Рішення

від 12.02.2015 по справі 917/2631/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015 р. Справа №917/2631/14

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", Наримська 33-35, Красногвардійський район, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська область, 49008

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область,37240

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-Агро" (03187, м. Київ, вул. Академіка Глушкова,15, кв. 5);

2) Фірма "Ласуня" Товариство з обмеженою відповідальністю (49055, м. Дніпропетровськ, вул. Фабрично-Заводська,18, кв. 63)

про стягнення112 883,80 грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники :

від позивача: Кравченко Н.І. дов. б/н від 01.12.2014 року

від відповідача: Пугач О.В. дов. №1 від 10.02.2015 року

від третьої особи №1: не з'явився

від третьої особи №2: не з'явився

У судовому засіданні 12.02.2015 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 112883,80 гривень, з яких: 55345,34 гривень пеня, 9 280,04 грн. 3% річних, 48 258,42 гривень інфляційні.

Третя особа №1 в судове засідання не з'явилась. Ухвала суду, заява направлялася їй на адресу: 03187, м. Київ, вул. Академіка Глушкова,15, кв. 5, повернулася до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання".

З наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по третій особі №1 станом на 16.01.2015 року судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-Агро" 20.03.2014 року припинено за судовим рішенням у зв'язку з визнанням його банкрутом.

Третя особа №2 в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення ухвали суду в матеріалах справи).

Представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували повідомлення відповідача про укладення договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010 року між позивачем Приватною виробничо-комерційною фірмою „Імторгсервіс" (цесіонарій, позивач) та третьою особою №1 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро"). Також представник відповідача посилається на те, що в пункті 7 договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010 року визначено, що цесіонарій (позивач) зобов'язується в строк до 14.05.2010 року, сплатити на розрахунковий рахунок цедента (третьої особи №1) суму, яка відповідає сумі відступаємій по даному договору грошового зобов'язання, а саме: 266 913,50 грн. Отже, на думку представника відповідача, право вимоги в позивача з'являється тільки після сплати даних коштів. Крім того, представник відповідача зазначає про те, що звернення позивача до суду з повторним нарахуванням штрафних санкцій за невиконання грошового зобов'язання є нікчемним та грубим порушенням чинного законодавства.

12.02.2015 року від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності щодо стягнення 55 345,34 грн. пені.

Представник позивача проти задоволення даної заяви заперечувала.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

07.05.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат- Агро" (продавець, третя особа №1) було укладено договір купівлі-продажу №ТАТ-П/9 з додатками (арк. с. 16-20,) відповідно п.1. якого цей договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин, насіння.

Пунктом 5.3 договору №ТАТ-П/9 сторони визначили кінцевий термін оплати товару - 01 жовтня 2009 року.

На виконання умов договору №ТАТ-П/9, третя особа №1 передала, а відповідач отримав товар (заходи захисту рослин, насіння) на загальну суму 286 913,50 грн. Даний факт підтверджується накладними №РН-0000187 від 19.05.2009, №РН- 0000188 від 19.05.2009, №РН 00270 від 12.06.2009, та відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей №9 від 19.05.2009, №10 від 19.05.2009 та №13 від 12.06.2009 (арк. с.21-26).

Вартість товару була оплачена відповідачем частково в сумі 20 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку (арк. с. 27). Як наслідок, утворилась заборгованість відповідача перед третьою особою №1 у розмірі 266 913,50 грн.

04.03.2010р. між позивачем Приватною виробничо-комерційною фірмою „Імторгсервіс" (цесіонарій, позивач) та третьою особою №1 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро") був укладений договір відступлення права вимоги №2 (надалі - договір відступлення) , згідно якого третя особа №1 відступила, а позивач прийняв право грошової вимоги до відповідача, що належало третій особі №1 на підставі на підставі договору №ТАТ-П/9 в обсязі, який існував на момент укладання договору відступлення права вимоги, а саме 266 913,50 грн., та передало всі права кредитора по відношенню до боржника відповідно до умов договору купівлі-продажу № ТАТ-П/9 від 07.05. 2009року (п.1. договору відступлення) (акр. с.28-29).

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору №ТАТ-П/9 щодо оплати позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" про стягнення заборгованості, а також пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних. Згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010 року по справі у №20/110-10 з ТОВ "Хлібодар СК" на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Імпторгсервіс" було стягнуто: 264 913,50 грн. - основного боргу; 30 281,89 грн. - пені за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 19 786,34 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 4 453,43 грн. - 3% річних за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 13 345,67 грн. - штрафу та судові витрати (арк. с.10-14). Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

В 2011 році у позивача відбулася зміна форми власності з Приватної виробничо-комерційної фірми на Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма", що підтверджується витягом зі статуту (арк. с.67-68).

Оскільки відповідач свої зобов'язання по оплаті за договором №ТАТ-П/9 у 2013 році також не виконав позивач повторно звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом до відповідача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних за період з 22.04.2010 р. по 24.07.2013 p., нарахованих на суму основного боргу.

Господарським судом Полтавської області було винесено рішення від 16.12.2013 року у справі № 917/1544/13 про задоволення цього позову та стягнення з ТОВ "Хлібодар СК" на користь ПП "ВКФ "Імпторсервіс" : 134 465,76 грн. пені; 23 885,76 грн. 3% річних; 27 815,92 грн. інфляційних та судових витрат (арк. с. 33-40).

Рішення Господарського суду Полтавської області від 16.12.2013 року залишено в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року (арк. с. 41-49).

Як зазначає позивач, під час примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2010 року у справі № 20/110-10 Київським відділом державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції було стягнуто борг у сумі 18 330,55 грн., що підтверджується написом зробленим державним виконавцем Бринь Н.К. від 21.10.2013 року на звороті судового наказу по справі №20/110-10 (арк. с. 15). Також відділом державної виконавчої служби Лохвицького районного управління юстиції Полтавської області було стягнуто з відповідача на користь позивача 24 324,72 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень відомостей та інформації про ВП№ 43054748 (арк. с. 50-57).

Отже, станом на час звернення позивача до суду із цим позовом залишок основного боргу відповідача за договором №ТАТ-П/9 перед позивачем складав 222 258,23 грн.

В зв'язку з тим, що основне зобов'язання відповідача за договором №ТАТ-П/9 в сумі 222 258,23 грн. залишається невиконаним позивачем нараховано до стягнення з відповідача 55345,34 гривень пені, 9 280,04 грн. 3% річних, 48 258,42 гривень інфляційних за період з 25.07.2013 року по 14.12.2014 року.

При винесенні рішення суд виходить з наступного.

В рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010 року у справі № 20/110-10, в рішенні господарського суду Полтавської області від 16.12.2013 року у справі № 917/1544/13 та в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року у справі № 917/1544/13 було встановлено факти наявності заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" перед Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс" за договором №ТАТ-П/9, що виникла з договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010 року.

Відповідно до ч. 2 статті 35 ГПК України факти, встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Дана позиція також викладена в 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідно до п. 8.3 договору №ТАТ-П/9 відповідач за порушення термінів оплати виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

В пункті 8.4 договору №ТАТ-П/9 сторонами передбачено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Крім того, сторони, відповідно до п. 6 статті 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців. Відповідно до частини 1 статтею 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Частина 1 статті 193 ГК України визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, а відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі статтею 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. В силу статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, позивачем нараховано до сплати відповідачу за період з 25.07.2013 по 14.12.2014 пеню, яка становить 55 345,34 грн. (розрахунок в матеріалах справи). Суд здійснивши перерахунок пені дійшов висновку, що заявлена вимога позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України нарахував відповідачу до сплати 3 % річних за період з 25.07.2013 по 14.12.2014 в розмірі 9280,04 грн. (розрахунок в матеріалах справи) та суму втрат від інфляції за період з 25.07.2013 по 14.12.2014 в розмірі 48 258,42 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат (за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5") дійшов висновку, що задоволенню підлягають 3 % річних в розмірі 9 280,04 грн. та 48 230,04 грн. інфляційних втрат. В іншій частині заявлених до стягнення втрат від інфляції слід відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому суд враховує, що 25.12.2014 року відповідач за платіжним дорученнями № 1 та № 2 сплатив на користь позивача заборгованість ( арк. справи 99-100), однак позивачем штрафні санкції нараховані за період по 14.12.2014 року, тобто за час існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

Частиною 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Представником відповідача в судовому засіданні було подано заяву про застосування позовної давності щодо стягнення 55345,34 грн. пені (арк. с. 175).

Суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1 частини другої ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог по стягненню неустойки (штрафу, пені).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок ( ст. 253 ЦК).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, в пункті 8.4. договору №ТАТ-П/9 сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача пені в межах строку позовної давності, визначеного сторонами в пункті 8.4. договору №ТАТ-П/9.

Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем не надано суду належних доказів які б підтверджували повідомлення відповідача про укладення договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010 року та ненастання у позивача права вимоги до відповідача за договором №ТАТ-П/9, оскільки позивач не виконав п. 7 договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010 року, судом відхиляються, оскільки факт належного повідомлення відповідача про заміну кредитора в зобов'язані та факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором №ТАТ-П/9 що виникла на підставі договору відсуплення права вимоги №2 від 04.03.2010 року, встановлені в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010 року у справі № 20/110-10, в рішенні господарського суду Полтавської області від 16.12.2013 року у справі № 917/1544/13 та в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року у справі № 917/1544/13, які набрали законної сили.

Також представник відповідача посилається на те, що звернення позивача до суду з повторним нарахуванням штрафних санкцій за невиконання грошового зобов'язання є нікчемним та грубим порушенням чинного законодавства.

Відповідно до висновків Верховного суду України за постановами від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012 р. № 37/64, що є обов'язковими для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 111-28 ГПК України, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 55345,34 грн. пені, 9280,04 грн. 3% річних, 48230,04 грн. інфляційних, обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами (в мат. справи) і підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33,35,43,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" (вул. Матросова, 10, м. Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область, 37240, ідентифікаційний код 36066050) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс" (вул. Наримська, 33-35, м. Дніпропетровськ, 49008, ідентифікаційний код 21857880) 55345,34 грн. пені, 9280,04 грн. 3% річних, 48230,04 грн. інфляційних, 2257,11 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.02.2015 року

Суддя Тимощенко О.М.