Постанова

від 05.02.2015 по справі 925/1932/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа№ 925/1932/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Cтупака Н.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «СЛВ» на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.12.2014 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімгрупа Компаній»

до Приватного підприємства «СЛВ»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Агрохімгрупа Компаній» звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до ПП «СЛВ» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.12.2014 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 02.12.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволені вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.02.2014 в складі суду: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Руденко М.А.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О. від 04.02.2015 склад колегії змінено на: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Представник позивача в судове засідання на вказану дату з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Від представника відповідача до суду через відділ документального забезпечення надійшла телеграма про можливість розгляду скарги за його відсутності, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, а рішення суду скасувати.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

02.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохімгрупа Компаній» та Приватним підприємством «СЛВ» був укладений договір № 02/04-Ц.

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався продати та відвантажити погодженими партіями продукцію у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну товару).

Найменування товару, його кількість і ціна, вказуються в додатках, специфікаціях, видаткових накладних, що додаються та є невід'ємними складовими цього договору (п. 1.1 договору).

Згідно із п. 1.2. договору, загальна сума договору становить 627580,08 грн. з ПДВ, але у будь-якому разі точно складається з сум усіх додатків, специфікацій, видаткових накладних, що додаються та є невід'ємними складовими цього договору.

На виконання умов договору, позивач відпустив відповідачу товар на загальну суму 649 800 грн., що підтверджується видатковими накладними № 131 від 07.05.2013 на суму 34 560 грн., № 132 від 07.05.2013 на суму 372 960 грн., № 133 від 07.05.2013 на суму 61 891,20 грн., № 134 від 08.05.2013 на суму 158 169,60 грн., № 306 від 18.10.2013 на суму 22 219,20 грн. (відпущено по товарно-транспортній накладній від 18.10.2013), які були належним чином підписані та скріплені печатками обох сторін.

Відповідно до додатку № 1-ЗЗР до договору № 02/04-Ц від 02.04.2013, додатку № 2-ЗЗР до договору № 02/04-Ц від 02.04.2013, додатку № 3-ЗЗР до договору № 02/04-Ц від 02.04.2013, додатку №4-ЗЗР до договору № 02/04-Ц від 02.04.2013 відповідач зобов'язаний був здійснити 100 % оплату до 01.10.2013. Згідно додатку № 6-ЗЗР до договору № 02/04-Ц від 14.10.2013 відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару до 30.10.2013.

11.03.2014 між сторонами був укладений договір про внесення змін і доповнень до договору №02/04-Ц від 02.04.2013.

Згідно умов даної угоди відповідач зобов'язався сплатити заборгованість в сумі 461525,78 грн., що дорівнює 56 490,30 (461 525,78/8,17) доларів США до 31.08.2014. У разі зміни/збільшення курсу долара США по відношенню до курсу гривні, сума заборгованості збільшується пропорційно такому збільшенню курсу на день фактичної сплати заборгованості, а у разі несплати заборгованості в строк до 31 серпня 2014 року на день звернення позивача до господарського суду.

Сторонами було погоджено, що пропорційне збільшення суми заборгованості у разі зміни/збільшення курсу долара США по відношенню до курсу гривні, не потребує додаткового узгодження між сторонами та сплачується відповідачем на вимогу позивача.

Позивач, звертаючись із позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що він свої зобов`язання виконав в повному обсязі, поставку товару здійснив, натомість відповідач за отриманий товар розрахувався частково, в сумі 198274,24 грн., а тому станом на 20.10.2014, заборгованість відповідача перед позивачем складає 715 698,76 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що визначення ціни в договорі, з урахуванням додаткової угоди від 11.03.2014, в іноземній валюті є суттєвим порушенням норм чинного законодавства України, а тому збільшення суми боргу є незаконним та необґрунтованим.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Аналогічної позиції дотримується колегія суддів Верховного суду України в своїй постанові від 02.07.2014 № 6-79цс14.

Як зазначалося вище, умовами додаткової угоди від 11.03.2014 сторони визначили, що відповідач зобов'язався сплатити заборгованість в сумі 461 525,78 грн., що дорівнює 56 490,30 (461525,78/8,17) доларів США до 31 серпня 2014 року. У разі зміни/збільшення курсу долара США по відношенню до курсу гривні, сума заборгованості збільшується пропорційно такому збільшенню курсу на день фактичної сплати заборгованості, а у разі несплати заборгованості в строк до 31 серпня 2014 року на день звернення позивача до господарського суду.

Сторонами було погоджено, що пропорційне збільшення суми заборгованості у разі зміни/збільшення курсу долара США по відношенню до курсу гривні, не потребує додаткового узгодження між сторонами та сплачується відповідачем на вимогу позивача.

Таким чином, в договорі не допускається пряма вказівка ціни в іноземній валюті, проте можна визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент. Тобто навіть якщо ціну договору й буде визначено в гривнях, проте зі зміною курсу валют, визначеному в договорі, вона буде перераховуватися.

Тобто, коли в договорі визначений еквівалент ціни в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті в гривні визначається за офіційним курсом на момент платежу, а рахунок виставляється у гривнях.

Отже, хоча у вказано договорі і був визначений валютний еквівалент борг, в п. 3.7 договору чітко встановлено, що відповідач повинен сплатити заборгованість в сумі 461525,78 грн., що не суперечить чинним нормам законодавства.

З урахуванням зазначеного, доводи апелянта, викладені в скарзі, не відповідають дійсності та не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, враховуючи те, що відповідач свої зобов`язання в повному об`ємі не виконав, належних та допустимих доказів відсутності заборгованості чи існування її в меншому розмірі ані суду першої ані суду апеляційної інстанції не надано, колегія суддів погоджується із висновком Господарського суду Черкаської області про задоволення позовних вимог повністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімгрупа Компаній», а тому апеляційна скарга Приватного підприємства «СЛВ» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Приватного підприємства «СЛВ» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «СЛВ» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 02.12.2014 у справі № 925/1932/14- без змін.

Матеріали справи № 925/1932/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов