Постанова

від 02.02.2015 по справі 910/22354/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2015 р. Справа№ 910/22354/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Сафаров А.В.

від відповідача: Дубовик Д.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014р.

у справі №910/22354/14 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоспад»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос»

про стягнення 9 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоспад» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос» про стягнення заборгованості за договором купівлі продажу в розмірі 9 000,00 грн., а також про стягнення судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2014р. позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоспад» 9 000,00 грн. заборгованості та 1 827,00 судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Епос» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу.

На думку апелянта, суд першої інстанції під час розгляду даної справи неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Скаржник зазначає, що оскільки умовами договору купівлі-продажу сторонами не було обумовлено строк щодо оплати товару, то обов'язок у відповідача не виник, оскільки він не отримував від відповідача вимоги про сплату вартості товару, як то передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт вказує про те, що ним була заявлена вимога про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 9 000,00 грн., а тому зобов'язання на цю суму припинене в силу вимоги ст. 601 Цивільного кодексу України.

Позивачем наданий до матеріалів справи письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким він просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014р. без змін, а скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос» та призначено її до розгляду на 26.01.2015р.

Справа слухалась з оголошеною в судовому засіданні 26.01.2015р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно видаткової накладної №РН-0004959 від 23.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоспад» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Епос» прийняло товар на загальну суму 10 359,71 грн., а саме: пилка торцювальна Bosh GCM 12JL (1 шт.), кутова шліфмашина Bosh GWІ 12-125 СІЕ (1 шт.), акумуляторні ножиці Bosh ASB 10,8 Li Set (3 насадки) (1 шт.).

Факт отримання товару згідно вказаної вище видаткової накладної також підтверджується довіреністю №552 від 23.07.2014р.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що шляхом передачі товару позивачем та прийняття його покупцем згідно видаткової накладної №РН-0004959 від 23.07.2014р. що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу та на підставі нього виникли у сторін взаємні права та обов'язки.

Так, частина 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, виходячи з цієї норми Цивільного кодексу України, відповідач, як покупець, зобов'язаний був сплатити вартість товару відразу після його отримання.

В оглядовому листі від 29.04.2013р.ж №01-06/767/2013 Вищий господарський суд України зазначив, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 Цивільного кодексу України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується лише часткова оплата відповідачем товару, отриманого від позивача за видатковою накладною №РН-0004959 від 23.07.2014р., а саме на суму 1 359,71 грн.

Отже, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за товар у сумі 9 000,00 грн.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язання. Якщо учасники зобов'язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а змінюється, оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача сума боргу в розмірі 9 000,00 грн.

Доводи відповідача про відсутність у нього перед позивачем заборгованості в розмірі 9 000,00 грн., з огляду на припинення цього зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не приймаються апеляційним господарським судом, виходячи за наступного.

Як вбачається, 13.02.2014р. відповідачем було перераховано позивачеві 9 000,00 грн. платіжним дорученням №1014 згідно рахунку-фактури №СФ-0001012 від 29.01.2014р. за оплату інформаційно-консультаційних послуг.

Отже, шляхом виставлення рахунку-фактури №СФ-0001012 від 29.01.2014р. позивачем та оплати його відповідачем між сторонами був укладений договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, за умовами якого позивач зобов'язався надати послуги, а відповідач сплатити їх вартість.

У відповідності до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послуг, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено вище, відповідач здійснити оплату послуги. Разом з тим матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач надав послуги.

24.04.2014р. відповідач звернувся до позивача з листом вих. №69 про повернення перерахованих згідно платіжного доручення №104 від 13.02.2014р. коштів у розмірі 9 000,00 грн., з огляду на те, що послуги не надані.

04.06.2014р. відповідач повторно звернувся до позивача за вимогою про повернення коштів (вих. №82 від 04.06.2014р.).

У листі від 06.06.2014р. за №28/01 до відповідача позивач вказав на необґрунтованість вимоги про повернення грошових коштів, зазначаючи про те, що інформаційно-консультаційні послуги були надані в повному обсязі.

За вихідним номером 111 від 04.08.2014р. відповідач направив позивачеві заяву про залік зустрічних однорідних вимог, за якою заявив про припинення зобов'язання щодо сплати ним частини боргу в сумі 9 000,00 грн. за отриманий товар згідно видаткової накладної №РН-0004959 внаслідок зарахування боргу, який виник, на думку відповідача, внаслідок безпідставного перерахування коштів згідно платіжного доручення №1014 від 13.02.2014р.

У відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимоги, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, зарахування - це така підстава припинення зобов'язання, за якої припиняються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав. Зарахування здійснюється за наявності наступних умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання.

Апеляційний господарський суд зазначає, що зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 9 000,00 грн. не припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки відповідач не має однорідної вимоги до позивача на цю суму.

Так, за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг у відповідача є право вимагати від позивача виконання ним свого зобов'язання стосовно надання цих послуг, тобто негрошового зобов'язання, оскільки цей договір не є розірваним, а право на односторонню відмову від нього або на одностороннє його розірвання не передбачено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014р. у справі №910/22354/14 залишити без змін.

3. Справу №910/22354/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця