Постанова

від 10.02.2015 по справі 910/18878/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 910/18878/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Перформ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі№ 910/18878/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Перформ" провизнання правочинів недійсними за участю представників: позивачане з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) відповідачане з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перформ" 104413,70 грн., з яких 100000 грн. основного боргу, 4013,70 грн. пені, 400 грн. інфляційних втрат та 2088,27 грн. судового збору.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару за договором від 27.06.2014 №53/14, відповідно до положень статей 509, 526, 530, 549, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України та 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України.

Відповідач відзив на позов не надав, справа розглядалась відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 (судді: Чорногуз М.Г. - головуючий, Агрикова О.В., Рудченко С.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 залишено без змін з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства та обставинам справи; доводи апеляційної скарги відхилено, як необгрунтовані.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перформ" подало до Вищого господарського суду касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідач не брав участі у справі та отримав постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 лише 10.12.2014, тому не мав змоги подати до апеляційної інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення якості продукції та суми стягнення, в порушення пункту 4.1.1 позивачем при передачі продукції не були надані сертифікати якості, відтак судами невірно встановлені обставини справи та прийняте необгрунтоване рішення.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 27.06.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ВІКАНТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перформ" укладено Договір № 53/14 відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1. цього Договору, кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що передається за цим Договором, зазначається у Рахунках - фактурах Постачальника (надалі - Рахунок-фактури), які мають силу Специфікації, або в інших додатках до цього Договору та визначаються у видаткових накладних.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2 вказаного Договору, загальна ціна цього Договору складає загальну вартість переданого Товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних; діюча ціна на момент відвантаження Товару вказується у Рахунках-фактурах Постачальника та видаткових накладних.

Пунктами 3.5., 3.6 цього Договору визначено, що передплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у цьому Договорі або у Рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості Товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати Рахунку-фактури. Постачальник вправі відвантажити Товар згідно потреб Покупця без отримання попередньої оплати. При цьому Покупець сплачує вартість отриманого товару та доставку протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника. Такий самий порядок , визначений в пп.3.5., 3.6. Договору, оплати транспортних послуг.

Згідно з пунктом 4.2. Договору, Покупець зобов'язаний прийняти Товар від Постачальника в строк, що не перевищує 3 дні з дати оплати Рахунку-фактури, направивши відповідний транспортний засіб та уповноваженого представника з довіреністю, виписаної відповідно до вимог чинного законодавства, на склад Постачальника, вказаний в п. 5.1 цього Договору; здійснити оплату в строки й порядку, передбачені цим Договором.

Відповідно до пункту 6.3. Договору, у разі порушення строків оплати за Товар та строків приймання Товару, указаних в пункті 3.6. цього Договору Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікова ставка НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

27.06.2014 на виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 135460 грн., що підтверджується видатковою накладною №13751 від 27.06.2014.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Перформ" частково здійснена оплата за поставлений товар в розмірі 35460 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 69 від 03.07.2014.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання щодо повної оплати товару за договором від 27.06.2014 №53/14 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перформ" 100000 грн. основного боргу, 4013,70 грн. пені, 400 грн. інфляційних втрат,

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій відповідно до статей 525, 526, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України виходили з доведеності позовних вимог щодо поставки товару відповідачеві на підставі видаткової накладної № 13751 від 27.06.2014, настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання по оплаті товару відповідно до положень договору та приписів чинного законодавства та порушення відповідачем цього зобов'язання; доводи відповідача судом апеляційної інстанції відхилено, як не підтверджені належними доказами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 175, статті 193 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій визначено, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір відповідає договору поставки згідно з визначенням, що міститься у статті 265 Господарського кодексу України. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Одностороння відмова від зобов'язання чи одностороння зміна його умов не допускаються, крім випадків, передбачених договором чи законом, зокрема, у випадках порушення зобов'язання; такі випадки повинні підтверджуватися належними доказами, складеними та оформленими відповідно до вимог законодавства.

Згідно зі статтею 662 цього Кодексу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Також статтею 666 цього Кодексу передбачено, що у разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з пунктом 1 „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № 7 (далі за текстом -Інструкція П-7), ця Інструкція застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами постачання або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю.

За приписами абзацу г) пункту 2 Інструкції П-7, підприємство-постачальник повинно забезпечити своєчасне відправлення одержувачу документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, що, за загальним правилом, відсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими для сторін правилами чи умовами договору. Разом з тим пунктом 14 Інструкції П-7 встановлено, що у разі відсутності супровідних документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, чи деяких з них приймання продукції не зупиняється, натомість, у такому випадку складається акт із зазначенням відсутніх документів.

При цьому за положеннями статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами обставин, на які вони посилаються у підтвердження своїх вимог та заперечень.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено та з матеріалів справи вбачається, що наявність між сторонами договірних відносин підтверджується укладеним договором на поставку товару від 27.06.2014 № 53/14, фактом отримання відповідачем товару та виникнення грошового зобов'язання відповідача з оплати продукції на підставі підписаної сторонами видаткової накладної та довіреності на отримання товару по накладній.

Посилаючись на ненадання позивачем сертифікатів якості, відповідач залишив поза увагою, що загальний порядок виконання постачальником зобов'язань за договором поставки передбачає надання продавцем документів, що стосуються товару, разом з товаром; при цьому відсутність необхідних товаросупровідних документів підлягає фіксації при прийнятті товару шляхом складання відповідного засвідчувального документа (акта).

В матеріалах справи відсутні докази, що покупець (відповідач) вимагав від продавця (позивача) передачі разом із товаром сертифікату якості, відсутні будь-які претензії щодо якості, кількості та асортименту поставленого товару.

Судами вірно зазначено, що належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань перед відповідачем щодо поставки товару підтверджено документами, складеними відповідно до наведених вище положень; натомість відповідач, в порушення статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, не надав складених під час приймання товару документів, що зазначали б про відсутність необхідних товаросупровідних документів (сертифікатів якості).

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, а відповідачем не спростовано, що наявні у матеріалах справи документи є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, одержання за видатковою накладною товару уповноваженим представником відповідача.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарський суди прийшли до правомірного висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товарів виконав належним чином, а відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів сплати не надав, відтак заборгованість відповідача складає 100000 грн.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, здійснивши перевірку розрахунку позивача згідно з пунктом 6.3 Договору від 27.06.2014 № 53/14, статтею 625 Цивільного кодексу України, статтями 230, 232 Господарського кодексу України, дійшли обгрунтовного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 100000 грн., 4013,70 грн. пені та 400 грн. інфляційних втрат.

Висновки господарських судів відповідають вимогам статті 43, частині 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України та грунтуються на належно досліджених матеріалах справи, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та не спростовують належно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Щодо доводів скаржника, що він не брав участі у справі та отримав постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 лише 10.12.2014 у зв'язку з чим не мав змоги подати до апеляційної інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення якості продукції та суми стягнення слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача та призначено розгляд скарги на 18.11.2014 (а.с.46); копії ухвали надіслано сторонам справи 07.11.2014, про що міститься відмітка на зворотній стороні ухвали та вручено відповідачу 17.11.2014 (а.с.60). Разом з цим, у судове засідання, що відбулося 18.11.2014 відповідач не з'явився (протокол судового засідання від 18.11.2014 (а.с.65), у зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги відкладено ухвалою від 18.11.2014 та призначено на 02.12.2014; копії ухвали надіслано сторонам справи 20.11.2014, про що міститься відмітка на зворотній стороні ухвали; у судове засідання від 02.12.2014, відповідач не з'явився (протокол судового засідання від 02.12.2014 (а.с.68), причин відсутності не повідомив, жодних процесуальних клопотань не заявив; за наслідками судового засідання від 02.12.2014 прийнято постанову в даній справі, копії постанови надіслано сторонам справи 10.12.2014, про що міститься відмітка на зворотній стороні постанови; при цьому копії ухвал та постанови надсилались на адресу відповідача, наведену в апеляційній скарзі. Відтак, доводи скаржника про неможливість подати до апеляційної інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи безпідставні.

Посилання скаржника про допущені судами порушення суперечать дійсним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи, що містять докази, висновками судів щодо змісту правовідносин сторін, таким чином, доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених господарськими судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування рішення та постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перформ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі № 910/18878/14 Господарського суду міста Києва та рішення Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2014 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач