Рішення

від 11.02.2015 по справі 910/27988/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/27988/14

за позовом: Прокурора Солом'янського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник», м.Київ, ЄДРПОУ 03060126

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Скакун О.М. - по посв.

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор Солом'янського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви №10-59(603-вих-15 від 23.01.2015р.) до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник», м.Київ про внесення змін до договору №69-6/00006 від 14.08.2000р., укладеного між Київською міською радою та Колективним підприємством «КП-Ремонтник» шляхом викладення п.2.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки».

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що договір №69-6/00006 від 14.08.2000р. оренди земельної ділянки, який укладено між позивачем та відповідачем, підлягає приведенню у відповідність до вимог чинного законодавства в частині визначення розміру орендної плати у зв'язку з прийняттям Київською міською радою рішення №89/9146 від 28.02.2013р. «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст.288 Податкового кодексу України».

Позивач пояснень по суті спору не надав, у судові засідання 21.01.2015р. та 11.02.2015р. не з'явився. Проте, Київська міська рада була належним чином повідомлена про час та місце розгляду спору з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103032147708 та №0103032995989.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 21.01.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що внесення змін до договору в односторонньому порядку, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник», не відповідає умовам укладеного між сторонами правочину.

У судове засідання 11.02.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору 11.02.2015р. не скористався.

Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника відповідача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 21.01.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник» було обізнане про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки позивача та відповідача у судове засідання 11.02.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Однак, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що двомісячний строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Судом також прийнято до уваги, що ухвалою від 21.05.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач та відповідач участі в процесі розгляду спору 11.02.2015р. не приймали, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення до суду з розглядуваним позовом) визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Київської міської ради в сфері земельних відносин входило, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради (ст.5 Закону України «Про оренду землі»).

Як вказувалось вище, у ст.9 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) зазначено, що до відання міських рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди.

Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.

За приписами ст.1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

У ст.16 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.

Згідно з ч.1 ст.7 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації спірного договору, державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Як встановлено судом, 14.08.2000р. між Київською міською радою (орендодавець) та Колективним підприємством «Ремонтник» (орендар) було укладено договір №69-6-00006 оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення №93 від 14.07.1998р. Київської міської ради передає, а орендар приймає в оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої вул.Каблукова, 23 у Жовтневому районі міста Києва, розміром 1,2115 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та складських будівель у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною правочину.

Договір оренди земельної ділянки №69-6-00006 від 14.08.2000р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. й скріплено підписом голови та печаткою Київської міської ради та 26.09.2000р. зареєстровано Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис №69-6-00006.

За умовами п.3 договору №69-6-00006 від 14.08.2000р. на час укладання правочину грошова оцінка земельної ділянки становила 4 272 447,21 грн.

Пунктом 2.2 договору №69-6-00006 від 14.08.2000р. передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі двох відсотків від її грошової оцінки.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини продовжували існувати під час набрання законної сили вказаним нормативно-правовим актом) зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Однак, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Законом України №309-VI від 03.06.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до ч.ч.4, 5 ст.21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

У зв'язку із введенням в дію з 01.01.2011р. Податкового кодексу України Закон України «Про плату за землю» втратив чинність (ч.2 прикінцевих положень Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою : для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

За умовами п.2.3 спірного правочину розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього правочину), за винятком випадку, передбаченого п.5 правочину, відповідно до якого орендодавець має право в односторонньому порядку (шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи або через інший уповноважений орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою за розмір земельного податку. Пропозиції стосовно перегляду розміру орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на квартал і розглядаються відповідно до законодавства.

За змістом ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

За приписами ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як встановлено судом, 28.02.2013р. Київською міською радою було прийнято рішення №89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого Київська міська рада вирішили внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. З додатку до вказаного рішення вбачається, що наведеним актом визначено необхідність внесення змін, в тому числі, до договору №69-6-00006 від 14.08.2000р., який укладено з відповідачем. Наразі, матеріали справи свідчать, що рішення №89/9146 від 28.02.2013р. Київської міської ради було опубліковане 02.04.2013р. у випуску №33(1161) газети «Хрещатик».

Відповідно до п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарскього процесуального кодексу України докази скасування наведеного рішення Київської міської ради в частині внесення змін до договору №69-6-00006 від 14.08.2000р. оренди земельної ділянки.

За таких обставин, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рішення Київської міської ради про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до приписів ст.288 Податкового кодексу України, яке на теперішній час є чинним та не скасованим, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для внесення змін до договору №69-6-00006 від 14.08.2000р. в частині визначення розміру орендної плати.

При цьому, господарський суд зазначає, що заперечення відповідача щодо неможливості внесення змін до договору через відсутність погодження таких змін орендарем у передбаченому договром порядку, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно зі ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вказувалось вище, ст.30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Вказаної позиції дотримується Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002р. по справі №15-рп/2002.

Відповідно до п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому, надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Аналогічну позицію наведено у постановах від 20.11.2012р. та від 20.08.2013р.Верховного суду України по справах №3-53гс12 й №5009/3430/12.

Таким чином, у даному випадку відсутність звернення з пропозицією внести зміни до договору оренди земельної ділянки комунальної власності не може бути підставою для відмові у задоволенні відповідного позову.

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, заявник посилався на п.2.3 спірного правочину, відповідно до якого розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього правочину), за винятком випадку, передбаченого п.5 правочину, за яким орендодавець має право в односторонньому порядку (шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи або через інший уповноважений орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою за розмір земельного податку. Пропозиції стосовно перегляду розміру орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на квартал і розглядаються відповідно до законодавства.

Господарський суд зазначає, що п.5 спірного правочину, на який в обґрунтування своїх заперечень посилається відповідач, регулює зовсім інший випадок, за умови настання якого може бути змінено положення правочину в частині розміру орендної плати. До того ж, у наведеному пункті договору йдеться про зміну розміру орендної плати в односторонньому порядку, тобто, відмінному від того, що розглядається у справі.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

За таких обставин, враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1218 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник» на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги прокурора Солом'янського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник», м.Київ про внесення змін до договору №69-6-00006 від 14.08.2000р., укладеного між Київською міською радою та Колективним підприємством «КП-Ремонтник» шляхом викладення п.2.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки».

Внести зміни до п.2.2 договору №69-6/00006 від 14.08.2000р. оренди земельної ділянки, який укладено між Київською міською радою та Колективним підприємством «КП-Ремонтник», та зареєстровано 26.09.2000р. Київським міським управлінням земельних ресурсів за №69-6-00006, виклавши п.2.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три) відсотка від її грошової оцінки».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Ремонтник» (03065, м.Київ, Солом'янський район, вул.Академіка Каблукова, буд.23, ЄДРПОУ 03060126) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1218 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.02.2015р.

Суддя Любченко М.О.