Постанова

від 18.12.2014 по справі 804/12995/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 р. справа № 804/12995/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чорної В.В.

при секретарі судового засідання Сітайло О.В.

за участі представників сторін:

позивача Панишко А.О.

відповідача Купи Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

26 серпня 2014 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів на виконання своїх владних повноважень звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» адміністративно-господарські санкції в сумі 264 089,80 грн. за невиконання у 2013 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та пеню в сумі 79 грн. 23 коп. за порушення термінів їх сплати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» при середньообліковій чисельності штатних працівників - 402 особи, повинно було створити у 2013 році 16 робочих місць, на які працевлаштувати інвалідів. Натомість, відповідач не виконав зазначений норматив щодо 7 осіб, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 264 089 грн. 80 коп., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню, нараховану на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, в сумі 79 грн. 23 коп., за порушення термінів їх сплати. В добровільному порядку відповідач суму заборгованості не сплачує, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

В судовому засіданні 18.12.2014 року представник позивача за довіреністю Панишко А.О. позовні вимоги підтримала, просила адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача за довіреністю Купа Н.П. проти задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що, враховуючи вимоги п. 6 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність», середньооблікова кількість працівників облікового складу, не задіяних у виконанні заходів охорони в ТОВ «Інтерлок-Днепр» за 2013 рік становить 16 осіб, тобто, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача становить 1 робоче місце (4 відсотка середньооблікової кількості працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони). З огляду на це, представник відповідача зазначив, що вина підприємства у невиконані нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році відсутня, оскільки всі передбачені законом заходи для належного виконання цього обов'язку ним було вжито. Зокрема, підприємством були створені робочі місця та виконано працевлаштування 9 інвалідів протягом 2013 року. Крім того, підприємством щомісяця подавалася звітність за формою 3-ПН про наявність вакансій до Ленінського центру зайнятості м. Дніпропетровська за місцем перебування на обліку (а.с.16-19).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно Ліцензії серії АВ № 433062, строк дії по 14.10.2013 р., та Ліцензії серії АЕ № 284574, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» здійснює охоронну діяльність (а.с.20-21).

Згідно форми № 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2013 рік, що надавався відповідачем 18.02.2014 р. до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2013 році становила 402 особи (а.с.4).

Відповідно, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 16 осіб. Проте, у 2013 році на підприємстві працювало 9 осіб (штатних працівників), яким встановлена інвалідність, що підтверджено звітом відповідача за формою № 10-ПІ.

У зв'язку з цим, позивачем зроблено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів на суму 264 089,77 грн. (а.с.5).

Враховуючи, що в добровільному порядку відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що з наведених обставин вбачається склад правопорушення у вигляді невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 7 осіб.

Так, статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу ч. 3 ст. 18 цього закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Отже, за умови не виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, не своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за наявності даних про відмову інваліду у прийнятті на роботу, виникають підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

В даному випадку, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем у 2013 році не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 7 осіб, та не приймає доводи відповідача про те, що вказаний норматив повинен розраховуватися виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Так, пунктом 6 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність», на який посилається відповідач, дійсно передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється суб'єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством, виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Водночас, частиною 11 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» прямо передбачено, що «даний норматив робочих місць (встановлений ст. 19 цього Закону), призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону».

Враховуючи те, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, зокрема встановлює норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та порядок його встановлення підприємствами та організаціями усіх форм власності, у суду відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах, що розглядаються судом, положень Закону України «Про охоронну діяльність», який визначає лише організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян.

Таким чином, позивачем обґрунтовано визначено, що чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, у відповідності до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 16 осіб, а отже, обґрунтовано встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 7 осіб.

Як слідує з інформації Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, отриманої на судовий запит за вих. 01-2216 від 15.10.2014 р., ТОВ «Інтерлок-Днепр» протягом 2013 року подавало звіти за формою 3-ПН за вакантними посадами охоронників, а саме: 06.02.2013 р. - 1 вакансія, 25.03.2013 р. - 1 вакансія, 08.05.2013 р. - 1 вакансія, 01.07.2013 р. - 3 вакансії, 09.08.2013 р. - 22 вакансії, 28.08.2013 р. - 14 вакансій, 27.09.2013 р. - 9 вакансій, 01.11.2013 р. - 4 вакансії, 03.12.2013 р. - 4 вакансії (а.с.26-34, 46-55).

Таким чином, підтвердженим є подання відповідачем на протязі 2013 року звітності щодо наявності вакантних посад, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості меншій, ніж передбачено нормативом (крім серпня та вересня 2013 року).

Крім того, всі вакантні посади, що заявлялися протягом року як придатні для працевлаштування інвалідів, стосувалися безпосередньо охорони (охоронець).

Водночас, у відповідності до п. 4 ч.1 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність» № 4616-VI, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб'єктом господарювання та подали документи, що вони не мають обмежень за станом здоров'я для виконання функціональних обов'язків.

За таких обставин, зазначення відповідачем у звітах за формою 3-ПН вакансій для інвалідів на посаду «охоронець» завідомо унеможливлює прийняття таких осіб на цю посаду як за кваліфікаційними вимогами згідно з Законом України «Про охоронну діяльність», так і за висновками МСЕК щодо стану їх здоров'я.

Зазначене підтверджується також листом Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 21.08.2014 р., з якого вбачається, що на протязі 2013 року в Ленінському районному центрі зайнятості не перебували на обліку особи з обмеженими фізичними можливостями, які б мали відповідний досвід роботи або рекомендації МСЕК на заявлені ТОВ «Інтерлок-Днепр» вакансії (а.с. 14).

Викладене свідчить про неналежне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості відповідно до нормативу, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування (оскільки відповідачем надано лише інформацію про наявність вакансій на посаду охоронників, тобто на посаду, на яку не можуть бути задіяні інваліди відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність»).

Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

З огляду на те, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у суду наявні правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. Відповідно, наявні й підстави для нарахування відповідачу пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

За викладених обставин, позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році, та, відповідно, пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 122, 160-162, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлок-Днепр» (код ЄДРПОУ 36095825) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31214230700009, отримувач - Ленінський район, банк отримувача - ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ОКПО 37989248) адміністративно-господарські санкції в сумі 264 089 грн. 80 коп. (двісті шістдесят чотири тисячі вісімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок), та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 79 грн. 23 коп. (сімдесят дев'ять гривень двадцять три копійки).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 23 грудня 2014 року.

Суддя В.В. Чорна