Постанова

від 10.02.2015 по справі 826/18880/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/568

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

10 лютого 2015 року 13:00 № 826/18880/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ту Бі Груп" до Держаної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бі Ту Бі Груп" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до держаної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2014 № 0005472201 та № 0005462201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2015 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18880/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2015 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 03.02.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 03.02.2015 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 16.10.2014 № 1313-П, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Бі Ту Бі Груп" (код ЄДРПОУ 37331637) з питань взаємовідносин з ТОВ "Бізнестехнології" (код ЄДРПОУ 38830460), ТОВ "Ліакон" (код ЄДРПОУ 39066912) за період березень-квітень 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 22.10.2014 № 7831/26-51-22-01/37331637 (т. 1, арк. 21-31).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 22.10.2014 № 7831/26-51-22-01/37331637:

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим ТОВ "Бі Ту Бі Груп" занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 30957,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 22.10.2014 № 7831/26-51-22-01/37331637 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 11.11.2014:

- № 0005462201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 38696,00 грн., з якої: за основним платежем - 30957,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 7739,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 32);

- № 0005472201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 348,00 грн. (т. 1, арк. 33).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали:

- акт Вінницької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 06.07.2014 № 1937/2203/39066912 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ліакон" (код ЄДРПОУ 39066912) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Поберіжжя" (код ЄДРПОУ 31675648) за квітень 2014 року" (т. 1, арк. 25-26).

Згідно даного акту, ТОВ "Ліакон" має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, інформація щодо наявності у ТОВ "Ліакон" у квітні 2014 року власних чи орендованих складських, офісних, виробничих приміщень, транспортних засобів та інших основних фондів для здійснення господарської діяльності у ДПІ відсутня.

Таким чином, ДПІ дійшла висновку, що у ТОВ "Ліакон" відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей (послуг) від ТОВ "Поберіжжя" у квітні 2014 року.

- Пояснення директора ТОВ "Ліакон" (т. 1, арк. 25), згідно якого ОСОБА_3 повідомив, що йому нічого не було відомо про те, що він являється засновником та директором ТОВ "Ліакон", оскільки не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності даного товариства.

- Акт Вінницької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 06.07.2014 № 1937/2203/39066912 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Бізнестехнології" (код ЄДРПОУ 38830460) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень 2014 року" (т. 1, арк. 28-29).

Згідно даного акту, ТОВ "Бізнестехнології" має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Крім того, відповідно до податкового розрахунку за 1 квартал 2014 року на товаристві працювало 0 чоловік, за цивільно-правовим договором - 0 чоловік, податкові накладні від контрагентів - постачальників за березень 2014 року не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

- Пояснення директора ТОВ "Бізнестехнології" (т. 1, арк. 28), згідно якого ОСОБА_4 повідомив, що йому нічого не було відомо про те, що він являється засновником та директором ТОВ "Бізнестехнології", оскільки не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності даного товариства.

У зв'язку з чим, ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Бі Ту Бі Груп" здійснювалася поза межами правового поля без мети досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (т. 1, арк. 29), а, відтак, ТОВ "Бі Ту Бі Груп" занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 30957,00 грн. (т. 1, арк. 31).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до розділу 5 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 № 678 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" зазначено, що платники, які заповнили рядок 22 декларації 0110 та відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають до декларації 0110 (Д3) (додаток 3).

Значення рядка 3 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 23 декларації 0110 за поточний звітний (податковий) період. Залежно від обраного платником напряму повернення суми бюджетного відшкодування (на рахунок цього платника у банку або у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) така сума вказується або в рядку 23.1, або у рядку 23.2, або частково розподіляється у рядках 23.1 та 23.2 податкової декларації 0110.

При цьому платники податку, які мають право на отримання бюджетного відшкодування та прийняли рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку (заповнено рядок 23.1 декларації 0110), подають до декларації 0110 (Д4) (додаток 4).

Залишок від'ємного значення (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Отже, від'ємне значення суми ПДВ виникає у разі, коли податковий кредит платника більший за податкове зобов'язання, тобто платник податку придбав більше робіт/товарів/послуг ніж продав протягом звітного (податкового) періоду.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Бі Ту Бі Груп" (замовник) та ТОВ "Бізнестехнології" (виконавець) в особі директора ОСОБА_5 було укладено договір від 10.03.2014 № 10032014 (т. 1, арк. 68-70).

Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виготовляти поліграфічну продукцію, надавати послуги дизайну та брошурувальні послуги та передавати їх замовнику за актами виконаних робіт.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додатки № 1 та № 2; акт прийому-передачі інформації на DVD-диску з матеріалами для розробки та дизайну макетів коробок «Точка света»; технічне завдання на розробку макета коробок для світильників «Точка света»; акти здачі-прийняття робіт; DVD-диски та роздруківкою макетів; рахунки-фактури; податкові накладні за підписом ОСОБА_5 ; платіжні доручення (т. 1, арк. 71-92).

Крім того, позивач надав докази використання отриманих послуг від ТОВ "Бізнестехнології" у власній господарській діяльності (т. 1, арк. 57-67).

Однак, судом було встановлено, що відповідно до ЄДР директором ТОВ "Бізнестехнології" є ОСОБА_6 (т. 1, арк. 164-165).

Крім того, згідно посилань в акті перевірки на пояснення директора ТОВ "Бізнестехнології" (т. 1, арк. 28) встановлено, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності даного товариства.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач не надав суду належних доказів, що ОСОБА_5 мав право підпису від імені директора ТОВ "Бізнестехнології", оскільки інформацією з ЄДР підтверджується, що директором ТОВ "Бізнестехнології" є ОСОБА_6 , який стверджує, що взагалі не має ніякого відношення до даного товариства.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів для підтвердження наявності повноважень у гр. ОСОБА_5 підписувати первинні документи від імені директора ТОВ "Бізнестехнології".

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій між ТОВ "Бі Ту Бі Груп" та ТОВ "Бізнестехнології", оскільки первинні документи від імені директора ТОВ "Бізнестехнології" підписані невстановленою особою.

Крім цього, між ТОВ "Бі Ту Бі Груп" (замовник) та ТОВ "Ліакон" (виконавець) в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір від 10.04.2014 № 10042014 (т. 1, арк. 106-108).

Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги друку та поліграфічні послуги та передавати їх замовнику у визначений термін за актами виконаних робіт.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додаток № 1; акт прийому-передачі інформації на DVD-диску щодо оригінал-макету журналу «Рубежи здоровья» № 6 з диском; рахунки-фактури; акти здачі-прийняття робіт; податкові накладні; акт виконаних робіт (транспортні послуги); договір відступлення права вимоги; платіжні доручення (т. 1, арк. 109-129).

Крім того, позивач надав докази використання отриманих послуг від ТОВ "Ліакон" у власній господарській діяльності (т. 1, арк. 93-105).

Проте, згідно посилань в акті перевірки на пояснення директора ТОВ "Ліакон" (т. 1, арк. 25) встановлено, що ОСОБА_3 не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності даного товариства.

При цьому, позивачем не надано належних доказів для підтвердження наявності повноважень у гр. ОСОБА_3 підписувати первинні документи від імені директора ТОВ "Ліакон", враховуючи, що дана особа спростовує своє відношення до ТОВ "Ліакон".

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій між ТОВ "Бі Ту Бі Груп" та ТОВ "Ліакон", оскільки первинні документи від імені директора ТОВ "Ліакон" підписані невстановленою особою, так як ОСОБА_3 стверджує, що не має жодного відношення до фінансово-господарської діяльності даного товариства.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідно до пояснень директора ТОВ "Ліакон" (т. 1, арк. 25) ОСОБА_3 та директора ТОВ "Бізнестехнології" (т. 1, арк. 28) ОСОБА_6 встановлено, що даним особам нічого не було відомо про те, що вони являються засновниками та директорами товариств, оскільки жодного відношення до фінансово-господарської діяльності вищевказаних суб'єктів господарювання не мають, а тому жодних документів з приводу фінансово-господарських взаємовідносин не підписували.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_3 спростовує своє відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Ліакон", а податкові накладні від ТОВ "Ліакон" за підписом саме ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи податкові накладні, виписані від ТОВ "Ліакон" невстановленою особою.

Крім того, судом було встановлено, що згідно інформації з ЄДР директором ТОВ "Бізнестехнології" є ОСОБА_6, який заперечує своє відношення до товариства та його діяльності, а договір між позивачем та ТОВ "Бізнестехнології", а також всі первинні документи, в тому числі і податкові накладні від імені ТОВ "Бізнестехнології" підписані ОСОБА_5 , який взагалі невідомо, яке має відношення до ТОВ "Бізнестехнології".

Відтак, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи первинні документи, в тому числі договори, акти та податкові накладні, виписані від ТОВ "Бізнестехнології" невстановленою особою.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами, оскільки, договори, акти та податкові накладні від імені ТОВ "Бізнестехнології" та ТОВ "Ліакон" підписані невстановленими особами.

Відтак, суд ставиться критично до пред'явлених позивачем податкових накладних на підтвердження фактичного придбання позивачем послуг (робіт).

Таким чином, позивачем не надано суду достовірних доказів на підтвердження реальності здійснених господарських операцій між ТОВ "Бі Ту Бі Груп" та ТОВ "Бізнестехнології", ТОВ "Ліакон".

Відтак, суд приходить до висновку, що факт реальності виконання господарських зобов'язань за договорами не підтверджується об'єктивними доказами та не просліджується за первісною бухгалтерською документацією.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "Бі Ту Бі Груп" та ТОВ "Бізнестехнології", ТОВ "Ліакон" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ "Бізнестехнології", ТОВ "Ліакон" договори та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 № 10, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 р. за № 185/24962, який діяв з 01.03.2014 по 01.12.2014 (далі - Порядок № 10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 8 Порядку № 10, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому такій реєстрації підлягають податкові накладні, складені в електронній формі, а у разі складання податкової накладної у паперовому вигляді - такій реєстрації підлягають податкові накладні, які відповідають вимогам пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України;

порушення порядку заповнення податкової накладної;

складення податкової накладної платником податку, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Таким чином, суд погоджується з висновком держаної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ та щодо зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ТОВ "Бі Ту Бі Груп" податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Аналогічна позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 № 826/10036/14 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 № 826/16722/14.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ту Бі Груп" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ту Бі Груп" (код ЄДРПОУ 37331637) решту суми судового збору у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча чотириста чотири грн. 30 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова