Ухвала

від 03.02.2015 по справі 815/3723/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року м. Київ К/800/56752/14

К/800/56936/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів та Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 р.

у справі № 815/3723/13-а

за позовом Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі - позивач, ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт») звернулось до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач-1, Ізмаїльська ОДПІ) та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач-2, СДПІ у м. Одесі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р. позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Одесі №0000462500 від 05 грудня 2012 року в частині збільшення ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 401834,75 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Одесі № 0000462500 від 05 грудня 2012 року в частині збільшення ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 255867,25 грн., у тому числі за основним платежем - 206331,25 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 49536,00 грн., податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ №000014/2200 від 25 лютого 2013 року в частині збільшення ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 197481,59 грн., у тому числі за основним платежем - 168433,92 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 29047,67 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Одесі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

СДПІ у м. Одесі було проведено планову виїзну перевірку ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої було складено акт планової виїзної перевірки № 185/25-0/01125815/18 від 23.11.2012 року.

Як вбачається з акта перевірки, висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Пілігрім-Плюс», ТОВ «Союз-Нафтопродукт», ТОВ «ВОСТОК-СЕРВІС-ЮГ», ПП «АГРО ТЕХ ЦЕНТР», ПП «РЕКА» ґрунтуються на визнанні господарських операцій безтоварними і такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

На підставі акта перевірки податковим органом 05.12.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000472500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 751300,13 грн., у тому числі за основним платежем - 524442,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 226857,55 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000462500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 657702,00 грн., у тому числі за основним платежем - 608166,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 49356,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.08.2010 року та 23.02.2011 року між позивачем та ТОВ «Пілігрім-Плюс» було укладено договори. Згідно із зазначеними договорами портом закуплено у січні - лютому 2011 року паливо дизельне та бензин на загальну суму 1928806,90 грн.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, прибутковими ордерами.

Також, як вбачається з постанови Одеського окружного адміністративного суду у справі №2а/1570/5421/2011, яка набрала законної сили, встановлено реальність і товарність господарських операцій між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» та ТОВ «Пілігрім-Плюс» у січні - лютому 2011 року з приводу придбання паливно-мастильних матеріалів.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.03.2010 року між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» та ТОВ «Союз-Нафтопродукт» було укладено договір №80, згідно п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця Мазут М-100, а покупець - зобов'язувався прийняти і сплатити його вартість в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №2а/1570/3469/2011, яка набрала законної сили, встановлено безтоварність господарських операцій між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» та ТОВ «Союз-Нафтопродукт» у грудні 2010 року з приводу придбання паливно-мастильних матеріалів.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Союз-Нафтопродукт», ТОВ «ВОСТОК-СЕРВІС-ЮГ», ПП «АГРО ТЕХ ЦЕНТР», ПП «РЕКА» укладалися господарські договори на поставку товарів та послуг.

Проте, як встановлено судами, первинні документи, які складалися за результатами господарських операцій між позивачем та контрагентами, не відповідають встановленим вимогам.

Також належним чином складеними первинними документи не підтверджено використання в межах своєї господарської діяльності придбаних від контрагентів товарів та послуг.

А відтак, не вбачається підстав вважати, що між позивачем та контрагентами реально здійснені та фактично виконані господарські операції, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування валових витрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційні скарги позивача та відповідача підлягають відхиленню, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» відхилити.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 р. залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов