Постанова

від 09.02.2015 по справі 918/1429/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"09" лютого 2015 р. Справа № 918/1429/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Сініцина Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного акціонерного товариства "Західноукраїнська гірнича компанія"

на рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2014 р.

у справі № 918/1429/14 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" Славутський РЕМ

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Західноукраїнська гірнича компанія"

про стягнення заборгованості в сумі 10 249 грн. 88 коп.

за участю представників сторін:

позивача: Котельнікова Т.С.;

відповідача: Беспалих В.М. (з'явився після виходу суду з нарадчої кімнати.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.12.2014 р. у справі №918/1429/14 позов Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" Славутський РЕМ до Приватного акціонерного товариства "Західноукраїнська гірнича компанія" про стягнення заборгованості в сумі 10 249 грн. 88 коп. задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Західноукраїнська гірнича компанія" на користь Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" в особі Славутський РЕМ 9 899 грн. 06 коп. основного боргу, 165 грн. 90 коп. пені, 55 грн. 22 коп. інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 41 грн. 86 коп. та 1 811 грн. 34 коп. судового збору. В позові в частині стягнення з відповідача 87,77 грн. пені та 0,07 коп. 3% річних відмовлено.

При прийнятті вищевказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 30 серпня 2011 року між ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго", правонаступником якого згідно статуту є ПАТ "Хмельницькобленерго" в особі начальника Славутського РЕМ, та Товариством укладено договір № 1208 про постачання електричної енергії та додатки до нього.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов Договору постачальник протягом січня-вересня 2012 року здійснив постачання електричної енергії споживачу, та нарахував кошти за реактивні перетоки, проте відповідач взятий на себе за Договором обов'язок щодо своєчасної оплати вартості електричної енергії не виконав, заборгованість за спожиту електричну енергію та реактивні перетоки за січень-вересень 2012 року не оплатив.

Судом першої інстанції враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України «Про електроенергетику», Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996 року, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В обґрунтування висновків в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості, суд вказав на наявність у відповідача заборгованості за Договором за спожиту електроенергію в сумі 2 021,12 грн. та за реактивну електроенерію в сумі 7 877,94 грн., що підтверджена наявними у матеріалах справи доказами, тоді як відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, то суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, за результатами якого пеня становить 165,90 грн., інфляційні втрати - 271,96 грн., а сума 3% річних складає 41,86 грн., дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. З огляду на наведене, суд відмовив в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 87,77 грн. пені та 0,07 коп. 3% річних.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Приватне акціонерне товариство "Західноукраїнська гірнича компанія" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2014 р. у справі № 918/1429/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- згідно умов п. 1 Додатку №10 до Договору розрахунковий період споживання та оплати за електроенергію визначається календарним місяцем. Споживач самостійно здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, згідно додатку №1 з врахуванням очікуваного споживання електроенергії за розрахунковий період: до першого числа розрахункового періоду 100% від договірної величини споживання електроенергії розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту електроенергію проводиться на підставі одержаного рахунку. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку не повинна перевищувати 3-х операційних днів з дня отримання рахунку. За дату оплати приймається дата зарахування банком коштів на рахунок постачальника;

- на виконання умов Договору постачальник протягом січня-вересня 2012 року здійснив постачання електричної енергії споживачу, та нарахував кошти за реактивні перетоки, що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками за використану електроенергію та реактивну електроенергію;

- судом встановлено, що претензія з вимогами сплатити борг була направлена на адресу реєстрації відповідача ще до моменту виникнення самого боргу, у зв'язку з чим не може вважатися належним повідомленням про врегулювання спору в досудовому порядку, що є порушенням умов договору та ст. ст. 6-8 ГПК України;

- договір, укладений між сторонами, підписаний 30 серпня 2011 року, а тому з урахуванням положень статті 261 ЦК України позивач пропустив строки пред'явлення штрафних санкцій, у зв'язку з чим вимоги в цій частині не підлягають задоволенню;

- в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що відповідачем використано електроенергії на суму позовних вимог.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача - Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" Славутський РЕМ надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує, зокрема, наступне:

- відповідно до п. 2.3.3. договору ПрАТ «Західноукраїнська гірнича компанія» зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № №10, 3 «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії». Посилаючись на додаток 10 споживач самостійно здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії з врахуванням очікуваного споживання до 1 числа розрахункового періоду 100% від договірної величини споживання електроенергії розрахункового періоду;

- остання проплата здійснювалася 28.04.2012 року на суму 190 грн. Після даної оплати проплата більше не здійснювалася, чим порушено умови договору зі сторони відповідача;

- згідно з п. 7.6. договору у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію, сторонни за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством України, укладають договір щодо реструктаризації заборгованості. Натомість, ПрАТ "Західноукраїнська гірнича компанія» з заявою про реструктаризацію боргу не зверталося;

- заборгованість за активну електричну енергію було нараховано в період з лютого по вересень 2012 року, про що свідчить акт розрахунків між Славутським РЕМ та ПрАТ Західноукраїнська гірнича компанія", який міститься в матеріалах справи;

- від відповідача заяви про застосування строків позовної давності до винисення рішення не надходило, хоча відповідач належним чином був повідомлений про те, що позивач подав позовну заяву про стягнення основного боргу та штрафних санкцій;

- відповідно до акта про пломбування приладів обліку електричної енергії від 27.09.2012 року вказано, які показники були на приладах обліку при відключенні даного споживача від постачання електричної енергії.

9 лютого 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" Славутський РЕМ в судовому засіданні заявила, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Додатково зауважила, що представник відповідача на момент розгляду справи в суді першої інстанції у жодне із судових засідань не з'являвся. З приводу заявленої відповідачем у суді апеляційної інстанції вимоги про застосування позовної давності у даній справі, процесуальний опонент скаржника пояснила, що відповідач не скористався таким правом у суді першої інстанції, хоча останньому було відомо про звернення позивача із позовом. Також вказала на наявний в матеріалах справи акт про пломбування приладів обліку електричної енергії від 27.09.2012 року, яким зафіксовано показники лічильника на момент відключення даного споживача від постачання електричної енергії, що також підтверджує правомірність нарахування боргу за непроведення оплати щодо спожитої електроенергії. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача - Приватного акціонерного товариства "Західноукраїнська гірнича компанія" на розгляд справи в суд апеляційної інстанції не з'явився. Керівник відповідача Беспалих В.М. прибув на оголошення вступної та резолютивної частини постанови після виходу суду з нарадчої кімнати.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 109, 111), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 30 серпня 2011 року між ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго" (постачальник, позивач), правонаступником якого згідно статуту є ПАТ "Хмельницькобленерго" в особі начальника Славутського РЕМ, та Приватним акціонерним товариством "Західноукраїнська гірнича компанія» (споживач, відповідач) укладено договір № 1208 про постачання електричної енергії та додатки до нього (далі по тексту - Договір, а.с. 7-15), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 80,0 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 2.2. Договору постачальник зобов`язався постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (додаток № 1 "Обсяги постачання електричної енергії Споживачу та субспоживачу"); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком № 5 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін"; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

За умовами пункту 2.3. Договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 10,3 до договору "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії"; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком №4 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

У п. 4.2.1. Договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3-2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Пунктом 1 Додатку №10 до Договору визначено, що розрахунковий період споживання та оплати за електроенергію визначається календарним місяцем. Споживач самостійно здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, згідно додатку №1 з врахуванням очікуваного споживання електроенергії за розрахунковий період: до першого числа розрахункового періоду 100% від договірної величини споживання електроенергії розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту електроенергію проводиться на підставі одержаного рахунку. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку не повинна перевищувати 3-х операційних днів з дня отримання рахунку. За дату оплати приймається дата зарахування банком коштів на рахунок постачальника.

Договір засвідчений підписами сторін та скріплений їх печатками.

Позивачем направлено відповідачу претензію № 64 від 26.10.2012р. з вимогою здійснити розрахунок за спожиту електроенергію на суму боргу, що склалася у відповідача, 10 121, 09 грн. Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії фіскального чека № 4133 від 26.10.2012 р. претензію було направлено «Зах Укр Гирн Компан» 26 жовтня 2012 року (а.с. 16).

Позивачем долучено до матеріалів справи копію акта розрахунків між Славутським РЕМ та ПРАТ "Західноукраїнська гірнича компанія» за активну електроенергію за період з січня 2012 року по вересень 2012 року, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на жовтень 2012 року становить 2021, 12 грн. (а.с. 42).

Крім того, долучено копію акта розрахунків між Славутським РЕМ та ПРАТ "Західноукраїнська гірнича компанія» за реактивну електроенергію за період з січня 2012 року по вересень 2012 року, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на жовтень 2014 року становить 7 877, 94 грн. (а.с. 43-45).

Також в матеріалах справи міститься копія претензії № 15 від 11.01.2014р., яку направлено на адресу відповідача, що підтверджується копією фіскального чека № 3334 від 11.01.2014р. У наведеній претензії позивачем заявлено вимогу до відповідача про сплату суми боргу в розмірі 9 899, 06 грн., що утворилася внаслідок не проведення розрахунку за спожиту електроенергію (а.с. 52-53). Згідно з повідомленням відділення поштового зв'язку (а.с. 78) рахунок на оплату реактивної електроенергії в сумі 7 877,94 грн. та активної електроенергії на суму 2 021,12 грн., який направлявся на адресу відповідача як додаток до претензії від 11.01.2014 року №15 про сплату заборгованості, отриманий відповідачем 16.01.2014 року.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач на виконання умов Договору протягом січня-вересня 2012 року здійснив постачання електричної енергії споживачу (відповідачеві), та нарахував кошти за реактивні перетоки.

Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання в частині проведення своєчасної оплати вартості електричної енергії не виконав, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за спожиту електричну енергію та реактивні перетоки за січень-вересень 2012 року на суму 9 899, 06 грн.

З урахуванням вказаного вище, позивач заявив до стягнення суму основної заборгованості, яка становить 9 899, 06 грн., та 253,67 грн. пені, 55,22 грн. інфляційних втрат, 41,93 грн. 3% річних (а.с. 2-19).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору про постачання електричної енергії №1208 від 30.08.2011р.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач електричної енергії зобов'язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору, оплачувати обсяги електричної енергії відповідно до умов договору, а також нести відповідальність за порушення вимог договору з енергопостачальником та Правил користування електричною енергією.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з п. 1.1. Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, (далі по тексту - ПКЕЕ) ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до п. 6.18 ПКЕЕ у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.

Згідно з п. 5.1. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 року договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено та як стверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу електричну енергію за січень-вересень 2012 року на суму 9 899, 06 грн., проте відповідач договірні зобов'язання не виконав.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту проведення відповідачем оплати спожитої електричної енергії на суму 9 899, 06 грн.

Отже, всупереч наведеним вище положенням чинного законодавства та умовам Договору, відповідач не виконав свого обов'язку щодо оплати поставленої електричної енергії в обумовлені Договором строки, а саме до 22.01.2014р. з урахуванням п. 1 Додатку №10 до Договору та того факту, що рахунок - фактуру було отримано відповідачем 16.01.2014 р., у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем на суму 9 899, 06 грн.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем не було надано жодних належних доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження факту погашення основної суми боргу в розмірі 9 899, 06 грн.

За таких обставин, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу як таким, що узгоджуються з нормами закону та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З'ясовуючи питання про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 253,67 грн. пені, колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в сумі 253,67 грн., тоді як в матеріалах справи міститься розрахунок, за яким позивачем нараховано пеню в сумі 535 грн. 68 коп. за період з 02.01.2013 року по 30.09.2014 року на суму боргу 2 021,12 грн. за спожиту активну електроенергію (а.с. 46-47).

З урахуванням того факту, що позивач не скористався наданим у порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України правом щодо збільшення розміру позовних вимог, а суд у порядку ст. 83 ГПК України не має права виходити за межі позовних вимог, то, як вірно відзначив суд першої інстанції, у даному випадку позовні вимоги в цій частині були розглянуті в межах сум, зазначених в прохальній частині позовної заяви.

Встановлені обставини у даній справі свідчать про те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання.

Згідно з п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

В силу дії ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено споживачу відповідальність у вигляді сплати постачальнику пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Судова колегія, з урахуванням вимог ст.252 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, зауважує, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, відповідно вказівка у Договорі на те, що пеня сплачується за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, не є зміною або продовженням строку нарахування неустойки, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто не вказано інший, ніж 6 місяців строк.

Таким чином, позивач при нарахуванні пені визначив невірний період з 02.01.2013р. по 30.09.2014р., адже з урахуванням тієї обставини, що прострочення виникло з 22.01.2014р., то, відповідно, період, за який слід нараховувати пеню становить: з 22.01.2014 року по 22.07.2014 року.

За таких обставин та на підставі проведеної перевірки розрахунків суду першої інстанції в частині визначення розміру пені, починаючи з 22.01.2014 року по 22.07.2014 року, судова колегія погоджується з тим, що розмір пені, який підлягає стягненню, становить 165,90 грн., а тому вимога в частині стягнення пені на суму 87,77 грн. є безпідставною, у зв'язку з чим до задоволення не підлягає.

З'ясовуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 41, 93 грн., суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Отже, враховуючи встановлений та підверджений матеріалами справи факт невиконання боржником свого грошового зобов'язання за Договором, та з урахуванням проведеної перевірки розрахунку позивача 3 % річних, судова колегія погоджується з тим, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних за період з 22.01.2014 року по 30.09.2014 року на суму боргу 2 021,12 грн. є правомірними в частині стягнення 41,86 грн., а тому підлягають до задоволення в цій частині, тоді як у стягненні 0,07 грн. 3% річних слід відмовити.

Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 55,22 грн. за період: лютий 2014 року - вересень 2014 року, то судова колегія, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, листа Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р., встановленого судом факту прострочення відповідачем виконання зобов'язання та на підставі здійсненого перерахунку інфляційних, згідно якого сума інфляційних втрат становить 271,96 грн., вважає, що нарахування позивачем інфляційних втрат в сумі 55,22 грн. є правомірним, а тому суд першої інстанції дійшов цілком законного та обгрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника в частині пропуску позивачем при зверненні з позовом позовної давності, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В абз. 2 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Усупереч наведеному вище, скаржником не надано мотивованого обґрунтування з яких підстав відповідач не реалізував право, надане у порядку норми ч. 3 ст. 267 ЦК України, щодо подання заяви про застосування позовної давності у суді першої інстанції.

За таких підстав, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника в цій частині.

В іншій частині доводи скаржника не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства.

Отже, рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2014 р. у справі №918/1429/14 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 05.12.2014 р. у справі №918/1429/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Західноукраїнська гірнича компанія" - без задоволення.

2. Справу №918/1429/14 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Сініцина Л.М.