Постанова

від 13.02.2015 по справі 922/4130/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 09» лютого 2015 р. Справа №922/4130/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Цимбалюк О.В., за довіреністю б/н від 01.08.2014 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк (вх.№228Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2014 року по справі №922/4130/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецька науково-виробнича фірма «Кредо», м.Сєвєродонецьк,

до Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк,

про визнання додаткової угоди недійсною,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.11.2014 року по справі №922/4130/14 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано додаткову угоду від 22.07.2011 року до договору оренди землі №040741900194 від 03.05.2007 року недійсною.

Стягнуто з Сєвєродонецької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецька науково-виробнича фірма «Кредо» судовий збір в сумі 1218,00 грн.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2014 року по справі №922/4130/14 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду.

27.01.2015 року відповідач надав до суду додаткові письмові пояснення (вх.№1145) та документи, які долучено до матеріалів справи.

Позивачем 04.02.2015 року надано відзив на апеляційну скаргу (вх.№1704), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2014 року у справі №922/4130/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів апелянта.

05.02.2015 року позивач надав до суду додаткові пояснення на апеляційну скаргу (вх.№1813), які долучено до матеріалів справи.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 09.02.2015 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 19.01.2015 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 23.01.2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвалою суду від 19.01.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 09.02.2015 року представник позивача пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.05.2007 року між Сєвєродонецькою міською радою (відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сєвєродонецька науково-виробнича фірма «Кредо» (позивач у справі) укладено договір оренди землі №040741900194, згідно якого орендодавець, на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської рази за №984 від 19.04.2007 року надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під нежитлову будівлю магазину), яка знаходиться за адресою: м.Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, буд. 26, квартал 44.

21.05.2007 року договір оренди був зареєстрований у земельному кадастрі за №040741900194.

У відповідності до п.5 договору оренди грошова оцінка земельної ділянки становить 376851,49 грн.

Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 5652,77 грн. на рік, що складає 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та вноситься щомісячно в розмірі 471,06 грн. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (пункти 9 та 11 договору).

Земельна ділянка в розмірі 0,1319 га, яка знаходиться: м.Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, буд. 26, квартал 44 була передана у користування відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.05.2007 року, підписаного сторонами без зауважень.

31.03.2008 року сторони уклали додаткову угоду №1 відповідно до якої, керуючись Законом України «Про оренду землі», листом Держземагенства України від 10.01.2008 року за №14-22-6/55, відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року за №783, рішенням сесії міської ради «Про затвердження граничних коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради» від 06.03.2008 року за №1978, відповідної грошової оцінки земельної ділянки від 27.02.2008 року, внесли зміни до пунктів 5, 9, 11 договору, а саме: п. 5 договору - нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 387482,63 грн. Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 38748,26 грн. на рік, що складає 10,0% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та вноситься щомісячно в розмірі 3229,02 грн. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (пункти 9 та 11 договору).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» - технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

На час укладання договору оренди землі №040741900194 від 03.05.2007 року та додаткової угоди №1 від 31.03.2008 року до договору оренди діяла нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 року №1212 «Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища Лісова Дача».

Саме нормативна оцінка земель, яка затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 року №1212 була підставою для встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий №4412900000:06:007:0004 та розміру орендної плати, які встановлені сторонами у пунктах 5, 9, 11 договору оренди землі №040741900194 від 03.05.2007 року та пунктах 1, 2 додаткової угоди №1 від 31.03.2008 року до договору оренди.

29.03.2011 року двадцятою (черговою) сесією шостого скликання Сєвєродонецької міської ради прийнято рішення №431 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка», яким затверджено нову нормативну грошову оцінку зазначених земель у складі текстового та графічних матеріалів, виконану станом на 01.01.2008 року Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Діпромісто».

22.07.2011 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі відповідно до якої, на виконання рішення сесії міської ради «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка» від 29.03.2011 року за №431, керуючись рішенням сесії міської ради «Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради» від 28.04.2011 року за №1516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 25.05.2011 року, внесли зміни до пунктів 5, 9, 11 договору, а саме: п. 5 договору - нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №4412900000:06:007:0004 становить 1248222,46 грн. Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі: з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. - 74893,35 грн. на рік, що складає 6,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. - 87375,57 грн. на рік, що складає 7,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.07.2013р. по 31.12.2013р. - 99857,80 грн. на рік, що складає 8,00% від нормативної грошової оцінки, 01.07.2014р. по 31.12.2014р. - 112340,02 грн. на рік, що складає 9,00% від нормативної грошової оцінки, з 01.01.2015р. - 124822,25 грн. на рік, що складає 10,00% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011р. по 31.12.2011р. - 6241,11 грн., з 01.01.2012р. по 31.01.2012р. - 7281,30 грн., з 01.01.2013р. по 31.01.2013р. - 8321,48 грн., з 01.01.2014р. по 31.01.2014р. - 9361,67 грн., з 01.01.2015р. - 10401,85 грн., протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди сторони встановили, що ця угода є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011 року.

Дана додаткова угода була зареєстрована Управлінням Держкомзему у м.Сєвєродонецьк Луганської області 22.07.2011 року за №441290004000252.

Пунктом 4 рішення сесії міської ради «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка» від 29.03.2011 року за №431 визнано таким, що втратило чинність з 01.07.2011 року, рішення Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 року №1212 «Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, села Воєводівка, селища Лісова Дача».

Умови оспорюваної додаткової угоди від 22.07.2011 року, щодо сплати орендної плати відповідно до нормативної грошової оцінки, виконуються позивачем по цей час, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року у справі №1227/3807/2012 за позовом ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення №431 від 29.03.2011 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 року №К/9991/65360/12 задоволено касаційну скаргу ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД; скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року у справі №1227/3807/2012 (якою було скасовано постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року та у задоволенні позову відмовлено), залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року.

Таким чином, 01.04.2014 року набрав чинності судовий акт, згідно з яким рішення №431 від 29.03.2011 року (на підставі якого укладено додаткову угоду від 22.07.2011 року) скасовано як протиправне.

Так, додатковою угодою від 22.07.2011 року позивачу було збільшено розмір орендної плати на підставі рішення №431 від 29.03.2011 року.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ст. 203 Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані не чинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання не чинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, колегія суддів зазначає, що для надання оцінки відповідності спірної додаткової угоди вимогам законодавства на момент її вчинення, тобто на 22.07.2011 року, має бути з'ясовано питання щодо дійсності на вказаний момент рішення №431 від 29.03.2011 року - що, як уже зазначалося, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014 року.

Як зазначено у п.10.2 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання не чинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта не чинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є не чинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Таким чином, враховуючи, що рішення №431 від 29.03.2011 року адміністративним судом було визнано протиправним та скасовано - колегія суддів вважає, що зазначений акт суб'єкта владних повноважень не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, тобто від 29.03.2011 року, в тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Висновок про те, що рішення №431 від 29.03.2011 року не породжує жодних правових наслідків з моменту прийняття, додатково підтверджується рішенням Сєвєродонецької міської ради №3980 від 12.06.2014 року «Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка», яке набрало чинності з 01.01.2015 року. А саме, вказаним рішенням рішення №1212 від 19.01.1998 року визнано таким, що втратило чинність з 01.01.2015 року - хоча у рішенні №431 від 29.03.2011 року зазначалося, що вищевказане рішення №1212 від 19.01.1998 року втрачає чинність з 01.07.2011 року.

Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Колегія суддів зазначає, що під час дії оспорюваної додаткової угоди, якою введена в дію нормативна грошова оцінка земельної ділянки у розмірі 1248222,46 грн., Управлінням Держкомагенства у м. Сєвєродонецьку Луганської області на запит позивача щодо діючої нормативної грошової оцінки, було надано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.10.2014 року №2675-с, згідно якого грошова оцінка становить 472716,41 грн.

Тобто, нормативна грошова оцінка земельної ділянки у розмірі 1248222,46 грн., яка затверджувалася рішенням відповідача від 29.03.2011 року №431 і яка зазначена в оспорюваній додатковій угоді від 22.07.2011 року, вищевказаним витягом не підтверджується і можливо дійти висновку, що вона не існує.

Апелянт заперечує проти врахування при вирішенні даного спору положень постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року, оскільки зазначену постанову було прийнято пізніше, ніж постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року, якою визнано протиправним та скасовано рішення №431 від 29.03.2011 року.

Однак, відповідно до п.6 ч.2 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пленум вищого спеціалізованого суду за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.

Тобто, надані у постановах пленуму вищого спеціалізованого суду роз'яснення містять не законодавчі норми, а інтерпретаційні положення, що розкривають зміст відповідних норм законодавства, сприяють формуванню єдиної судової практики їх застосування.

Тому посилання відповідача на те, що постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року не має зворотної дії у часі, та на необов'язковість її застосування господарськими судами колегія суддів вважає такими, що не відповідають встановленій законом правовій природі роз'яснень пленуму вищого спеціалізованого суду - враховуючи також, що за період після прийняття постанови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року і до теперішнього часу не було внесено жодних змін безпосередньо до законодавчої норми, якій надається тлумачення у вищенаведеному пункті постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року, а саме, до ст.162 КАС України, якою передбачено скасування або визнання не чинним рішення суб'єкта владних повноважень як різні дії адміністративного суду, що, відповідно, мають різні правові наслідки.

Стосовно посилань скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 03.02.2014 року у справі №901/1239/13, то як вбачається з тексту даної постанови, рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було укладено договір оренди між відповідачами у справі №901/1239/13, було в подальшому саме визнано не чинним (а не скасовано з підстав протиправності, як рішення №431 від 29.03.11) - тому в ході розгляду справи №901/1239/13 судами було зроблено висновок про чинність відповідного рішення органу місцевого самоврядування на момент укладення спірного правочину. Натомість рішення №431 від 29.03.11, як уже зазначалося, було скасовано як протиправне, а відтак з моменту прийняття воно не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Щодо посилання апелянта на ст. 236 Цивільного кодексу України та на ст. 207 Господарського кодексу України, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє, а також на п.п.2.29 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», відповідно до якого договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову в даній справі є вимога не щодо визнання недійсним договору оренди в цілому з моменту його укладення (отже, відповідно, не йдеться про повернення вже здійсненого користування земельною ділянкою).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати недійсною лише одну умову вказаного договору, викладену в додатковій угоді від 22.07.2011 року - а саме, щодо збільшення нормативно-грошової оцінки землі та, відповідно, розміру орендної плати.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Колегія суддів зазначає, що згідно з матеріалами справи, договір оренди від 03.05.2007 року, дійсність якого не заперечується сторонами, на момент його укладення і до внесення змін додатковою угодою від 22.07.2011 року не містив недійсної частини.

Тобто, правовим наслідком визнання недійсною з дня підписання зазначеної додаткової угоди, укладеної на підставі скасованого рішення №431 від 29.03.2011 року, є перерахунок орендної плати виходячи з розміру, узгодженого сторонами до укладення спірної додаткової угоди - що, на відміну від повернення користування земельною ділянкою, можливо здійснити.

Таким чином, доводи скаржника, що спірна додаткова угода може бути визнана недійсною лише на майбутнє, суперечать приписам ст. 236 Цивільного кодексу України і ст. 207 Господарського кодексу України.

Стосовно строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А відтак, днем початку перебігу вказаного строку є не дата укладення та реєстрації спірної додаткової угоди у Держкомземі - 22.07.2011 року, а дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.2011 року, що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014 року (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року про скасування рішення №431 від 29.03.2011 року).

Колегія суддів дійшла зазначеного висновку з огляду на те, що на час укладення спірної додаткової угоди та її державної реєстрації позивач не знав і не міг довідатися про те, що рішення №431 від 29.03.2011 року прийнято з порушенням встановленої процедури, норм податкового і бюджетного законодавства, прав землекористувачів м.Сєвєродонецька тощо. Зазначені обставини, що існували на момент укладення та державної реєстрації спірної додаткової угоди, були встановлені лише в ході судового розгляду відповідної адміністративної справи і стали підставою для визнання протиправним та скасування в судовому порядку рішення №431 від 29.03.2011 року, на виконання якого було укладено спірну додаткову угоду.

За таких обставин, враховуючи, що перебіг позовної давності в даній справі, у відповідності з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, розпочався від 01.04.2014 року і що позовну заяву було подано ТОВ Сєвєродонецька науково-виробнича фірма «Кредо» до місцевого господарського суду 22.09.2014 року (тобто в межах встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності) - колегія суддів вважає посилання апелянта про пропуск строку позовної давності безпідставними .

Щодо посилання відповідача, що позивач повинен був звертатися до суду з позовними вимогами про внесення змін у договір оренди, а не про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить лише позивачу. Обраний позивачем спосіб захисту в цій справі не суперечить ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Сєвєродонецької міської ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2014 року по справі №922/4130/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2014 року по справі №922/4130/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.