Ухвала

від 04.02.2015 по справі 807/2032/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 р. Справа № 876/7132/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Укртрансінспекції в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансінспекції в Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу № 07.2-25/32 від 06.05.2014 року та поновлення на рівнозначній посаді, -

В С Т А Н О В И В :

До Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовними вимогами до Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області про визнання протиправним наказу про звільнення від 06.05.2014 року, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання відповідача видати дублікат трудової книжки без запису про звільнення на підставі наказу від 06.05.2014 р. за №07.2-25/32.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.05.2014 року наказом №07.2-25/32, виданого начальником Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області позивача було звільнено із посади заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вказує, що з наказом був ознайомлений 02.06.2014 р., проте факту прогулу не визнає, оскільки на час звільнення і з квітня 2014 року перебував на лікарняному.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року позов ОСОБА_1 до Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу №07.2-25/32 від 06.05.2014 року та поновлення на рівнозначній посаді задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ №07.2-25/32 від 06.05.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг з 06 травня 2014 року. Стягнуто з Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гойди, 8, код-38267573) на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.05.2014 року по 03.07.2014 року у розмірі 5089,60 грн. (п'ять тисяч вісімдесят дев'ять гривень 60 копійок). В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, апелянт - Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області звернулось з апеляційною скаргою в якій вказує про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні спірної постанови. Апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт відсутності позивача 14.04.2014 року та 30.04.2014 року на робочому місці, а також ту обставину, що позивач не з'являвся тривалий час за місцем праці і не подавав до бухгалтерії відповідні листки непрацездатності. З врахуванням вказаних обставин, просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати постанову суду першої інстанції .

Заслухавши думку судді головуючого та перевіривши зміст апеляційної скарги обставинам справи, колегія суддів встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.05.2014 року наказом №07.2-25/32, виданого начальником Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області ОСОБА_1 було звільнено із посади заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.23).

Видачі даного наказу передував акт від 06.05.2014 р. про відсутність ОСОБА_1 на роботі в період із 11 квітня 2014 року по 05 травня 2014 року та з 09.00 години по 18.00 годину 6 травня 2014 року (а.с.25). Також 06.05.2014 р. було складено акт про відмову ОСОБА_1 надати пояснення щодо відсутності на роботі саме 06.05.2014 р. (а.с.29), який був складений в приміщенні Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області за адресою м. Ужгород, вул. Гойди, 8. Вже після винесення оскаржуваного наказу від 06.05.2014 року про звільнення позивача, відповідачем 07.05.2014 року було надіслано на адресу ОСОБА_1 лист із пропозицією надати пояснення з приводу відсутності на роботі саме 06.05.2014 р. (а.с.30).

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що засвідчується із змісту листка непрацездатності серії АГИ №330950 (а.с.7). Зокрема, ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 05.05.2014 року по 18.05.2014 року, та з 19.05.2014 року по 30.05.2015 року, та з визначенням дати виходу на роботу 31.05.2014 року. Дані обставини також підтверджуються довідкою, виданою Ужгородською центральною міською клінічною лікарнею від 27.06.2014 р. (а.с.53). Також в матеріалах справи містяться листки непрацездатності, згідно яких ОСОБА_1 перебував на лікарняному в період із 07.04.2014 року по 12.04.2014 р. (а.с.27) та із 15.04.2014 р. по 29.04.2014 р. (а.с.46). Згідно табелю виходу на роботу встановлено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі, зокрема 14.04.2014 р. та 30.04.2014 р. (а.с.54).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що наказ №07.2-25/3206.05.2014 року, виданий начальником Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області про звільнення ОСОБА_1 із посади заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України є протиправним та підлягає до скасування. На думку суду першої інстанції, підставою винесення спірного наказу став факт відсутності позивача на робочому місці 06 травня 2014 року та відсутність пояснень з цього приводу самим працівником. При цьому, роботодавцем не було взято до уваги факт перебування позивача на лікуванні, що, на думку суду першої інстанції, є порушенням трудового законодавства та заперечує факт прогулу та відсутності на робочому місці. Вказане твердження спростовується, як зазначив суд першої інстанції, представленими позивачем листком непрацездатності (а.с.7).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Згідно ч.1 ст. 149 КзПП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Згідно п. 22. Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.1992 року, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати , в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, наказ про звільнення ОСОБА_1 №07.2-25/32 з посади заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України виданий 06.05.2014 р.. Згідно акту про відсутність на роботі від 06.05.2014 р. вказано, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 11.04.2014 р. по 05.05.2014 р. та протягом 09.00 годин по 18.00. годин 06 травня 2014 р. (а.с.25). Колегія суддів вважає, що досліджуючи обставини звільнення та підстави винесення спірного наказу, слід розуміти чи був наявним факт відсутності працівника на роботі у вказаний період, а саме: з 11.04.2014 р. по 05.05.2014 р..

Статтею 14 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (надалі - Закон № 3723-XII) встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Трудова дисципліна - це встановлений нормами права порядок взаємовідносин учасників трудового процесу, що визначає точне виконання ними своїх трудових функцій. На підприємствах вона відповідно до статті 140 КЗпП України забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до праці, методами переконання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Під порушенням трудової дисципліни мається на увазі невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до статі 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Як зазначено в Пленумі Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Виходячи з системного аналізу норм КЗпП України та положень постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9, якими поведінка працівника кваліфікується як порушення трудової дисципліни лише за наявності його вини, поважними причинами прогулу слід вважати причини, що виключають вину працівника. При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У законодавстві немає точного переліку поважних причин для відсутності на робочому місці, тому поважність визначається судом виходячи з обставин справи.

За змістом ст. ст. 40, 41 КЗпП України підставами для звільнення працівника згідно, зокрема, з п. 4 ст. 40 КЗпП України є його відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу (розпорядження) про припинення трудового договору.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров'я може підтверджуватись не тільки лікарняним листком, а й довідкою медичної установи, показами свідків й іншими доказами.

Наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоча б вона і не була підтверджена листком непрацездатності, оскільки закон не зобов'язує працівника у разі захворювання звертатися до офіційної медицини. Відсутність листка непрацездатності позбавляє лише працівника права на одержання ним допомоги з тимчасової втрати працездатності.

Так, матеріали справи підтверджують факт перебування на лікуванні ОСОБА_1, що підтверджують листки непрацездатності серії АГИ № 330950 (а.с. 7), серії АГИ № 367577 (а.с.27), серії АГИ № 722313 ( а.с. 46), серії АГИ №334166 (а.с. 134), довідка №12 від 30.05.2014 року (а.с.8), довідка від 27.06.2014 року (а.с.53). З врахуванням цього, колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_1 в період з 07 квітня по 12.04.2014 року, з 15.04.2014 року по 29.04.2014 року, перебування на стаціонарному лікуванні з 22.04.2014 року по 05.05.2014 року, в подальшому в період з 05.05.2014 року по 18.05.2014 року та проходження реабілітаційного лікування в період з 19.05.2014 року по 30.05.2014 року.

З вказаного періоду, як доводиться представленими доказами, а саме 14.04.2014року, позивач звертався за допомогою до лікаря, що засвідчується довідкою консультацією лікаря - фтизіатра ( а.с.132-133). Причиною звернення до лікаря було наявність скарг на погане самопочуття у позивача, що стало підставою для подальшого перебування на амбулаторному лікуванні з 15.04.2014 року по 29.04.2014 року.

Вказана обставина, як вважає колегія суддів, не може бути доказом порушення трудової дисципліни, а отже - відсутності на робочому місці, і як наслідок, прогулом, оскільки вважається поважною причиною, що не може ототожнюватись з прогулом, як явищем порушення трудової дисципліни з можливим подальшим звільненням з займаної посади.

Колегія суддів вважає, що відповідачем при винесенні спірного наказу не було взято до уваги вказаних обставин, відповідач належним чином не з'ясував поважність причин відсутності позивача на роботі в період з 07 квітня 2014 року по 30.05.2014 року, та чи мав місце прогул без поважних причин, який став безпосередньо підставою для звільнення позивача з роботи, що є безумовною підставою для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 №07.2-25/32 з посади заступника начальника відділу ліцензування та адміністративних послуг за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України виданий 06.05.2014 р., оскільки відсутні підстави для застосування п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади протиправним та його скасуванням, а також поновленням на посаді, яку позивач обіймав до моменту звільнення.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Укртрансінспекції в Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року у справі № 807/2032/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль