Ухвала

від 05.02.2015 по справі 826/1478/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1478/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В. В. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

05 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

представника позивача Федорова О. С., представника відповідача Шендрика С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Білтіко" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про встановлення та визнання відсутності компетенції (повноважень) відповідача робити в акті перевірки від 29 серпня 2013 року №292/26-55-22-01/37241512 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Білтіко» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин ТОВ «БК Підземшляхбуд» за листопад 2012 року, ТОВ «БК Підземшляхбуд» за грудень 2012 року, ТОВ «Престиж Строй 2012» за серпень 2012 року, ТОВ «Білдальянс» за лютий 2012 року» висновки про нікчемність правочинів та господарських операцій, вчинених ТОВ «Білтіко»; скасування податкового повідомлення-рішення № 49526552201 від 16 вересня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 р., у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.10.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 15.08.2013 р. по 21.08.2013 р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Білтіко» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «БК Підземшляхбуд» за листопад 2012 року, ТОВ «БК Підземшляхбуд» за грудень 2012 року, ТОВ «Престиж Строй 2012» за серпень 2012 року, ТОВ «Білдальянс» за лютий 2012 року, результати якої оформлені актом перевірки від 29.08.2013 р. № 292/26-55-22-01/37241512.

Висновками вказаного акту встановлено порушення позивачем п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Білтіко» було занижено суму податку на додану вартість в розмірі 881 828, 00 грн.

На підставі зазначеного акту 16.09.2013 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 49526552201, яким позивачу встановлено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 1 322 742, 00 грн. (881 828, 00 грн. - основний платіж, 440 914, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так в перевіряємий період позивач відображав у податковій звітності господарські взаємовідносини з TOB «БК Підземшляхбуд», ТОВ «Престиж Строй 2012» та TOB «Білдальянс».

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано копії договорів, предметом яких є виконання зазначеними контрагентами позивача будівельних робіт на замовлення ТОВ «Білтіко».

Крім того, між позивачем (покупець) та TOB «Білдальянс» (продавець) 24 лютого 2012 року було укладено договір № 302 купівлі-продажу металопрокату, обсягом 6, 492 т., на суму 77 764, 23 грн.

Як зазначає позивач, зазначені договори були укладені ним з метою повного та вчасного виконання своїх зобов'язань по договорам з наступними замовниками: ТОВ «Лисогірка», ТОВ «Монтаж-Енергобуд», ТОВ «Метресурс, ТОВ «Омега-СИ», ЗАТ «Сервісний центр вентиляції та кондиційнування повітря», ТОВ «Діоро».

Колегією суддів досліджено копії рахунків - фактур, актів здавання - приймання, видаткових накладних та податкових накладних, що наявні в матеріалах справи.

Проте, колегія суддів зауважу, що при перегляді судових рішень судів попередніх інстанцій, скасовуючи ці рішення та направляючи на продовження розгляду у випадку встановлення судами достатності первинної документації для встановлення реальності господарських операцій, ВАС України зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманих товарів, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням (ухвала ВАС України від 02.06.2014 р. у справі № 825/2174/13-а ).

Так колегією суддів з матеріалів справи вбачається, що копії наявних первинних документів в їх сукупності свідчать про реальність надання позивачем на користь замовників послуг у сфері будівництва, але не свідчать про реальність виконання цих робіт на користь позивача зазначеними ним контрагентами.

Так матеріали справи містять безліч актів виконаних робіт на користь замовників, проте не містять жодного посилання в самих актах виконаних робіт на те, що ці роботи виконані субпідрядниками - контрагентами позивача.

Колегія суддів зауважує, що за даними деяких актів виконаних робіт, власне, позивач і зазначений в якості субпідрядника ( а. с. 198 - 206 Т. 1 - акт № 1 за серпень 2012 р., а. с. 278 - 282 Т. 1 - акт № 2 за лютий 2012 р.).

Так позивачем стверджується, що залучення робітників контрагентів було вимушеним у зв'язку з недостатністю власних трудових ресурсів.

При цьому, за даними відповідача у контрагентів позивача такі трудові ресурси відсутні взагалі.

Докази, наявні в матеріалах справи, такого твердження не спростовують.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Білдальянс» за договором купівлі - продажу від 24.02.2012 р. не знайшов свого підтвердження наданими позивачем доказами факт поставки будівельних матеріалів з огляду на відсутність в матеріалах справи товарно - транспортних накладних.

В судовому засіданні 05.02.2015 р. представник позивача зазначив, що в порушення вимог процесуального законодавства суд першої інстанції не звернув увагу на обставини, перелічені в своїй ухвалі касаційним судом, що, на думку ВАС України, є важливими для розгляду справи, але не були досліджені в судах першої та апеляційної інстанції.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

В мотивувальній частині ухвали ВАС України від 02.10.2014 р. суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013 р. залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 грудня 2012 р. (справа № 2а-14029/12/2670), якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.07.2012 р. № 0005512202 про визначення ТОВ «Білтіко» суми ПДВ.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято за результати перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Білдальянс» за грудень 2011 р. - січень 2012 р.

Разом з тим, суди не перевірили належним чином, на підставі яких угод та які господарські операції здійснювались позивачем з цим контрагентом в грудні 2011 р., січні 2012 р., та лютому 2012 р.

З даного приводу суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правомірно зазначив, що у даній справі № 826/1478/14 періодом діяльності позивача з ТОВ «Білдальянс» є лютий 2012 року.

Колегія суддів при перегляді судового рішення також вважає відсутнім право у суду апеляційної інстанції встановлювати реальність господарських відносин чи відсутність такої реальності на основі відомостей про реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентом, що відбувалися в іншому періоді, навіть, за умови виникнення господарських відносин на основі одного й того ж самого договору.

Крім того, ВАС України у даній справі зазначив, що з акту перевірки вбачається, що під час її проведення використано акт Броварської ОДПІ № 819/15 № 127/15-209/37892442 від 20.03.2013 р. «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, задекларованих в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період серпень - грудень 2012 року», який слугував підставою для висновку про нікчемність укладених угод позивача з цим контрагентом.

Разом з тим, суди, в порушення вимог статті 72 КАС України, не дали оцінку, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2013 р. (справа № 810/2749/13-а) визнано протиправними дії Броварської ОДПІ щодо складання акта № 127/15-209/37892442 від 20.03.2013 р. «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків задекларованих в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період серпень - грудень 2012 року»; визнано неправомірними дії Броварської ОДПІ по формуванню в акті висновків про відсутність реальності здійснення господарських операцій із платниками податків за період серпень - грудень 2012 року; визнано протиправними дії Броварської ОДПІ щодо внесення до інформаційних систем ДПС інформацію викладену в акті № 127/15-209/37892442 від 20.03.2013 р. щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків задекларованих в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період серпень-грудень 2012 року»; зобов'язано Броварську ОДПІ вилучити з автоматизованих інформаційних систем ДПС інформацію викладену в акті перевірки № 127/15-209/37892442 від 20.03.2013 р.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що у постанові від 24.12.2010 р. у справі № 21-25а10 Верховний Суд України чітко вказав, що підстав для визнання незаконним рішення про застосування штрафних санкцій немає, адже позивач не спростовував наявності факту порушення, яке стало підставою для прийняття рішення щодо накладення штрафних санкцій, і, виходячи зі змісту статей 111, 112 Закону № 509-XII, мав лише можливість не допустити посадових осіб органів державної податкової служби до проведення перевірки.

В ухвалі від 17.12.2014 р. у справі № 2а-10555/12/2670 застосовуючи дану постанову, Вищий адміністративний суд України зазначив, що фактичний допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні податкової перевірки, крім того, задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків.

З огляду на вказану позицію, колегія суддів не може вважати підставою для скасування спірного ППР виявлені процедурні порушення при проведенні перевірки.

Натомість, при встановленні законності винесення спірного ППР, суд першої інстанції правомірно вирішував справу шляхом дослідження реальності господарських відносин, а не висновків податкових органів, викладених в актах за результатами перевірок контрагентів позивача.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення - рішення.

Щодо позовних вимог про встановлення відсутності компетенції відповідача робити в акті податкової перевірки висновки про нікчемність правочинів та господарських операцій, вчинених ТОВ «Білтіко», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Так колегія суддів зауважує, що акт перевірки - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Вказаний акт не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи. Такий акт є лише передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень правових актів індивідуальної дії та встановлює факти, які самі по собі не є актом застосування норм права та не встановлюють конкретні приписи до позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, що зобов'язує до вчинення будь-яких дій, оскільки акт перевірки не носить обов'язкового характеру для особи, яка перевіряється, не встановлює, припиняє або змінює правовідносини, права та обов'язки осіб, не породжує правових наслідків.

Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акта.

Таким чином, зазначений в позовній заяві акт перевірки фіксує лише обставини при проведенні перевірки, а його висновки є внутрішнім переконанням посадової чи службової особи контролюючого суб'єкта та не створюють негативних наслідків для позивача.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Білтіко" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя О. А. Губська (Повний текст ухвали виготовлено 10.02.2015 р.)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.