Ухвала

від 19.01.2015 по справі 2а-18894/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Київ К/9991/69116/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2011

у справі № 2а-18894/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготрансбуд»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 13.12.2010 № 0000462333/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 460149 грн., в т.ч. 306766 грн. основного платежу та 153383 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 13.12.2010 № 0000462333/1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 460149 грн., в тому числі: 306766 грн. основного платежу та 153383 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 21.09.2010 № 4158/23-621-32489092, про порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у включенні до складу податкового кредиту за квітень, червень 2010 року податку на додану вартість, сплаченого за операціями з придбання товарів (робіт) у ТОВ «Гудвілл Україна», ТОВ «Торг Майстер Плюс» та ТОВ «Українська архітектурно-будівельна компанія».

При цьому контролюючий орган, посилаючись на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаних контрагентів, існують розбіжності, оскільки останні не подали декларації із задекларованими податковими зобов'язаннями.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальниками товару податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з неподанням контрагентами платника податків податкової звітності, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним законом не передбачено.

У разі коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами, податковий кредит підтверджено податковими накладними, виписаними особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товару (робіт, послуг) та протиправне складання оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун