Постанова

від 10.02.2015 по справі 912/3329/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2015 року Справа № 912/3329/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)

суддів: Виноградник О.М., Лисенко О.М.

секретар судового засідання: Погорєлова Ю.А.

представники сторін у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області

на рішення господарського суду Кіровоградської області від 18 листопада 2014 року у справі № 904/3329/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області

про стягнення 40 000,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 18 листопада 2014 року (суддя Макаренко Т.В.) позов про стягнення з відповідача 40 000 грн. боргу задоволено повністю.

Рішення господарського суду мотивовано ст.1212 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що оскільки договірних відносин між сторонами фактично не існувало, а товар на суму попередньої оплати 40 000 грн. відповідачем не поставлено, то у відповідача відсутні правові підстави для утримання перерахованих позивачем грошових коштів у зазначеній сумі.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач його оскаржує на предмет невідповідності нормам матеріального та процесуального права.

Скаржник посилається на те, що сторони визнають та не заперечують існування договірних відносин, тим самим вважають, що отримані відповідачем 40 000 грн. в якості передоплати за пиломатеріалами не є безпідставно отриманими.

Відповідач стверджує, що між сторонами склалися відносини з підряду, при цьому стронами вчинено дій по його виконанню -позивачем перераховано 40 000 грн., відповідачем здійснено закупівлю деревисини, що спростовує висновок господарського суду про відсутність договірних відносин.

Скаржник вважає, що при прийнятті рішення господарський суд вийшов за межі підстав позову, визначених позивачем, чим допустив порушення норм процесуального права.

Відповідач просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 18 листопада 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач доводи апеляційної скарги заперечує, посилається на те, що договір поставки між сторонами не укладався, порушення норм процесуального права не відбулося, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року розгляд справи відкладено на 10 лютого 2015 року через неявку в судове засідання повноважного представника апелянта.

09 лютого 2015 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ".

Представник відповідача в судові засідання 22 січня 2015 року та 10 лютого 2015 року не з'явився, про час та місце судових засідань повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Господарським судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що платіжним дорученням №3 від 12 червня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" перерахувало на рахунок Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, грошові кошти в сумі 40 000 грн. з призначенням платежу "За пиломатеріали згідно договору №001/Я від 11 червня 2014 року без ПДВ".

Відповідно до платіжного доручення №3 від 12 червня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40 000,00 грн з призначенням платежу: "за пиломатеріали згідно договору № 001/Я від 11 червня 2014 року без ПДВ".

Як вказує позивач у своїй позовній заяві дані кошти перераховані останнім відповідачу за усною домовленістю, як оплата за поставку товару - пиломатеріали. Про наміри укласти договір сторони обумовлювали в електронній переписці. Так 11 червня 2014 року (14 год. 06 хв.) на електронну адресу керівника позивача від відповідача надійшов електронний лист із "примірним текстом договору поставки". Позивач в свою чергу надіслав на електронну адресу відповідача інформацію про найменування товару та його кількісні і якісні характеристики (11 червня 2014 року о 15 год. 12 хв.) та проект (текст) договору поставки № 001/Я від 11 червня 2014 року з додатком № 1 до договору від 11 червня 2014 року (11 червня 2014 року о 22 год. 13 хв.).

Матеріали справи свідчать, що сторони не уклали договір поставки №001/Я від 11 червня 2014 року. Також між сторонами не було укладено будь -якого іншого договору. У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що між сторонами досягнута усна домовленість, за якою він зобов'язався на свій ризик закупити деревисину, транспортувати її до місяця розпилу, розвантажити деревисину, розпилити деревисину, здійснити її пакування в пакети та передати виконану роботу Товариству з обмеженою відповідальністю "ДРАФ", останній зобов'язався прийняти виконану роботу та оплатити її (а.с.17).

Обмін листами між сторонами (зустрічна претензія від 18 липня 2014 року №2, вимога у відповідь на претензію -а.с.22, 23) свідчить про те, що сторони не дійшли згоди з питання укладення договору, позивач вимагав від відповідача повернення сплачених грошових коштів у розмірі 40 000 грн., які відповідач відмовився повертати.

Вказані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАФ" з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення 40 000 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги ст.22 Цивільного кодексу України, ст.224 Господарського кодексу України, оскільки вважає, що у зв'язку з не поверненням відповідачем одержаних в якості передплати грошових коштів в сумі 40 000 грн. він поніс збитки.

Частина перша статті 22 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило про право особи на відшкодування збитків, завданих порушенням її цивільного права.

Згідно ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Норма вказаної статті Господарського кодексу України регулює стягнення збитків у разі наявності договірних відносин і неналежного виконання договірних відносин.

Проте, позивач не довів, у яких саме зобов'язальних правовідносинах перебувають сторони за справою, яке саме зобов'язання мав виконати відповідач і у який саме строк це зобов'язання мало бути ним виконане.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції застосував до даних правовідносин ст.1212 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до приписів ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: примусове виконання обов'язку в натурі та інше.

Приписи ст.1212 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, обов'язок повернути безпідставно набуте майно є різновидом цивільно -правової санації, а не мірою відповідальності. Положення вказаної статті Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Згідно ч.1 ст.1213 Цивільного кодексу України безпідставно набуте майно повертається потерпілому в натурі.

Оскільки договірних відносин між сторонами фактично не існувало, а товар на суму попередньої оплати 40 000 грн. відповідачем не поставлено, то у відповідача відсутні правові підстави для утримання перерахованих позивачем грошових коштів у зазначеній сумі.

Отже господарський суд правомірно на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України стягнув з відповідача на користь позивача 40 000 грн.

Твердження апелянта, що між сторонами існують договірні відносини, які відповідач вважає випливають з договору підряду не ґрунтуються на матеріалах справи і спростовується встановленими у справі обставинами.

Згідно ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Крім того, вказаною нормою визначено у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Тобто, виходячи з аналізу даної статті, господарюючі суб'єкти як юридичні особи повинні вчиняти правочини в письмовій формі як між собою, так і з фізичними особами (в останньому випадку - за винятком тих правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення; статті 206, 208 ЦК України). Відтак свобода вибору у підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між усною та письмовою формою правочину є винятком, а обов'язкова письмова форма -правилом.

Дво- або багатосторонні правочини (договори), які повинні укладатися в письмовій формі, можуть укладатися, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, засобами електронного зв'язку тощо за підписами сторін, які їх надсилають. Якщо іншою стороною заперечується одержання нею відповідного документа, заінтересована сторона зобов'язана подати господарському суду належні докази його надіслання поштою або іншим передбаченим законом чи договором засобом зв'язку; за неподання таких доказів у суду відсутні підстави для висновку про додержання сторонами письмової форми правочину (договору).

Разом з тим, у разі недотримання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 Цивільного кодексу України; поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

З матеріалів справи не вбачається, що сторонами було укладено господарський договорів у спрощений спосіб, оскільки обмін електронними листами, які містять тексти "примірних" договорів, однак не мають жодних підписів ні позивача, ні відповідача, не підтверджують факту укладання сторонами договору у розумінні норм ст.181 Господарського кодексу України. Крім того, ні позивачем, ні відповідачем не доведено належними доказами суду, що "проект договору" було надіслано іншій стороні в двох примірниках.

Разом з тим, позивачем відповідно до платіжного доручення № 3 від 12 серпня 2014 року перераховано на рахунок відповідач грошові кошти в сумі 40 000,00 грн із призначенням платежу: за пиломатеріали згідно договору № 001/Я від 11 червня 2014 року.

З пояснень позивача та відповідача, а також з матеріалів справи вбачається, що такого договору не існує.

Отже, сторонами не дотримано письмової форми правочину.

Матеріали справи свідчать, що сторони по різному розуміють предмет договору, строки виконання зобов'язань та ціну договору. Позивач вважає, що між сторонами склалися відносини з поставки товару, а відповідач стверджує, що відносини з підряду.

Вказане свідчить про те, що сторонами не досягнуто усіх істотних умов договору ні щодо предмету, ні щодо ціни та строків. Також сторонами не доведено у розумінні ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу Україн укладання договору у спрощений спосіб. Крім того із поведінки сторін не вбачається, що вони переслідували настання певних правових наслідків, у зв'язку з чим вважається обґрунтованим висновок суду щодо безпідставності перерахування відповідачу грошових коштів в розмірі 40 000 грн.

Щодо твердження апелянта, що суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову слід зазначити наступне.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно -правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально -правових підстав позову) (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення").

Таким чином, господарський суд при вирішенні спору правомірно застосував інші норми матеріального права, при цьому матеріально -правові підстави позову не змінилися.

З огляду на викладене, рішення господарського суду Кіровоградської області від 18 листопада 2014 року відповідає діючому законодавству, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.49, 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 18 листопада 2014 року у справі № 904/3329/14 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя О.М. Виноградник

Суддя О.М. Лисенко

(Дата підписання постанови в повному обсязі 13.02.15 р.)