Постанова

від 01.12.2014 по справі 814/2939/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

01 грудня 2014 року Справа № 814/2939/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 13» (вул. Кам'яномостівська, 41, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200)

до відповідача: Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213)

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2014р. № 0001892203,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 13» (далі - позивач, ТОВ «БМУ № 13») звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, Первомайська ОДПІ) № 0001892203 від 25.07.2014 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що ТОВ «БМУ № 13» виконані всі умови, передбачені нормами п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), правомірно віднесено до податкового кредиту за період, зазначений у висновку Акту перевірки, а саме: травень - грудень 2013 року.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що виявлені в ході перевірки порушення мають достатню обґрунтованість, закріплену вагомими фактами та доказами, отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає нормам діючого законодавства України та скасуванню не підлягає (арк. спр. 179 - 180).

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 193). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 08.07.2014 року по 14.07.2014 року спеціалістами Первомайської ОДПІ проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «БМУ № 13» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Енерготех-Ком», код ЄДРПОУ 38313556, за період з 01.03.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1957/22/19292502 від 17.07.2014 року (арк. спр. 7 - 12, далі - Акт перевірки).

У висновку акту перевірки відповідачем вказано на порушення ТОВ «БМУ № 13»: вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 301 283,31 грн., в наслідок чого занижено податок на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Енерготех-Ком» за: березень 2013 року на суму 16 666,67 грн.; травень 2013 року на суму 9 166,67 грн.; липень 2013 року на суму 3 333,33 грн.; серпень 2013 року на суму 20 750,00 грн.; вересень 2013 року на суму 30 666,67 грн.; жовтень 2013 року на суму 48 166,67 грн.; листопад 2013 року на суму 75 866,66 грн.; грудень 2013 року на суму 96 666,64 грн.

На підставі акту перевірки Первомайською ОДПІ було оформлено та надіслано ТОВ «БМУ № 13» податкове повідомлення-рішення № 0001892203 від 25.07.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 301 283,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 150 642,00 (арк. спр. 6).

Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг,відповідно до п. 188.1ст. 188 ПК України, визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

На сторінці 3 Акту перевіркиПервомайська ОДПІ зазначає, що нею отримано акт перевірки від ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 15.05.2014 року № 498/23- 54-22-03-07/38313556, про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Енерготех-Ком» з питань підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період з 01.03.2013 року по 31.03.2014 року (арк. спр. 8).

Наведений акт ДПІ у Оболонському районі міста Києва, на думку податкового органу, є достатнім доказом того, що відповідачем порушено пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та його контрагентом.

Так, між позивачем та ТОВ «Енерготех-Ком» укладено договори підряду № 0312/12 від 03.12.2012 року (арк. спр. 16 - 18), б/н від 01.03.2013 року (арк. спр. 90 - 92), б/н від 28.05.2013 року (арк. спр. 95 - 97), б/н від 04.06.2013 року (арк. спр. 100 - 102), б/н від 06.08.2013 року (арк. спр. 105 - 107), б/н від 01.08.2013 року (арк. спр. 110 - 112), б/н від 18.09.2013 року (арк. спр. 115 - 117), б/н від 25.09.2013 року (арк. спр. 120 - 122), б/н від 27.09.2013 року (арк. спр. 126 - 128).

Факт виконання робіт за перевірений відповідачем період підтверджується: довідкою про вартість виконаних робіт за жовтень 2013 року (арк. спр. 19), актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 року (арк. спр. 20 - 25), підсумковою відомістю за жовтень 2013 року (арк. спр. 26 - 32); довідкою про вартість виконаних робіт за грудень 2013 року (арк. спр. 33), актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (арк. спр. 34 - 46), підсумковою відомістю за грудень 2013 року (арк. спр. 47 - 59).

Факт оплати виконаних робіт підтверджений рахунками-фактурами № СФ-000037 від 12.03.2013 року (арк. спр. 84), № СФ-0000046 від 19.03.2013 року (арк. спр. 87), б/н від 28.10.2013 року (арк. спр. 133), б/н від 13.11.2013 року (арк. спр. 142), б/н від 20.11.2013 року (арк. спр. 146), б/н від 26.11.2013 року (арк. спр. 150), б/н від 29.11.2013 року (арк. спр. 155), б/н від 19.12.2013 року (арк. спр. 159), б/н від 23.12.2013 року (арк. спр. 163), б/н від 27.12.2013 року (арк. спр. 167), платіжними дорученнями (арк. спр. 80, 89, 94, 99, 104, 109, 114, 119, 125, 132, 141, 145, 149, 154, 158, 162, 166) та виписками по банківським операціям (арк. спр. 85, 88, 93, 98, 103, 108, 113, 118, 123 - 124, 129 - 131, 139 - 140, 143 - 144, 147 - 148, 151 - 153, 156 - 157, 160 - 161, 164 - 165).

Одночасно з цим по взаємовідносинам з ТОВ «Енерготех-Ком» були оформлені видаткові накладні № РН-0000040 від 25.10.2013 року (арк. спр. 134), № РН-0000039 від 23.10.2013 року (арк. спр. 135), № РН-0000038 від 21.10.2013 року (арк. спр. 136), № РН-0000037 від 17.10.2013 року (арк. спр. 137), № РН-0000036 від 15.10.2013 року (арк. спр. 138), № РН-0000046 від 18.12.2013 року (арк. спр. 168), № РН-0000047 від 19.12.2013 року (арк. спр. 169), № РН-0000048 від 23.12.2013 року (арк. спр. 170), № РН-0000049 від 24.12.2013 року (арк. спр. 171), № РН-0000050 від 24.12.2013 року (арк. спр. 172), № РН-0000051 від 25.12.2013 року (арк. спр. 173), № РН-0000052 від 26.12.2013 року (арк. спр. 174) та № РН-0000053 від 27.12.2013 року (арк. спр. 175); податкові накладні № 15 від 29.05.2013 року (арк. спр. 60), № 4 від 12.07.2013 року (арк. спр. 61), № 26 від 31.07.2013 року (арк. спр. 62), № 7 від 06.08.2013 року (арк. спр. 63), № 42 від 30.08.2013 року (арк. спр. 64), № 16 від 18.09.2013 року (арк. спр. 65), № 41 від 25.09.2013 року (арк. спр. 66), № 43 від 27.09.2013 року (арк. спр. 67), № 13 від 15.10.2013 року (арк. спр. 68), № 15 від 17.10.2013 року (арк. спр. 69), № 22 від 21.10.2013 року (арк. спр. 70), № 35 від 23.10.2013 року (арк. спр. 71), № 43 від 25.10.2013 року (арк. спр. 72), № 36 від 13.11.2013 року (арк. спр. 73), № 43 від 20.11.2013 року (арк. спр. 74), № 46 від 26.11.2013 року (арк. спр. 75), № 54 від 29.11.2013 року (арк. спр. 76), № 34 від 18.12.2013 року (арк. спр. 77), № 35 від 19.12.2013 року (арк. спр. 78), № 37 від 23.12.2013 року (арк. спр. 79), № 38 від 24.12.2013 року (арк. спр. 80), № 39 від 24.12.2013 року (арк. спр. 81), № 40 від 25.12.2013 року (арк. спр. 82) та № 41 від 26.12.2013 року (арк. спр. 83).

Під час розгляду справи встановлено, що вказані податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Керуючись ст. ст. 2, 71, 128 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0001892203 від 25.07.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 301 283,00 грн. і застосування штрафних(фінансових) санкцій в сумі 150 642,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих