Ухвала

від 05.02.2015 по справі 822/4712/14

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/4712/14

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

05 лютого 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю.

за участю секретаря судового засідання: Александровій К.В.

за участю представників сторін:

позивача - Воловодик Н.П., представник на підставі довіреності,

відповідача - Карпович В.М., представник на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восход Трейдінг" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Восход Трейдінг» звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги податковий орган зазначив про недобросовісність контрагентів позивача та про неналежне оформлення та відсутність деяких документів, а також відповідач вказав, що господарські операції були спрямовані на мінімізацію сплати податків шляхом завищення витрат та податкового кредиту через імітацію придбання товарів, пов'язаних з господарською діяльністю.

Представник відповідача підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити.

Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що посадовими особами податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Вітал-Тех", ТОВ "Індендіко" та ТОВ "Сілко Компані" за період з 01.02.2014 року по 31.03.2014 року.

В результаті проведеної перевірки виявлено порушення позивачем п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.44.1 п.44.2 п.44.6 ст.44, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 2243164 грн., в тому числі за лютий 2014 року в сумі 740294 грн., за березень 2014 року в сумі 1502870 грн.

На підставі виявлених порушень складено акт №1118/22/38920648 від 29.09.2014 року та винесено податкове повідомлення-рішення № 0004032201 від 13.10.2014 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 243 865 грн., та 1 121 932 грн. 50 коп. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що судом не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування податку на додану вартість, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини.

13.10.2014 року податковим органом, на підставі акта перевірки №1118/22/38920648 від 29.09.2014 року, за порушення п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.6 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення №0004032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3365797,5 грн., з яких 2243865 грн. за основним фондом та 1121932,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Так, підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань слугували висновки податкового органу, викладені в акті перевірки стосовно господарських операції між ТОВ "Вітал-Тех", ТОВ "Альфа-Київбуд", , ТОВ "Індендіко" та ТОВ "Сілко Компані", які на думку податкового органу носили безтоварний характер.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ "Альфа-Київбуд", ТОВ "Вітал-Тех", ТОВ "Індендіко" та ТОВ "Сілко Компані" укладено договори купівлі-продажу, згідно умов яких продавець зобов'язується передати у власність товар, а покупець (позивач) зобов'язується прийняти та оплатити його. Асортимент товару, його кількість та вартість зазначаються у накладних, що є невід'ємною частиною договорів. Товар передається покупцю окремо узгодженими партіями, на кожну з яких виписується накладна.

Факт здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема накладними, податковими накладними, актами надання послуг, актами здачі-прийняття робіт, оборотно-сальдовими відомостями.

Стосовно доводів податкового органу про неточності заповнення товарно-транспортної накладної, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність товарно-транспортних накладних, як підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей, не впливає на формування податкового кредиту, оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Стосовно доводів відповідача щодо недобросовісності контрагентів позивача, а також наявності кримінальних проваджень щодо окремих юридичних осіб, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Щодо посилання податкового органу на те, що стосовно контрагент позивача порушено кримінальну справу по факту фіктивне підприємництво, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Також, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду, оскільки норма ч.4 ст. 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Таким чином з врахуванням викладеного суд апеляційної інстанції зазначає, що порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій та не може свідчити про наявність підстав для висновків про фіктивність усіх правочинів, які вчинялися, зокрема юридичною особою - ТОВ «Вітал-Тех».

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність у контрагента основних засобів також не свідчить про неможливість здійснення господарських операцій, оскільки для здійснення господарської діяльності підприємство цілком законно може використовувати орендовані приміщення, транспортні засоби, обладнання, найманих працівників тощо.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки правомірність його прийняття не підтверджено під час апеляційного розгляду справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 лютого 2015 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Ватаманюк Р.В.

Сторчак В. Ю.