Постанова

від 29.07.2009 по справі 26/451

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

26/451

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 липня 2009 р.                                                                                    № 26/451  

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіОстапенка М.І.,

суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго"

нарішення господарського суду міста Києва від 29 січня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2009 року

у справі№ 26/451

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Проектний інститут "ГІПРОБУМ"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго"

простягнення 11 697,43 грн.

за участю представників сторін:

від позивача – Рудік А.І.

     відповідача –Грунський А.І., Чапкін Б.М.           

                                                               ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Проектний інститут "ГІПРОБУМ" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" заборгованості за договором № 51 на виконання проектних робіт від 29 серпня 2007 року у розмірі 11 697,43 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29 січня 2009 року (суддя –В.Пінчук), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2009 року (головуючий –Л.Гарник, судді –Я.Іваненко, В.Пантелієнко), позов задоволено частково. Стягнено з відповідача 9 016,80 грн. основного боргу, 220,85 грн. трьох відсотків річних, 1 550,89 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

В касаційній скарзі, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення –без змін.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 29.08.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Проектний інститут "ГІПРОБУМ" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо –наукове підприємство "Київпроменерго" (замовник) було укладено договір на виконання проектних робіт № 51, відповідно до п. 1.1 якого замовник  доручає, а підрядник бере на себе зобов‘язання виконати розрахунки та креслення по об‘єкту:  "Комплекс об‘єктів на території електродепо "Харківське" СПЛ метрополітену в Дарницькому районі м. Києва. Котельня. Трубопроводи мережної води в межах котельної. Монтажні креслення. Розрахунки на міцність та самокомпенсацію".

       Відповідно до п. 2.2 вказаного договору, підрядник приступає до виконання проектних робіт за договором № 51 від 29.08.2007 р. не пізніше 2 –х календарних днів з моменту виконання замовником умов, передбачених п. 2.1 договору  та оплати підряднику авансу, передбаченого розділом 3 договору.

Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору вартість робіт за договором № 51 від 29.08.2007 р.  складає 18 033, 60 грн.  

Відповідно до  3.2 договору № 51 від 29.08.2007 р., оплата робіт проводиться замовником  у вигляді авансу у розмірі 50%, що складає разом з ПДВ  9 016, 80 грн. (сплачується після підписання договору  у 5 - денній термін); остаточна оплата  у  розмірі  50%,  що складає разом з ПДВ  9 016, 80 грн. сплачується після підписання акту здавання  –приймання робіт у 5 –денний термін.

Як вказано у позовній заяві і не спростовувалось відповідачем, 31.08.07 на виконання пункту 3.2 договору відповідачем було перераховано позивачу аванс у розмірі 9 016, 80 грн.

Відповідно до п. 2.8 вказаного договору, у разі, якщо протягом 20-ти днів після одержання замовником проектної документації, підрядник не одержить підписаного замовником акту здачі –приймання робіт або мотивованої відмови, проектна документація вважається прийнятою замовником та підлягає оплаті.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт виконання позивачем зазначених у пункті 1.1 договору робіт і отримання 09.10.07 відповідачем відповідної документації підтверджується наявною у матеріалах справи копією накладної № 39 від 28.09.07 і копією акту робочої комісії про прийняття в експлуатацію газової котельні в електродепо "Харківське" першої черги дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену в м. Києві від станції "Харківська" до Харківської площі з електродепо "Харківське"  (а.с. 17-19).

Колегія суддів вважає правомірним висновок господарських судів що зазначені накладна і акт, в розумінні статей 32, 34, 36 ГПК України, є належними і допустимими доказами існування обставин на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" основної заборгованості у розмірі 9 016,80 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат і трьох відсотків річних є законним і відповідає обставинам справи.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Таким чином, з огляду на те, що у договорі сторони не погодили встановлення штрафних санкцій у вигляді пені, господарські суди правомірно відмовили позивачу у її стягненні.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необґрунтованість позовних вимог у зв`язку із неналежним виконанням позивачем робіт з виконання розрахунків та креслень, виходячи із того, що в силу пункту 2.8 договору відповідач повинен був повідомити відповідача про зазначені обставини протягом 20-ти днів з моменту отримання документації. Враховуючи те, що в ході розгляду спору відповідач доказів про направлення позивачеві вмотивованої вимоги про відмову від прийняття робіт не надав, господарські суди зробили правильний висновок про виникнення у відповідача грошового зобов`язання з оплати за виконані роботи.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                                        ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29 січня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 травня 2009 року у справі за № 26/451 – без змін.

Головуючий, суддя     М.Остапенко

Суддя       П.Гончарук

Суддя                                        Л.Стратієнко