Рішення

від 11.02.2015 по справі 754/17809/13-ц

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/442/15

Справа №754/17809/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

11.02.2015 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипка О.І.

при секретарях Федорченко Г.В., Козоріз І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського університету права Національної академії наук України про стягнення суми та за зустрічною позовною заявою Київського університету права Національної академії наук України до ОСОБА_1 про визнання п.п.2.2.3 п.2.2 контракту №94/11 від 01.10.2011 року недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, вимоги якої було уточнено під час розгляду справи, до відповідача про стягнення суми.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01.10.2011 року між ним та відповідачем було укладено контракт № 94/11, відповідно до якого його було прийнято на посаду доцента кафедри господарського права та процесу Київського університету права НАН України. Він (позивач) працював у відповідача на посаді доцента з 03.12.2008 року та за період роботи зарекомендував себе як висококваліфікований працівник, за що неодноразово був відзначений відповідачем відповідними заохоченнями, про що здійснені записи у трудовій книжці. Крім того, за час роботи у відповідача ним було видано більше 80 наукових праць, що свідчить про професійне здійснення ним своїх трудових обов"язків.

Згідно із п.п.11, 13 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 року № 170, умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначається угодою сторін. У контракті може бути передбачено додаткові пільги, гарантії та компенсації, не встановлені законодавством, за рахунок коштів роботодавця. Так, відповідно до п.п.2.2.3 п.2 контракту, роботодавець незалежно від потреби зобов"язаний надати суму науково-педагогічному працівнику, виражену розміром два мільйони гривень для придбання квартири.

Позивач вказує на те, що 12.09.2013 року він був звільнений за угодою сторін з займаної посади. 24.09.2013 року він отримав довідку про виплачені йому відповідачем суми за весь період роботи з 01.10.2011 року по 12.09.2013 року, проте виявилось, що сума у розмірі 2000000 грн. йому не була виплачена.

01.10.2013 року ним було направлено відповідачу рекомендованого листа та проект узгоджувального протоколу про врегулювання спору із проханням врегулювати спірне питання протягом трьох днів. Відповідач отримав цього листа 02.10.2013 року. 08.10.2013 року йому (позивачу) зателефонував начальник відділу кадрів та повідомив, що відповідач відмовляється здійснити розрахунки відповідно до п.п.2.2.3 п.2 контракту, підстави відмови пояснено не було. Станом на 14.10.2013 року письмової офіційної відповіді від відповідача отримано не було.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги та стягнути з відповідача на його користь 2000000 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання п.п.2.2.3 п.2.2 контракту № 94/11 від 01.10.2011 року недійсним. При цьому відповідач вказує на те, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з грудня 2008 року, був прийнятий на посаду доцента кафедри цивільного і трудового права, а з 01.09.2010 року був переведений на посаду доцента кафедри підприємницького права (згодом кафедра підприємницького права була перейменована на господарського права та процесу).

01.10.2011 року між відповідачем та позивачем був укладений строковий трудовий договір (контракт) на строк до 31.08.2012 року. Типова форма контракту, який укладався з усіма науково-педагогічними працівниками, була підтверджена і введена в дію наказом КУП НАН України від 01.09.2011 року № 93-од. Подальше продовження строку дії контракту № 94/11 по 31.08.2013 року відбулося на підставі підписаної додаткової угоди № 17. А з 01.09.2013 року додаткова угода з позивачем до контракту не укладалась, хоча останній продовжував працювати на займаній посаді.

12.09.2013 року позивач на підставі поданої ним заяви від 11.09.2013 року звільнений за угодою сторін згідно п.1 сь.36 КЗпП України.

07.10.2013 року до КУП НАНУ надійшов лист від позивача про виплату йому 2000000 грн. на придбання квартири на підставі п.п.2.2.3. п.2 контракту № 94/11 від 01.10.2011 року.

Відповідач стверджує, що про наявність п.п.2.2.3 п.2 контракту № 94/11 від 01.10.2011 року у редакції: "Роботодавець зобов"язується і вправі: При потребі організовувати контроль, незалежно від потреби зобов"язаний надати суму науково-педагогічному працівнику, виражену розміром два мільйона гривень, для придбання квартири у день підписання цього контракту" адміністрація КУП НАНУ дізналась після звільнення ОСОБА_1 з роботи. В той же час, за умовами типового контракту, викладеними у п.п.2.2.3 п.2.2: "Роботодавець зобов"язується і вправі: При потребі організовувати контроль науково-педагогічної діяльності працівника, призначати проведення його атестації, переводити на іншу роботи відповідно до чинного законодавства". Наведене, на думку відповідача, є свідченням того, що позивач контракт № 94/11 від 01.10.2011 року підробив, маючи на меті незаконно заволодіти двома мільйонами гривень. Також відповідач зауважує і на те, що протягом дії контракту будь-яких заяв від позивача про виплату вказаної суми на придбання квартири з дати підписання контракту і до дня звільнення не надходило.

Обгрунтовуючи свої вимоги, відповідач зазначає і про те, що ч.1 ст.9-1 КЗпП України передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Порядок і підстави застосування ч.1 ст.9-1 КЗпП України мають бути обов"язково передбачені у статуті та колективному договорі. Тобто, повноваження стосовно придбання квартири у власність працівника за рахунок коштів університету чи виплату працівникові таких коштів для придбання житла повинні бути закріплені в статуті та колективному договорі, прийнятому відповідно до закону, і реалізовуються керівником (іншим органом управління) установи в межах повноважень цього керівника.

Відповідач наголошує, що статутом і колективним договором КУП НАНУ ректор не наділений такими повноваженнями. Інший порядок надання коштів на придбання квартир (наприклад, за рішенням конференції трудового колективу КУП НАНУ чи за рішенням (дозволом) Національної академії наук України) також не передбачено.

Тому, на думку відповідача, спірний контракт № 94/11 від 01.10.2011 року укладено з порушенням порядку, встановленого законодавством і локальними нормативно-правовими актами КУП НАНУ, оскільки ні статутом, ні колективним договором не передбачено виплату працівникам коштів для придбання ними житла.

Як вважає відповідач, оспорюваний п.п.2.2.3 п.2.2 контракту № 94/11 від 01.10.2011 року носить характер правочину, вчиненого під впливом обману, в розумінні ст.203 ЦК України, оскільки був підписаний за навмисного цілеспрямованого введення відповідача в оману щодо обставин, які впливають на укладення правочину, не відповідає внутрішній волі учасника правочину та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та дає законні підстави для визнання його недійсним.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що при укладанні контракту № 94/11 від 01.10.2011 року позивач замовчував існування обставини, передбаченої п.п.2.2.3. п.2.2, яка порушує права та законні інтереси КУП НАНУ, а це мало значення для укладання з ним трудового контракту, відповідач просить задовольнити його вимоги та визнати п.п.2.2.3 п.2.2 вказаного контракту недійсним.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, проти вимог зустрічного позову заперечував. При цьому пояснив, що при укладанні контракту між ним та ректором КУП НАНУ була досягнута домовленість про виплату йому відповідачем 2000000 грн., а тому ця умова була внесена до контракту. Сам контракт йому було надано працівником відділу кадрів університету та підписано у присутності ректора, який також підписав контракт та поставив печатку. Під час роботи та після звільнення він звертався до ректора щодо виплати вказаних коштів, однак ректор відмовляв у цьому та просив зачекати в зв"язку з відсутністю коштів.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити. При цьому пояснив, що трудовий договір (контракт) є індивідуальним і укладається з кожним працівником окремо та не можуть бути однаковими за змістом, а також, що як у внутрішніх документах відповідача, так і у чинному законодавстві відсутні будь-які заборони на внесення до типової форми контракту з науково-педагогічним працівником змін за взаємною згодою сторін. Також, представник позивача вважає, що п.п.2.2.3 п.2.2 контракту відповідає і не суперечить нормам і положенням ч.1 ст.50, ч.1 ст.57 ЗУ "Про вищу освіту", ч.1 ст.55, ч.ч.1,5 ст.57 ЗУ "Про освіту", п.3.4 Статут Київського університету права НАН України (нова редакція).

Крім того, на думку представника позивача, ректор Київського університету права НАН України ОСОБА_3, підписуючи контракт № 94/11 від 01.10.2011 року діяв відповідно до положень і вимог Статуту та Колективного договору університету, з яких випливає, що Статутом і Колективним договором передбачено і не заборонено надання працівникам грошових коштів для придбання житла, а механізм такого надання може бути уточнено у кожному конкретному випадку у трудовому договорі, у даному випадку такий механізм було уточнено у контракті позивача, а ректор ОСОБА_3 мав всі повноваження на підписання такого контракту.

Обгрунтовуючи позовні вимоги та заперечуючи проти зустрічного позову, представник позивача вказав і на те, що висновком експерта № 9497/14-33 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів доведено, що два примірники контракту № 94/11 від 01.10.2011 року є справжніми та відповідають реальному волевиявленню сторін. Порівняння вказаного контракту з іншими контрактами, наданими відповідачем, не має жодного відношення до суті справи, оскільки зазначені контракти укладались в різні періоди, отже вони не можуть бути надруковані на одному друкуючому пристрої. Також, відповідачем не доведено факту підробки контракту, а також факту того, що ректор КУП НАН України ОСОБА_3 був введений позивачем в оману, оскільки позивач не знав та не міг знати про те, що відповідач не зможе виплатити йому грошову суму для купівлі квартири.

Представник позивача також наголошував і на тому, що на двох примірниках контракту міститься справжній підпис ректора та печатка університету, що засвідчує про добровільне волевиявлення сторін.

Представники відповідачів Михайленко О.В., Бевз С.І. та ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали та просили про задоволення вимог відповідача з підстав, викладених у зустрічному позові, вказуючи на те, що контракт позивача був підписаний шляхом введення ректора університету в оману, який, підписуючи контракт, був впевнений, що його зміст відповідає Типовій формі контракту. Як наслідок введення в оману, контракт був підписаний ректором без відповідних повноважень на укладання такого контракту. Представники відповідача також вказали і на те, що за результатами проведеної судової експертизи було підтверджено, що контракт № 94/11 надрукований на іншому знакодрукуючому пристрої, ніж інші контракти, надані для порівняння. З огляду на це, представники відповідача вважають, що контракт ОСОБА_1 було відскановано, викладено п.п.2.2.3 п.2.2 у власній редакції, а потім роздруковано на іншому принтері, що підтверджує, що фактично була здійснена заміна ОСОБА_1 виданих йому відділом кадрів двох екземплярів контракту.

Посилання представника позивача на положення ЗУ "Про вищу освіту" та ЗУ "Про освіту" представники відповідача вважають безпідставними, оскільки в жодній нормі зазначених нормативно-правових актів не передбачено право науково-педагогічного працівника на отримання коштів для придбання ним житла. Представники відповідача зауважили і про те, що з оскаржуваного пункту контракту випливає, що відповідач мав виплатити позивачу суму в розмірі 2000000 грн. у день підписання контракту. Натомість, протягом дії даного контракту будь-яких заяв від ОСОБА_1 про виплату йому вказаної суми на придбання квартири з дати підписання контракту і до дня звільнення та в день звільнення не надходило, ОСОБА_1 протягом всього цього часу замовчував про вказаний пункт контракту.

Представник відповідача - ректор КУП НАНУ ОСОБА_3 також пояснив, що в зв"язку з переходом університету на контрактну форму ним особисто була розроблена Типова форма контракту, яка була затверджена у встановленому порядку, та було прийнято рішення про замовлення виготовлення бланків контрактів типографським способом. Після виготовлення бланків, вони були передані працівникам для підписання. Що стосується контракту позивача, то представник відповідача ОСОБА_3 стверджує, що жодних домовленостей між ним та позивачем щодо виплати останньому коштів для придбання житла не було, з заявами з цього приводу позивач до нього не звертався, питання про надання будь-яких пільг конференцією трудового колективу не розглядалось, а тому він не мав повноважень на підписання контракту в такій редакції. Як зауважив представник відповідача ОСОБА_3, він дійсно підписав контракт № 94/11 та поставив печатку університету, але при цьому він був впевнений, що підписує контракт, який за своїм змістом повністю відповідає Типовій формі контракту, а тому вважає, що наданий контракт № 94/11 є підробленим.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, вивчивши письмові докази, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, в той час, як зустрічний позов є обгрунтованим, з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 01.10.2011 року між позивачем ОСОБА_1 та Київським університетом права НАН України було укладено контракт № 94/11 із науково-педагогічним працівником (а.с.5).

Відповідно до п.п.2.2.3. п.2.2 вказаного контракту, роботодавець зобов"язується і вправі при потребі організовувати контроль, незалежно від потреби зобов"язаний надати суму науково-педагогічному працівнику, виражену розміром два мільйони гривень для придбання квартири у день підписання цього контракту.

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на те, що відповідач свої зобов"язання за вказаним пунктом контракту не виконав.

Представники відповідача проти даних вимог заперечували, підтримували вимоги зустрічного позову, вказуючи на те, що оскаржуваний пункт договору є недійсним.

Суд вважає, що доводи позивача та його представника не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, в той час, як доводи представників відповідача є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ст.9-1 КЗпП України, підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.

Частиною 1 ст.12 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Стаття 13 КЗпП України визначає, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно п.п.10, 11 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих

на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, і залежать від виконання умов контракту.

У контракті можуть також визначатись умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік чи інший період, участі у прибутках підприємства, установи, організації (якщо це передбачено чинним законодавством та їхніми статутами) чи громадянина-підприємця.

Пунктом 13 вказаного положення визначено, що у контракті може бути передбачено додаткові пільги, гарантії та компенсації, не встановлені чинним законодавством, за рахунок коштів роботодавця.

Відповідно до ст.50 ЗУ "Про вищу освіту" (який втратив чинність, але діяв на момент укладання контракту), педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до закону мають право на:

захист професійної честі та гідності;

вільний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів;

проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

участь у об'єднаннях громадян;

забезпечення житлом;

отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва;

одержання службового житла;

одержання державних стипендій.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Стаття 57 цього Закону зазначає, що педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів відповідно:

створюються належні умови праці, підвищення кваліфікації, побуту, відпочинку та медичного обслуговування;

виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до Закону України "Про зайнятість населення";

забезпечується зарахування до науково-педагогічного стажу робіт за сумісництвом у разі виконання навчальних обов'язків не менше ніж 180 годин на рік;

надаються гарантії та встановлюються заохочення, передбачені статтями 57 і 58 Закону України "Про освіту".

Вищий навчальний заклад відповідно до статуту визначає форму і систему доплат, надбавок, премій та інші умови матеріального стимулювання педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів.

Згідно ч.1 ст.55 ЗУ "Про освіту", Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

захист професійної честі, гідності;

вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

користування подовженою оплачуваною відпусткою;

забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;

придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, встановленими для працівників сільського господарства;

одержання службового житла;

підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, навчальних закладів, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Частиною 5 ст.57 ЗУ "Про освіту" визначено, що педагогічним та науково-педагогічним працівникам за рахунок власних коштів навчальних закладів може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Положення ст.6 ЦК України визначають, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Стаття 239 ЦК України визначає, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Пункт 20 вказаної Постанови вказує на те, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом КУП НАН України № 93-од від 01.09.2011 року на підставі ст.54 ЗУ "Про освіту", ст.21 КЗпП України, а також з метою удосконалення трудових відносин у галузі освіти, було затверджено форми контрактів, які укладаються з науково-педагогічним працівником та із завідувачем кафедри. Вказаним наказом також було зобов"язано завідувача господарського відділу ОСОБА_7 забезпечити тиражування контракту з науково-педагогічним працівником та контракту із завідувачем кафедри з дотриманням установлених норм. Затверджені форми контракту були введені в дію з 01.09.2014 року.

Відповідно до Типового контракту, п.п.2.2.3 п.2.2 має наступну редакцію: "Роботодавець зобов"язується і вправі: При потребі організовувати контроль науково-педагогічної діяльності працівника, призначати проведення його атестації, переводити на іншу роботу відповідно до чинного законодавства".

В той же час, у контракті № 94/11 від 01.10.2011 року, укладеного між сторонами, п.п.2.2.3 п.2.2 має наступну редакцію: "Роботодавець зобов"язується і вправі: При потребі організовувати контроль, незалежно від потреби зобов"язаний надати суму науково-педагогічному працівнику, виражену розміром два мільйони гривень для придбання квартири у день підписання цього контракту".

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що п.п.2.2.3 п.2.2 контракту відповідає і не суперечить нормам і положенням ч.1 ст.50, ч.1 ст.57 ЗУ "Про вищу освіту", ч.1 ст.55, ч.ч.1,5 ст.57 ЗУ "Про освіту", п.3.4 Статут Київського університету права НАН України (нова редакція), а також, що ректор університету мав необхідний обсяг повноважень для укладання контракту на таких умовах.

Представники відповідача проти даних тверджень заперечували та просили задовольнити зустрічний позов, вказуючи на те, що внаслідок введення в оману даний контракт було підписано ректором з перевищенням повноважень, в зв"язку з чим оскаржуваний пункт має бути визнаний недійсним.

Суд вважає доводи позивача та його представника необґрунтованими та вважає твердження представників позивача такими, що знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України та ч.ч.1,4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Тобто, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, відповідно до п.3.2 Статуту КУП НАН України, для виконання своїх завдань університет має право, крім іншого, направляти кошти із власного бюджету на будівництво або благоустрій соціально-побутових об"єктів.

Згідно п.3.4 Статуту, права та обов"язки науково-педагогічних працівників та осіб, що навчаються в Університеті, визначаються відповідно до законодавчих та нормативних актів з питань вищої освіти.

Пунктом 3.7 Статуту визначено, що Університет за рахунок власних коштів здійснює будівництво житлових будинків та інших об"єктів соціального призначення, приймає дольову участь у їх спорудженні, а також може орендувати чи придбавати такі об"єкти.

В п.3.9 Статуту зазначено, що Університет зобов"язаний дотримуватися трудового законодавства, забезпечувати безпечні умови проведення освітньої діяльності, проведення науково-дослідних робіт, сприяти поліпшенню умов праці та побуту співробітників Університету.

Відповідно до п.4.3 Статуту, безпосереднє управління діяльністю Університету здійснює його керівник-ректор, який діє на засадах єдиноначальності. Ректор Університету, серед інших повноважень, самостійно відповідно до законодавства вирішує питання діяльності Університету, видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження, обов"язкові для виконання всіма підрозділами Університету, розпоряджається майном Університету, включаючи його грошові кошти.

Згідно п.5.1 Статуту, вищим колегіальним органом самоврядування Університету є Конференція трудового колективу університету.

Пунктом 5.3 Статуту визначено, що, серед іншого, Конференція розглядає, затверджує перелік і порядок надання працівникам соціальних пільг.

Як зазначено у п.10.7 Статуту, Університет самостійно використовує власні кошти, спрямовує їх для відшкодування матеріальних та прирівняних до них витрат на виконання робіт (надання послуг), що відповідають профілю Університету, на виплату заробітної плати, стипендій, створення необхідної матеріально-технічної бази, соціальний розвиток та матеріальне стимулювання колективу відповідно до законодавства.

Відповідно до п.п.2.1.1 п.2.1 Колективного договору Університету, прийнятого на загальних зборах трудового колективу 27.12.2012 року, роботодавець зобов"язується забезпечити ефективну діяльність університету, раціонально використовувати кошти для підвищення результативності роботи, поліпшувати матеріальне становище працівників, розвивати інфраструктуру і зміцнювати матеріально-технічні бази університету, створювати належні умови для організації роботи співробітників.

Згідно п.3.1 Колективного договору, трудовий договір, що укладається роботодавцем персонально з кожним працівником, не повинен порушувати прав працівника, закріплених чинним законодавством та цим Договором. У разі виникнення такої суперечності, а саме погіршення, або обмеження прав і інтересів працівника, відповідні положення трудового договору визнаються недійсними. Трудові договори з науково-педагогічними працівниками в університеті укладаються відповідно до положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Київського університету права НАН України із збереженням прав, закріплених у Договорі.

Пунктом 3.4.1 Колективного договору передбачено, що роботодавець зобов"язується здійснювати укладення трудових договорів з працівниками згідно з чинним законодавством, нормативними документами, Статутом Університету, умовами цього Договору.

Допитана в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що в 2011 році працювала в КУП НАН України на посаді інспектора відділу кадрів. В 2011 році були складені списки співробітників для переводу на контрактну форму працевлаштування. Співробітники отримували два екземпляри контракту, підписували та повертали до відділу кадрів. Після цього, контракти збирали та передавали на підпис ректору, після чого контракт реєстрували і 1 примірник віддавали працівнику, а другий примірник залишався в особовій справі. Був також виданий наказ, яким на керівника господарського відділу було покладено обов"язок для замовлення партії бланків наказів. Як зазначила свідок, позивачу було надано бланки контракту на підпис, він забажав ознайомитись з умовами контракту та забрав бланки з собою, повернув їх через тривалий проміжок часу.

Згідно висновку експерта за результатом проведення судово-технічної експертизи документів від 29.09.2014 року № 9497/14-33, друковані тексти двох примірників контракту № 94/11 від 01.10.2011 року виготовлені не на тому друкуючому пристрої, на якому виготовлені друковані тексти контрактів № 19/11 від 01.09.2011 року, № 25/11 від 01.09.2011 року, № 26/11 від 01.09.2011 року, №31/11 від 01.09.2011 року, № 34 від 01.09.2011 року, № 40/11 від 01.09.2011 року, № 49/11 від 01.09.2011 року, № 83/11 від 01.09.2011 року, № 88/11 від 01.09.2011 року та № 99 від 23.11.2011 року, а на іншому (а.с.169-181).

Вказані покази свідка та висновок експерта в сукупності з іншими доказами підтверджують пояснення представників відповідача, зокрема ректора КУП НАН ОСОБА_3, про невідповідність контракту № 94/11 від 01.10.2011 року Типовій формі контракту, затвердженій у КУП НАН України, та дають підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки не здобуто доказів того, що вказаний контракт було укладено на умовах, які були попередньо узгоджені сторонами. При цьому суд звертає увагу на те, що відсутні будь-які докази узгодження та домовленості щодо надання позивачу відповідачем 2000000 грн., зокрема відсутні будь-які письмові звернення чи заяви позивача з цього приводу, а також відсутнє рішення Конференції трудового колективу університету та Ради трудового колективу про надання згоди на укладення з ОСОБА_1 трудового контракту з умовою надання коштів для придбання квартири та, взагалі, про надання такої суми позивачу.

Аналізуючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що вирішення питання щодо надання соціально-побутових пільг, до яких відноситься надання коштів для придбання житла, належить до компетенції та повноваженням Конференції трудового колективу. Наведене також дає підстави вважати, що трудовий контракт № 94/11 від 01.10.2011 року був укладений з перевищенням ректором ОСОБА_3 його повноважень, оскільки такої згоди Конференції трудового колективу не було. Крім того, ні Статутом, ні Колективним договором КУП НАН України не передбачено надання коштів працівникам для придбання житла.

Суд також вважає необхідним звернути увагу і на те, що представник позивача, посилаючись на норми ЗУ "Про освіту", ЗУ "Про вищу освіту", положення КЗпП України, а також умови Статуту та Колективного договору, про те, що позивач має право на надання йому житла, пільг чи матеріальної допомоги, в той же час не посилається на жодний нормативний акт, який встановлює та регулює порядок надання та реалізації таких прав.

З урахуванням встановлених судом обставин та положень ст.241 ЦК України, суд приходить до висновку, що оскаржуваний правочин вчинений представником відповідача з перевищенням повноважень, а тому не створює цивільні права та обов'язки відповідача, оскільки не є схваленим відповідачем та оскаржується. Крім того, відповідачем не вчинено дій, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд не знаходить підстав для задоволення позову, в той час, як наявні підстави для задоволення вимог зустрічного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 88, 179, 212, 214 ЦПК України, ЗУ "Про освіту", ЗУ "Про вищу освіту", ст.ст.9-1, 12, 13, 21 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, ст.ст.6, 203, 215, 217, 230, 239, 241 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського університету права Національної академії наук України про стягнення суми відмовити.

Зустрічні позовні вимоги Київського університету права Національної академії наук України задовольнити.

Визнати недійсним п.п.2.2.3 п.2.2 контракту №94/11 від 01.10.2011 року, укладеного між Київським університетом права Національної академії наук України та ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: