Рішення

від 12.02.2015 по справі 903/1069/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2015 р. Справа № 903/1069/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Бізон", вул.Нова,18, с.Льотниче, Володимир-Волинський район, Волинська область,44750,

до відповідача: товариства Цукровий завод "Володимирцукор", вул.Шашкевича,6, м.Рогатин, Рогатинський район, Івано-Франківська область,76002

про стягнення 165969,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: 1. Бувін В.В. - директор товариства, (паспорт серія АЮ №041836 від 06.03.08),

2.Шаповал А.В.- заступник директора, ( довіреність №б/н),

від відповідача: представники не з"явилися,

ВСТАНОВИВ:

28.10.14 товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Бізон" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровий завод "Володимирцукор" про стягнення 165969,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №07-14 від 05.05.14 в частині оплати наданих позивачем послуг.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечив, про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчать відмітка відділу документального забезпечення суду на зворотньому боці ухвали про відкладення розгляду справи від 29.01.15 та вручена відповідачу 05.02.15, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №33132902

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови. Згідно з п.3.9.1 зазначеної постанови, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Станом на 12.02.15 клопотань про відкладення розгляду спору від відповідача не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

05.05.14 між товариством з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Бізон" та товариством з обмеженою відповідальністю "Цукровий завод "Володимирцукор" укладено договір №07-14 про надання охоронних послуг на об"єкті ТзОВ "Цукровий завод "Володимирцукор".

Згідно п.1.1 даного договору за дорученням замовника (відповідача), виконавець (позивач) організовує і здійснює зовнішню охорону майна ТзОВ "Цукровий завод "Володимирцукор", яке визначене у додатках №1,2 та 3 договору.

Відповідно до п.5.1 договору, розмір оплати за надані послуги визначається виконавцем, виходячи з реальних затрат на здійснення охоронних функцій і заходів, погоджується з замовником та має становити 40000,00грн. в місяць.

За надані послуги замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця грошові кошти в сумі, визначеній п.5.1 договору до 5-го числа місяця, що слідує за звітним. Розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі акта здачі-приймання наданих послуг.

На підставі матеріалів справи, зокрема, актів №04,05 та 06 про надання послуг за травень - липень 2014 року, які підписані відповідачем без жодних зауважень та заперечень та скріплені його печаткою судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем в даний період надавалися відповідачу обумовлені договором послуги. Акт №07 за серпень 2014 року відповідачем не підписано, проте факт надання охоронних послуг у цьому місяці підтверджується поданими позивачем доказами: Табелем обліку використання робочого часу за серпень 2014 року, відомістю обліку розрахунків з охоронцями за серпень 2014 року, графіком чергувань, журналом обліку видачі ключів від службових приміщень, журналами контролю заїзду-виїзду автотранспорту, журналом обліку за разовими перепустками та ін.

Відповідач прийняті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем на момент прийняття рішення становить 160000,00грн.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Оскільки договір №05-14 за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, до нього застосовуються положення глави 63 Цивільного кодексу України.

В силу ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України). Наведена правова норма кореспондується зі ст.530 ЦК України, згідно якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови пункту 5.2 договору №05-14 від 05.05.14, плата за послуги охорони вноситься щомісячно.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наведені правові норми кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Позивач 21.07.14 та 18.08.14 звертався із претензіями до відповідача про сплату боргу, проте дані претензії залишені без відповіді та виконання.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ч. 2 статті 343 Господарського Кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та погодили строк їх нарахування: за несвоєчасну оплату, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 5.4 договору).

Відповідно до ст. 55 ГПК України , судом перевірено правильність нарахування пені, яка згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищує суму пені заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення пені у сумі 5969,36 грн., в межах заявлених позовних вимог.

Статтею 33 ГПК України покладено обов'язок на кожну зі сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 547,610, 612, 614, 629, 901 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 174, 216, 230, 231, 343 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-7, 33, 43, 49, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Бізон" до товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровий завод "Володимирцукор" про стягнення 165969,36 грн. задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровий завод "Володимирцукор" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронне підприємство "Бізон" 160000,00(сто шістдесят тисяч гривень) основного боргу, 5969,36 (п"ять тисяч дев"ятсот шістдесят дев"ять гривень тридцять шість копійок) - пені та 3319,39 (три тисячі триста дев"ятнадцять гривень тридцять дев"ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.02.15

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"