Рішення

від 05.02.2015 по справі 910/24635/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2015Справа №910/24635/14

за позовом Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС-С"

про стягнення сплачених за договором коштів у розмірі 123 869,52 грн.

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Босий В.П.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

Від позивача: Ольшевский І. О. (дов. №21 від 21.11.2014),

Від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС-С" про стягнення сплачених за договором коштів у розмірі 123 869,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 порушено провадження у справі №910/24635/14 та призначено її до розгляду на 11.12.2014 року.

05.12.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 11.12.2014, суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову та відклав розгляд справи на 23.12.2014, у зв'язку із неявкою відповідача , про що винесено відповідну ухвалу суду.

23.12.2014 за наслідками судового засідання судом постановлено ухвалу про призначення справи до колегіального розгляду у зв'язку із її складністю.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 визначено для розгляду справи №910/24635/14 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Літвінова М.Є.

Ухвалою суду від 23.12.2014 справу № 910/24635/14 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегіє суддів та призначено її до розгляду на 05.02.2015 року.

До початку судового засідання 05.02.2015 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 05.02.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити позовні вимоги із врахуванням поданої ним заяви про збільшення, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові та додаткових письмових поясненнях.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач на виклик суду не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали,із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 05.02.2015, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

03.10.2012 року між Державним підприємством «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТДС-С» (Підрядник) укладено договір від 03.10.2012 р. № 3-27 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Підрядник зобов'язався надати Замовнику послуги з розрахунку та креслення проектно-технічної документації на електропостачання об'єкту, погодження проекту на електропостачання в контролюючих органах (далі - Послуги) та виконати роботи з прокладення кабелю та переобладнання блоку обліку в приміщенні 4-го та 5-го поверху адміністративної будівлі № 15 по вул. Любченка в м. Києві (далі - Роботи).

Пунктом 5.7. Договору визначений строк дії, який становить три місяці, а у випадку не виконання Сторонами своїх зобов'язань - до моменту їх повного виконання.

Згідно умов Договору строк надання послуг складає 60 (шістдесят) робочих днів з моменту перерахування Підряднику 100% попередньої оплати у розмірі вартості матеріалів та 50% вартості послуг. Строк виконання робіт з прокладення кабелю складає 15 (п'ятнадцять) робочих днів та з переобладнання блоку обліку 15 (п'ятнадцять) робочих днів після прокладення кабелю.

Судом встановлено, що позивачем виконано зобов'язання, покладене на нього умовами пунктів 3.1. та 3.2. Договору, щодо перерахування Підряднику попередньої плати, та перерахував грошові кошти у розмірі 97 817,50 грн. згідно платіжного доручення №3046 від 12.10.2012, яке долучено до матеріалів справи.

У подальшому, позивачем перераховано 8219,00 грн. за виготовлення топогеодезичної карти відповідно до п. 4.6 Договору, що підтверджується платіжним дорученням № 3121 від 23.10.2012 року.

Документом, що підтверджує надання послуг за Договором є погодження проектно- технічної документації та акт про надання послуг, який складається Підрядником (пункт 2.1. Договору). Згідно з пунктом 2.2. Договору документом, що підтверджує виконання робіт є акт виконаних робіт, який теж складається Підрядником.

На день звернення із позовом до суду, строк дії Договору закінчився, але зобов'язання за Договором Відповідачем не були виконані, вищезазначені документи, що підтверджують надання послуг та виконання робіт, відсутні, у зв'язку із чим Державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» звернулось із даним позовом про стягнення суми попередньої оплати, додатково нарахувавши та заявивши до стягнення 27 039,31 грн. інфляційних втрат та 6 641,08 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Пункт 1 статті 837 Цивільного кодексу України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Умовами договору 3-27 від 03.10.2012 передбачено попередню оплату, яка здійснена замовником (позивачем) у відповідні строки та у відповідних розмірах, докази чого наявні у матеріалах справи.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, у суду достатньо підстав стверджувати, що роботи, передбачені договором підряду не виконані, актів виконаних робіт до суду не надано.

За приписами частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

У межах даного господарського спору, оскільки замовником здійснено попередню оплату у розмірі 97 817,50 грн. та передплату за виготовлення топогеодезичної карти у розмірі 8 219,00 грн., а роботи, передбачені договором, не виконані, строк дії договору скінчився, тому у відповідача, як підрядника, який порушив строки виконання договірних зобов'язань, наявний обов'язок повернення суми грошових коштів розміром 106 036,50 грн. (97 817,50 грн.+8 219,00 грн.), з огляду на що вимога про стягнення попередньої оплати підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконані роботи.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Так, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України, тому суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати, а саме на 97 817,50 грн.

Правова позиція Верховного Суду України щодо правомірності вимог позивача про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних на суму попередньої оплати за договором висловлена у постанові від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 та є обов'язковою для застосування у розумінні положень 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, встановивши, що позивачем на виконання умов договору №3-27, крім суми попередньої оплати 97 817,50 грн., передбаченої п.3.52. договору, здійснено додаткове перерахування грошових коштів у розмірі 8 219,00 грн.

Таким чином, оскільки вказана сума грошових коштів не є за своєю суттю попередньою оплатою робіт за договором, тому суд вбачає за можливе здійснити перерахунок сум нарахувань у відповідності до статті 6245 Цивільного кодексу України, використавши за базу розрахунку саме 8 219,00 грн.

Отже, здійснивши математичний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у період з 04.01.21013 по 04.02.2015, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних саме у розмірі 2 095,85 грн. та 514,76 грн. відповідно.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 106 036,50 грн. - основного боргу, 514,76 грн. 3% річних та 2 095,85 грн. інфляційних втрат.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДС-С" про стягнення сплачених за договором коштів у розмірі 123 869,52 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДС-С» (04123, місто Київ, вулиця Бестужева, 36, оф. 9; ідентифікаційний код 22957276) на користь Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» (01601, місто Київ, вулиця Воровського, 22; ідентифікаційний код 20062351) попередньої оплати у розмірі 97 817 (дев'яносто сім тисяч вісімсот сімнадцять) гривень 50 копійок, 8 219 (вісім тисяч двісті дев'ятнадцять) гривень 00 копійок сплачених коштів на виконання умов договору, 3% річних у розмірі 514 (п'ятсот чотирнадцять) гривень 76 копійок, 2 095 (дві тисячі дев'яносто п'ять) гривень 85 копійок інфляційних втрат та 2 172 (дві тисячі сто сімдесят дві) гривні 94 копійки витрат зі сплати содового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 05.02.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 10.02.2015 року.

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя В.П. Босий

Суддя М.Є. Літвінова