Постанова

від 04.02.2015 по справі 804/131/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 р. Справа № 804/131/15

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

12.01.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 26.11.2014 р. за №0009631501.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження та заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пп. 16.1.4 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

В контексті наведеного, пунктом 36.1 Податкового кодексу України також визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (ст. 76 Податкового кодексу України).

У відповідності до п.86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Судом встановлено, що 26.11.2014 р. податковим органом проведено перевірку дотримання термінів подання звітності з податку на додану вартість за жовтень 2014 р. ТОВ «Комерсант-Н» (ЄДРПОУ 38470396).

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 26.11.2014 р. № 578/151/38470396 (надалі - Акт перевірки), яким встановлено неподання підприємством декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 р., що порушує вимоги пп.49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

На підставі встановлених порушень, 26.11.2014 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0009631501, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 1020,00 грн.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 15, 16 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи, юридичні особи та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операціях), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

У відповідності до п.48.1, п.48.3, п.48.4 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків; місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку ( за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОПТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Згідно п.49.8, п.49.9 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

У п.49.10 ст. 49 Податкового кодексу України вказано, що відмова посадової особи органу державної виконавчої служби прийняти податкову декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висування будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

У разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 ст.48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови (пп.49.11 ст.49 Податкового кодексу України).

Відповідно до наданих заперечень, податковий орган пояснює, що податкова звітність позивача не була прийнята з огляду на таке.

14.11.2014 р. Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено виїзд за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н», за результатами якого складено Акт від 14.11.2014 р. №503/151. На підставі Акту перевірки місцезнаходження, відповідачем сформовано запит від 14.11.2014 р. №2240 на встановлення місцезнаходження платника та передано на опрацювання Головному оперативному відділу Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міноходів у Дніпропетровській області. Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н» переведено у стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Отже, за поясненнями відповідача, податкова звітність підприємства не була прийнята з підстав відсутності останнього за місцезнаходженням.

Разом з тим, суд зазначає, що податковим органом не надано жодного достатнього та належного доказу на підтвердження даної обставини. Перелічені вище документи (Акт від 14.11.2014 р. №503/151, запит від 14.11.2014 р. №2240, повідомлення про відсутність за місцезнаходженням) до матеріалів справи не долучені.

Згідно п. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, доказами при встановленні факту відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Факт наявності інформації в автоматизованих базах даних податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може бути підставою для відмови у прийнятті податкової звітності, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Долучений до матеріалів справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 13.11.2014 р. не містить запису про відсутність підприємства за юридичною адресою.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивачем підтверджено відомості про юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що 15.11.2014 р. позивачем засобами поштового зв'язку було направлено податковому органу податкову звітність за жовтень 2014 р., що підтверджується описом вкладених документів та фіскальним чеком Укрпошти. Податкова звітність була отримана відповідачем 19.11.2014 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відповідності до п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Згідно п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Суд звертає увагу, що в Акті перевірки не вказано яка саме перевірка була проведена. З його змісту вбачається порушення строків надання податкової звітності, про що податковим органом наведені відповідні статті податкового законодавства.

У відповідності до пп.49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, звітування позивача з податку на додану вартість за жовтень 2014 р. проведено у встановлені законодавством строки.

Крім того, надання податкової звітності у строк підтверджено податковим органом листом від 20.11.2014 р. №16542/10/04-08-15-01-06, відповідно до якого відповідач вказує, що податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 р. №1400011368 від 20.11.2014 р. разом з додатком №5 та реєстром виданих та отриманих податкових накладних присвоєно статус «не визнано як податкова звітність» у зв'язку з не зазначенням обов'язкового реквізиту.

В матеріалах справи наявні докази судового розгляду справи про визнання податковою звітністю вказаної вище декларації.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином не доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин у сукупності, на підставі встановлених фактів, суд приходить до висновку, що відповідач діяв необґрунтовано, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 26.11.2014 р. за №0009631501, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 1020,00 грн. (одна тисяча двадцять грн., 00 коп.).

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерсант-Н» судовий збір в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 04.02.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун