Постанова

від 14.04.2015 по справі 917/2631/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа №917/2631/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - Кравченко Н.І., за довіреністю від 01.12.2014р. б/н.

відповідача - не з'явився,

третіх осіб - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" (вх.№1587 П/2 від 06.03.2015р.) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2015р. у справі №917/2631/14,

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", м. Дніпропетровськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м. Червонозаводське, Лохвицький р-н, Полтавська обл.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТ-Агро", м. Київ,

2. Фірма "Ласуня" Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Дніпропетровськ,

про стягнення 112883,80 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.02.2015 р. у справі №917/2631/14 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс" 55345,34 грн. пені, 9280,04 грн. 3% річних, 48230,04 грн. інфляційних, 2257,11 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2015р. у справі №917/2631/14 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в частині стягнення на його користь пені в сумі 55345,34 грн.

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надана належна правова оцінка тому факту, що на момент ухвалення рішення по даній справі, вже існувало рішення, яке набрало законної сили та яким стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за неналежне виконання договірних зобов'язань. Отже, на думку відповідача, при прийнятті оскаржуваного рішення судом проігноровано вимоги статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Також, апелянт вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки документам, які надані позивачем, оскільки з них вбачається, що позивачем не виконано пункт 7 договору уступки права вимоги №2 від 04.05.2010р., в розмірі та строках передбачених зазначеним пунктом договору та його належне відображення у бухгалтерському обліку, що свідчить про відсутність у позивача права вимоги за договором №ТАТ-П/9.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№5895 від 10.04.2015р.), в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач вказує, що нарахована в межах даної справи пеня до стягнення стосується нового періоду невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, а саме з 25.07.2013р. по 14.12.2014р., який не був предметом розгляду по інших справах, як на те посилається апелянт. Крім того, позивач зазначає, що наявність зобов'язання відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу №ТАТ-П/9 від 07.05.2009р., яке починається з дати підписання договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010р., окрім іншого, підтверджується висновками господарського суду Київської області, викладеними у рішенні від 26.09.2013р. та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2013р. по справі №7/113-12/26.

Також, відповідач та позивач надали додаткові пояснення (вх.№5828 від 09.04.2015р.; вх.№6020 від 14.04.2015р.), які долучені до матеріалів справи.

До судового засідання Харківського апеляційного господарського суду 14.04.2015р. від відповідача надійшло клопотання (вх.№5950 від 14.04.2015р.) про розгляд справи без участі представника скаржника, у зв'язку із неможливістю уповноваженого представника бути присутнім у судовому засіданні з поважних причин.

Треті особи у справі відзивів на апеляційні скарги не надали, в судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 14.04.2015р. не з'явились, про причини неявки суд не сповістили, про час та місце розгляду справи належним чином були повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 14.04.2015р. представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, оскаржуване рішення просив залишити без змін з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат - Агро" (продавець, третя особа №1) було укладено договір купівлі-продажу №ТАТ-П/9 з додатками, відповідно до пункту 1 якого цей договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин, насіння.

Пунктом 5.3 договору №ТАТ-П/9 сторони визначили кінцевий термін оплати товару - 01.10.2009р.

На виконання умов договору №ТАТ-П/9, третя особа №1 передала, а відповідач отримав товар (заходи захисту рослин, насіння) на загальну суму 286913,50 грн. Даний факт підтверджується накладними №РН-0000187 від 19.05.2009р., №РН-0000188 від 19.05.2009р., №РН-00270 від 12.06.2009р., та відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей №9 від 19.05.2009р., №10 від 19.05.2009р. та №13 від 12.06.2009р.

Вартість товару була оплачена відповідачем частково в сумі 20000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку. Як наслідок, утворилась заборгованість відповідача перед третьою особою №1 у розмірі 266913,50 грн.

04.03.2010р. між позивачем Приватною виробничо-комерційною фірмою "Імпторгсервіс" (цесіонарій, позивач) та третьою особою №1 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро") був укладений договір відступлення права вимоги №2 (надалі - договір відступлення), згідно якого третя особа №1 відступила, а позивач прийняв право грошової вимоги до відповідача, що належало третій особі №1 на підставі договору №ТАТ-П/9 в обсязі, який існував на момент укладання договору відступлення права вимоги, а саме 266913,50 грн., та передало всі права кредитора по відношенню до боржника відповідно до умов договору купівлі-продажу №ТАТ-П/9 від 07.05.2009р. (п.1. договору відступлення).

Матеріали справи свідчать про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" про стягнення заборгованості, а також пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010р. по справі у №20/110-10 з ТОВ "Хлібодар СК" на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Імпторгсервіс" стягнуто: 264913,50 грн. - основного боргу; 30281,89 грн. - пені за період з 01.10.2009р. по 21.04.2010р.; 19786,34 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2009р. по 21.04.2010р.; 4453,43 грн. - 3% річних за період з 01.10.2009р. по 21.04.2010р.; 13 345,67 грн. - штрафу та судові витрати. Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

В 2011 році у позивача відбулася зміна форми власності з Приватної виробничо-комерційної фірми на Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма", що підтверджується витягом зі статуту.

Оскільки відповідач свої зобов'язання по оплаті за договором №ТАТ-П/9 у 2013 році також не виконав позивач повторно звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом до відповідача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних за період з 22.04.2010р. по 24.07.2013p., нарахованих на суму основного боргу.

Господарським судом Полтавської області винесено рішення від 16.12.2013р. у справі №917/1544/13 про задоволення цього позову та стягнення з ТОВ "Хлібодар СК" на користь ПП "ВКФ "Імпторсервіс": 134465,76 грн. пені; 23885,76 грн. 3% річних; 27815,92 грн. інфляційних та судових витрат.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.12.2013р. залишено в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р.

Як зазначає позивач, під час примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2010р. у справі №20/110-10 Київським відділом державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції було стягнуто борг у сумі 18330,55 грн., що підтверджується написом зробленим державним виконавцем Бринь Н.К. від 21.10.2013р. на звороті судового наказу по справі №20/110-10. Також відділом державної виконавчої служби Лохвицького районного управління юстиції Полтавської області стягнуто з відповідача на користь позивача 24324,72 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень відомостей та інформації про ВП№43054748.

Отже, як стверджує позивач, станом на час звернення позивача до суду із цим позовом залишок основного боргу відповідача за договором №ТАТ-П/9 перед позивачем складав 222258,23 грн.

У зв'язку з тим, що основне зобов'язання відповідача за договором №ТАТ-П/9 в сумі 222258,23 грн. залишається невиконаним позивачем нараховано до стягнення з відповідача 55345,34 грн. - пені, 9280,04 грн. - 3% річних, 48258,42 грн. - інфляційних втрат за період з 25.07.2013р. по 14.12.2014р.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначено вище, в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010р. у справі №20/110-10, в рішенні господарського суду Полтавської області від 16.12.2013р. у справі №917/1544/13 та в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р. у справі №917/1544/13 встановлено факти наявності заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" перед Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс" за договором №ТАТ-П/9, що виникла з договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010р. Вказані судові рішення набрали законної сили.

У відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зазначена норма статті вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено наявність заборгованість відповідача перед позивачем за договором №ТАТ-П/9 у розмірі 222258,23 грн. Докази того, що відповідач здійснив погашення існуючої заборгованості до 14.12.2014р. (кінцева дата нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат) в матеріалах справи відсутні.

Посилання апелянта на те, що позивачем не виконаний пункт 7 договору уступки права вимоги №2 від 04.05.2010р. не приймаються судом в якості доказів відсутності підстав для нарахування позивачем сум до стягнення з відповідача, оскільки відповідачем, в порушення статті 33 Господарського-процесуального кодексу України, не надано доказів того, що договір уступки №2 від 04.05.2010р., на підставі якого у позивача виникло право вимоги, визнаний у судовому порядку недійсним.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.3 договору №ТАТ-П/9 відповідач за порушення термінів оплати виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлений припис, яким передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. При цьому, цією ж частиною даної статті передбачено, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Також, як зазначено Вищим господарським судом України у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14, частина 6 статті 232 Господарського кодексу України визначає не позовну давність, а саме період часу, за який нараховується пеня.

Пунктом 8.4 договору сторони передбачили, що саме відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Тобто, сторони договором у повній відповідності до норми закону цілком законно збільшили період часу, за який нараховується пеня, з шести місяців до повного виконання зобов'язань.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Згідно частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Також, пунктом 8.4 договору сторони на підставі статті 259 Цивільного кодексу України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 25.07.2013р. по 14.12.2014р. За результатами перерахунку заявленого розміру пені до стягнення з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 8.1.5" колегія суддів встановила, що загальна сума пені за договором в період з 25.07.2013р. по 14.12.2014р. на суму боргу 222258,23 грн. складає 55345,34 грн., що свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції пені в заявленому позивачем розмірі.

Також, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаних норм законодавства та умов договору позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 9280,04 грн. - 3% річних, 48258,42 грн. - інфляційних втрат.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення за період з 25.07.2013р. по 14.12.2014р., інфляційних втрат у розмірі 48230,04 грн. та 3% річних у розмірі 9280,04 грн.

Отже, дослідивши всі належні докази, які мають відношення до даного спору, з урахуванням приписів ст.ст. 4-3, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо посилань апелянта на існування судового рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за неналежне виконання договірних зобов'язань, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом розгляду даної справи є стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані позивачем на суму боргу, що існувала у відповідача в період з 25.07.2013р. по 14.12.2014р. Докази того, що заборгованість за прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаний період вже була предметом розгляду господарськими судами в інших справах, апелянтом, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано.

Наявні в матеріалах справи рішення господарських судів стосувались стягнення з відповідача заборгованостей, утворених за інші періоди (рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №20/110-10 за період з 01.10.2009р., по 21.04.2010р.; рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/1544/13 за період з 24.07.2010р. по 24.07.2013р.).

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2015р. у справі №917/2631/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2015р. у справі №917/2631/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза