Постанова

від 26.01.2015 по справі 910/15574/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/15574/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Семенова К.А.;

відповідача: Шостачук Ю.І., Леонов О.Є.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресавто"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.10.2014р.

у справі №910/15574/14 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Державної організації Комбінату "Прогрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресавто"

про стягнення 71 287,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державна організація Комбінат "Прогрес" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресавто" (далі - відповідач) заборгованості за договором №18/5 від 01.01.2014р. про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей у розмірі 71 887,47 грн. (з них: 67 000,00 грн. - основний борг, 4 250,75 грн. - пеня, 36,72 грн. - 7% штрафу за прострочення понад 30 днів), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого й виник борг.

Відповідач письмових пояснень по суті спору не надав. В усних поясненнях визнав основний борг, але заперечував проти нарахування штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. провадження у справі №910/15574/14 в частині стягнення 1 500,00 грн. було припинено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 65 500,00 грн., 4 250,75 грн. пені, 36,72 грн. штрафу та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі №910/15574/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- позивач не надав належних доказів передачі йому на зберігання майна (розписок, квитанцій, рахунків-фактури, актів, тощо);

- в порушення п.2.2 договору між сторонами не було підписано додатку, який би свідчив про прийняття на зберігання товарно-матеріальних цінностей;

- в справі відсутні докази фактичного зберігання майна на складських приміщеннях позивача;

- установчими документами позивача не передбачено надання послуг по зберіганню майна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.12.2014р.

09.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, наведених у скарзі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 15.12.2014р. представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі №910/15574/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 15.12.2014р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 15.12.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 26.01.2015р.

В судовому засіданні 26.01.2015р. представники відповідача підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просили суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 26.01.2015р. представник позивача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні 26.01.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2014р. між позивачем, як зберігачем, та відповідачем, як поклажодавцем, було укладено договір №18/5 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей (далі - Договір), за умовам якого (п.п.1.1, 1.2) зберігач зобов'язується прийняти в майбутньому товарно-матеріальні цінності поклажодавця і повернути їх після закінчення терміну дії Договору, а поклажодавець зобов'язується попередньо і щомісячно сплачувати зберігачу кошти на умовах цього Договору. Зберігач зобов'язується надати платні послуги поклажодавцю в холодильнику на складах, відкритому майданчику згідно з Додатком до Договору.

Ціну сторони погодили в розділі 2 Договору, згідно з п.2.1 якого договірна ціна щомісячної передоплати поклажодавцем коштів за зберігання товарно-матеріальних цінностей буде вказуватися в додатках до цього Договору.

Порядок проведення розрахунків наведений в розділі 3 Договору, відповідно до п.п.3.1, 3.2 якого сторони дійшли згоди про те, що будуть вважати належним виконанням умов цього Договору з боку поклажодавця своєчасне перерахування до 10 числа кожного місця передоплати щомісячної договірної ціни, визначеної Додатком на поточний рахунок зберігача, зазначений в Договорі, а також обов'язкове належне і своєчасне виконання всіх інших умов цього Договору. Поклажодавець проводить таку передоплату коштів на підставі одержаного платіжного документу, за яким повинен звернутися до бухгалтерії зберігача, а на дільницях зберігання №№4, 5 - до начальника відповідної дільниці зберігання.

За порушення строків виконання зобов'язань зберігач має право за кожен день прострочення платежу стягувати пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п.3.3 Договору).

В п.9.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з 01.01.2014р. та діє по 31.12.2014р.

Сторонами було підписано Додаток №01 від 01.01.2014р. до Договору, згідно з яким договірна ціна щомісячної передоплати за надані зберігачем послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей поклажодавця складає 35,00 грн. за 1 кв. м. на місяць - у спец.приміщенні; 10,00 грн. за 1 кв. м. на місяць - на відкритому майданчику; 55,00 грн. за 1 кв. м. на місяць - у кімнаті тимчасового перебування працівників (том справи - 1, аркуш справи - 26).

Також сторони підписали Додаток №03 від 29.04.2014р. до Договору, відповідно до якого з 01.05.2014р. площа зберігання товару в спецприміщеннях (боксах) складає 200 кв. м. за ціною 35,00 грн. за 1 кв. м. на місяць; 100 кв. м. - на відкритому майданчику за ціною 10,00 грн. за 1 кв. м. на місяць; 31 кв. м. - у кімнаті тимчасового перебування працівників за ціною 55,00 грн. за 1 кв. м. на місяць (том справи - 1, аркуш справи - 28).

08.01.2014р. між сторонами було укладено додаткову угоду №02 до Договору (том справи - 1, аркуш справи - 27), в якій сторони дійшли згоди внести зміни до розділу Договору «Юридичні реквізити «Сторін». Решту умов Договору було залишено без змін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання майно. Однак відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на дату звернення з позовом до суду становив 67 000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№246 від 01.04.2014р., в якій вимагав погасити борг (том справи - 1, аркуш справи - 37).

Відповідач в листі б/н від 30.05.2014р. просив позивача припинити дію Договору з 01.06.2014р. та зобов'язався повністю погасити заборгованість за вказаним договором (том справи - 1, аркуш справи - 29).

Однак заборгованість відповідачем в повному обсязі погашена не була.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку оплатити заборгованість, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 250,75 грн. пені та 36,72 грн. 7% штрафу за прострочення понад 30 днів, нарахованих на підставі п.3.3 Договору.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

За договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Предметом договору зберігання можуть бути, як правило, рухомі речі, визначені індивідуальними ознаками, які не переходять у власність зберігача, і в окремих випадках на зберігання можуть передаватися речі з родовими ознаками (ст. 936 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач прийняв на зберігання від відповідача майно та надавав відповідачу послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, загальна вартість яких склала 70 025,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами здачі-приймання послуг, складених за січень-травень 2014 року включно, які містять підписи та відбитки печаток обох сторін (том справи - 1, аркуші справи - 30-34).

Зауважень щодо наданих позивачем послуг від відповідача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В своїй апеляційній скарзі відповідач наголошував на відсутності документів, які б підтверджували факт передання позивачу товарно-матеріальних цінностей на зберігання.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в наданих позивачем Актах здачі-приймання послуг по зберіганню ТМЦ чітко зазначено про надання позивачем послуг за Договором та їх вартість, яка була різною за кожен окремий місяць зберігання. Також в Актах вказано про відсутність претензій сторін.

Як уже зазначалося вище, в матеріалах справи наявний лист від 30.05.2014р. за підписом генерального директора відповідача - Тимощук М.С. (том справи - 1, аркуш справи - 29), в якому останній просить припинити дію Договору з 01.06.2014р. та зобов'язується погасити заборгованість за цим договором.

Окрім того, під час вирішення спору місцевим господарським судом відповідачем (інтереси якого згідно з протоколами судових засідань Господарського суду міста Києва представляв керівник товариства - Тимощук М.С.) не оспорювався факт надання позивачем послуг за Договором. Більш того, відповідач визнав основний борг, про що вказано в оскаржуваному судовому рішенні у даній справі та в протоколі судового засідання від 14.10.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 74, 76). Зауважень на протоколи судових засідань Господарського суду міста Києва від відповідача не надходило.

Претензія позивача про погашення заборгованості була залишена відповідачем без належного реагування, оскільки відповідач лише частково розрахувався з позивачем за надані за Договором послуги, перерахувавши йому 4 525,00 грн., з них 1 500,00 грн. були оплачені вже в процесі судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 56-65).

Тобто, перерахувавши грошові кошти позивачу з призначенням платежу за зберігання товарно-матеріальних цінностей, відповідач визнав факт надання позивачем послуг за Договором та наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Зважаючи, що 1 500,00 грн. було сплачено вже під час розгляду даної справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що в частині вимог про стягнення з відповідача 1 500,00 грн. основного боргу спір відсутній, а тому провадження у справі у вказаній частині вимог підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором перед позивачем в частині оплати вартості наданих позивачем послуг.

Доказів на підтвердження погашення відповідачем 65 500,00 грн. боргу ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 65 500,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.3.3 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань зберігач має право за кожен день прострочення платежу стягувати пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені та штрафу є правомірним.

За розрахунком суду, який співпадає з розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню 4 250,75 грн. пені та 36,72 грн. штрафу і у вказаній частині вимог позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі №910/15574/14 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресавто" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі №910/15574/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/15574/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков