Ухвала

від 11.02.2015 по справі 826/15302/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15302/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ЕНЕРГОБАНК» на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2014 року у справі за їх позовом до Державної виконавчої служби України про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

06.10.2014 року ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до до ДВС України про зобов'язання вчинити дії по зняттю арешту на майно, а саме земельну ділянку (кадастровий номер 3222484800:03:008:0003) площею 2,0593 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Мироцьке, вул. Радгоспна 4-а, цільове призначення земельної ділянки - для виробничих потреб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2014 року адміністративний позов залишено без розгляду, в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, ухвалу суду першої інстанції та направити справу до того ж суду для продовження розгляду. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, з чим апеляційна інстанція не може погодитися, з огляду на слідуюче:

Апеляційна інстанція приходить до висновку про необґрунтованість та незаконність такого висновку, з огляду на слідуюче:

За ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).

В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що про існування оскаржуваного рішення дізнався, отримавши витяг із Державного реєстру речових прав на майно від 22.09.2014 року.

Матеріали справи містять свідоцтво № 5045 від 19.12.2013 р., видане приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2, з якого вбачається, що стягувачем ПАТ «Енергобанк» було самостійно придбано нереалізоване арештоване майно, а саме земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Мироцьке, вул. Радгоспна 4-а.

Зі змісту позову слідує, що накладений арешт створює перешкоди у користуванні та розпорядженні нерухомим майном (земельною ділянкою), яка належить позивачу на праві власності.

Разом з тим, стаття 78 ЗК України визначає зміст права власності на землю, що включає в себе право володіти,користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Стаття 14 Конституції України регламентує, що право власності на землю гарантується.

За ст. 319 ЦК України: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1);власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2); держава не втручається у здійснення власником права власності (ч. 6).

Відповідно до п.4.5.14 Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5, затвердженої відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» після реалізації арештованого майна чи його передачі стягувачу в рахунок погашення боргу всі арешти та заборони з такого майна знімаються не пізніше наступного робочого дня після його передачі новому власнику.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку спірні правовідносини мають триваючий характер, адже саме бездіяльність відповідача стала підставою для звернення до адміністративного суду. А тому не справедливо ставити в провину позивачу невикористання ним свого права в той час, коли відповідач - суб'єкт владних повноважень, не виконав свого обов'язку. При цьому, варто наголосити, що предметом спору є не рішення або дії відповідача, а саме зобов'язання вчинити певні дії.

Окремо слід звернути увагу на приписи постанови Верховного Суду України від 11.06.2012 року по справі № 21-39а12, де зазначено, що ст. 99 КАС України встановлює строки звернення до адміністративного суду і не регламентує порядок діяльності суб'єкта владних повноважень … .

Зокрема, в згаданому судовому рішенні відзначено: «зважаючи на те, що суб'єкт владних повноважень, здійснюючи свої владні управлінські функції, повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності він може, посилаючись на норми права, які регламентують його діяльність, а не діяльність суду».

Отже, при здійсненні своїх владних управлінських функцій суб'єкт владних повноважень діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, які регламентують його діяльність, а тому обґрунтовувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності він може також виключно з посиланням на нормативно-правові акти, які регламентують його діяльність, а не діяльність суду.

Наведене свідчить, що бездіяльність відповідача в апріорі не обмежується шестимісячним строком.

Необхідно також зауважити, що ст. 6 КАС України передбачено гарантоване право кожному на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена. До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

З тексту ст. 6 Конвенції прямо витікає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Наведене вище дає підстави судовій колегії прийти до однозначного висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду, з огляду на те, що при цьому не було враховано предмету спору, вимог ст. 6 КАС України, а також європейських стандартів у сфері судового захисту.

Згідно зі ст. 199 КАС України за наслідками апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду і постановити нову з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

За таких підстав колегія суддів знаходить, що ухвала суду першої інстанції, за змістом якої адміністративний позов залишено без розгляду, підлягає скасуванню. Дану справу належить повернути до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 199, 202, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ЕНЕРГОБАНК» - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2014 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена, оскільки не перешкоджає подальшому руху справи.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.