Рішення

від 11.02.2015 по справі 910/23489/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/23489/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк», Полтавська обл., м.Кременчук, ЄДРПОУ 25292831

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит», м.Київ, ЄДРПОУ 34349201

відповідача 2: Приватного підприємства «Цемент», м.Яготин, ЄДРПОУ 31581665

про звернення стягнення на предмет застави

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Любарець А.Ю. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Лісовий А.В. - по дов.

вільний слухач: Диченко Д.В.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Промислово-фінансовий банк», Полтавська обл., м.Кременчук звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит», м.Київ про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» за договором №09-2063/12 від 18.04.2012р. на суму 125 508,53 грн., з яких основний борг в сумі 103 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 13 382,76 грн., пеня за простроченим кредитом в сумі 8050,71 грн. та пеня за простроченими процентами 1075,06 грн., на предмет застави за договором від 18.04.2012р., а саме фронтальний навантажувач марки XG93211, 2011 року випуску, заводський номер СXG00932C001D3827, двигун №J8004D00179, реєстраційний номер №54010АА, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» на підставі свідоцтва про реєстрації машини серія АС №230268Ю виданого ІДТН ВО КМР (КМДА) 12.04.2012р. шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» з укладанням від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» договору купівлі-продажу предмету застави будь-яким способом з іншою особою покупцем зі зняттям вказаного навантажувача з реєстрації в органах Державної інспекції сільського господарства України, інших органах, які здійснюють реєстрацію цього виду майна, а також наданням Публічному акціонерному товариству «Промислово-фінансовий банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем набуто право звернення стягнення на предмет застави за договором від 18.04.2012р., укладеним між позивачем та відповідачем 1 на забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» за кредитним договором №09-2063/12 від 18.04.2012р., умови якого щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитною лінією було порушено позичальником.

Відповідач 1 у судове засідання 11.02.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору не скористався. При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» було належним чином повідомлене про час та місце вирішення спору, з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на теперішній час є: 03151, м.Київ, вул.Волинська, буд.10, літ.А, офіс 296.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 14.01.2015р. з метою повідомлення відповідача 1 про час та місце розгляду справи.

Наразі, про отримання відповідачем наведеної ухвали свідчить поштове повідомлення №0103032994931.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання судової кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про дату, час і місце розгляду справи.

Ухвалою від 03.12.2014р. до участі у розгляді справи в якості відповідача 2 було залучено Приватне підприємство «Цемент».

12.12.2014р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №06-0096/14 від 11.12.2014р. про, в якій Публічне акціонерне товариство «Промислово-фінансовий банк» просило в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» за договором №09-2063/12 від 18.04.2012р. на суму 125 508,53 грн., з яких основний борг в сумі 103 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 13 382,76 грн., пеня за простроченим кредитом в сумі 8050,71 грн. та пеня за простроченими процентами 1075,06 грн., звернути стягнення на предмет застави за договором застави від 18.04.2012р., а саме навантажувач фронтальний марки XG93211, 2011 року випуску, заводський номер СXG00932C001D3827, двигун №J8004D00179, реєстраційний номер №06913АІ, що належить на праві власності Приватному підприємству «Цемент» на підставі свідоцтва серії ЕА, №080172 від 08.05.2014р. про реєстрацію машини, шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» з укладанням від імені Приватного підприємства «Цемент» договору купівлі-продажу предмету застави будь-яким способом з іншою особою покупцем зі зняттям вказаного навантажувача з реєстрації в органах Державної інспекції сільського господарства України, інших органах, які здійснюють реєстрацію цього виду майна, а також наданням Публічному акціонерному товариству «Промислово-фінансовий банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Для забезпечення збереження забезпечувального обтяження на період до його реалізації вилучити у відповідача 2 предмет застави, комплект ключів та свідоцтво про реєстрацію машини.

Позовні вимоги до Приватного підприємства «Цемент» обґрунтовані тим, що всупереч умов договору від 18.04.2012р. щодо заборони відчуження заставодавцем предмету застави без попередньої згоди заставодержателя відповідачем 1 було передано у власність відповідача 2 фронтальний навантажувач, а оскільки обтяження було зареєстроване у визначеному законом порядку, то, на думку заявника, останнє зберігає силу для нового власника.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 04.02.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що Приватне підприємство «Цемент» на момент отримання від відповідача 1 у власність фронтального навантажувача не мало відомостей щодо перебування останнього у заставі, а отже, на думку вказаного учасника судового процесу, відповідач 2 є добросовісним набувачем.

У судовому засіданні 11.02.2015р. представник відповідача 2 підтримав заперечення, наведені у відзиві б/н від 04.02.2015р.

Наразі, з огляду на неявку відповідача 1 у судове засідання 11.02.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Однак, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що двомісячний строк розгляду справи з урахуванням продовження ухвалою від 14.01.2015р. строків вирішення спору на 15 днів, фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

До того ж, за висновками суду, з 03.11.2014р. (дата отримання відповідачем 1 ухвали про порушення провадження відповідно до поштового повідомлення №0103031371531) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Господарським судом також прийнято до уваги, що відповідачем 1 неодноразово подавались клопотання про відкладення слухання справи (№19/11/2014-01 від 19.11.2014р., №02/12/2014-01 від 02.12.2014р., №17/12/2014-01 від 17.12.2014р.), з урахуванням яких судові засідання переносились. Як вказувалось вище, кожна зі сторін повинна добросовісно користуватись наданими їй процесуальними правами, тоді як неодноразове заявлення клопотань про відкладення розгляду справи може свідчити про намагання відповідача 1 затягнути строки розгляду спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач 1 не з'явився, в тому числі, у судове засідання 11.02.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що ухвалою 14.01.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 18.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (позичальник) було укладено кредитний договір №09-2063/12, відповідно до п.1.1 кредитор надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 252 000 грн. з виплатою 22% річних з кінцевим строком погашення кредиту не пізніше 28.03.2014р.

Контрагенти домовились, що визначена правочином процентна ставка є фіксованою.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками господарських товариств та діє до повного виконання зобов'язань контрагентами за ним (п.6.7 договору №09-2063/12 від 18.04.2012р.).

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Як свідчать матеріали справи, 18.04.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» (заставодержатель) було укладено договір застави основних засобів, відповідно до п.1.1 якого вказаний правочин забезпечує виконання зобов'язань, які виникають з кредитного договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. та визначені на час виконання, включаючи погашення основної суми боргу, сплату процентів, неустойки та будь-якого збільшення цієї суми, а також зобов'язання щодо відшкодування збитків заставодержателя, що можуть бути завдані порушенням зобов'язання чи умов договору застави, можливих витрат заставодержателя, пов'язаних із пред'явленням вимоги та зверненням стягнення на предмет застави, та витрат на утримання, збереження і страхування даного предмету застави.

У вказаному пункті контрагенти погодили, що максимальний розмір вимог заставодержателя, які забезпечуються заставою за цим договором, складає 512 395,15 грн.

Зі змісту п.1.5 договору від 18.04.2012р. вбачається, що предметом застави є навантажувач фронтальний марки XG93211, 2011 року випуску, заводський номер СXG00932C001D3827, двигун №J8004D00179, реєстраційний номер 54010АА вартістю 360 000 грн., що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» на підставі свідоцтва №230268 про реєстрацію машини, виданого ІДТН ВО КМР (КМДА).

Пунктом 1.6 вказаного правочину визначено, що предмет застави знаходиться за адресою: 07700, Київська область, Яготинський район, м.Яготин, вул.Згурівська, 3.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Строк дії правочину визначається до повного виконання заставодавцем забезпечених заставою зобов'язань. Право застави виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, договір застави від 18.04.2012р. було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кварацхелія Н.Н. та зареєстровано в реєстрі за №194.

Виходячи зі змісту витягу №45573782 від 10.11.2014р. про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, приватне обтяження рухомого майна, що є предметом застави за договором застави від 18.04.2012р., 18.04.2012р. було зареєстроване Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк».

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №09-2063/12 від 18.04.2012р. та договір застави від 18.04.2012р. як належні підстави у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.1.1 кредитного договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. кредитні кошти надаються шляхом видачі траншу в повному обсязі протягом строку кредитування. Загальна сума діючого траншу не може перевищувати встановленого ліміту кредитування. Як вказувалось вище, сторонами ліміт кредитування визначено на рівні 252 000 грн.

Моментом (днем) надання позичальнику кредиту вважається день першого перерахування коштів з кредитного рахунку за заявою позичальника в повній або частковій сумі кредиту (п.2.1 договору №09-2063/12 від 18.04.2012р.).

Як свідчать матеріали справи, 18.04.2012р. на виконання умов договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. банком було перераховано на рахунок позичальника грошові кошти в межах ліміту кредитування в сумі 252 000 грн. Наведена обставина підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальним ордером №0901 від 18.04.2012р. та банківською випискою з рахунку позичальника.

Ухвалами від 28.10.2014р., від 19.11.2014р., від 03.12.2014р., від 17.12.2014р., від 14.01.2015р. відповідача 1 було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від банку грошових коштів в сумі 252 000 грн.

Однак, відповідачем 1 факт отримання від Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» грошових коштів у визначеному вище розмірі на підставі договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. не заперечено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство «Промислово-фінансовий банк» виконало свої зобов'язання за кредитним договором №09-2063/12 від 18.04.2012р. в частині надання грошових коштів окремими траншами на загальну суму 252 000 грн.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст.1056 1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За умовами п.1.1 договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. за користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитору 22% річних.

Проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту щомісячно на залишок фактичної кредитної заборгованості, що існувала протягом періоду, за який нараховуються проценти до дати перерахування кредиту на рахунок, вказаний позичальником. Проценти нараховуються в останній робочий день кожного місяця (під робочим днем розуміється день, в який банки України відкриті для проведення операцій) та у день остаточного погашення кредиту за останній неповний місяць та відображаються на рахунку кредитора №20680204737. Періодом, за який нараховуються проценти, визначається строк з 1-го числа по останній календарний день місяця, в якому здійснюється нарахування. При нарахуванні процентів враховується день надання та день погашення кредиту та використовується метод нарахування факт/факт (п.2.5 договору №09-2063/12 від 18.04.2012р.).

Пунктом 2.6 укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину визначено, що нараховані проценти сплачуються позичальником щомісячно з 1-го по 28 число місяця, що слідує за тим, в якому останні було нараховано, та одночасно з остаточним погашенням шляхом безготівкового перерахування платіжними дорученнями на рахунок кредитора. При цьому, при остаточному погашенні кредиту позичальником першочергово повинно бути погашено заборгованість за нарахованими процентами.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитною лінією за період з 29.08.2013р. по 11.08.2014р. (з урахуванням процентної ставки в розмірі 22% річних) Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» належним чином та в повному обсязі виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість за процентами в сумі 13 382,76 грн.

Наразі, заборгованість позичальника за процентами також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже зазначалось, умовами договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. (з урахуванням додаткового договору від 18.12.2012р.) передбачено, що кінцевим строком погашення кредиту є 28.03.2014р.

У пункті 1.1 кредитного договору банком та позичальником було погоджено окремий графік погашення кредитної заборгованості. До наведеного графіку додатковим договором від 18.12.2012р. було внесено зміни. При цьому, кінцевого строку повернення кредиту не змінено.

За умовами п.2.4 договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. погашення кредиту здійснюється позичальником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів платіжним дорученням на кредитний рахунок.

Моментом повного виконання зобов'язань за кредитним договором вважається день повного зарахування на відповідні рахунки (кредитний, рахунок для сплати процентів) в кінцевий термін погашення заборгованості: суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та можливої неустойки.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови спірного кредитного правочину, господарським судом встановлено, що строк повернення грошових коштів, що були надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» на підставі договору №09-2063/12 від 18.04.2012р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, позичальником грошові кошти в повному обсязі повернено не було, в результаті чого у відповідача 1 утворилась заборгованість в сумі 103 000 грн.

Ухвалами від 28.10.2014р., від 19.11.2014р., від 03.12.2014р., від 17.12.2014р., від 14.01.2015р. відповідача 1 було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №09-2063/12 від 18.04.2012р.

Однак, вказаним учасником судового процесу вимоги господарського суду виконано не було, факт порушення умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів в сумі 103 000 грн. не спростовано.

Наразі, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» з повернення кредитних коштів в сумі 103 000 грн. також підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку вказаного суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону України, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п.п.4.2, 4.3 договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. передбачено, що у випадку прострочення позичальником строків внесення процентів, а також погашення кредиту, останній сплачує кредитору пеню в розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Керуючись умовами кредитного договору та обмеженнями ставки пені, що визначена Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», враховуючи порушення позичальником строків внесення процентів за користування кредитною лінією та повернення кредитних коштів, позивачем було нараховано пеню за порушення строків сплати процентів за користування кредитом на загальну суму 1075,06 грн. та пеню за порушення строків повернення суми кредиту на суму 8050,71 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за порушення термінів внесення процентів за користування кредитними коштами судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Одночасно, розрахунок пені за простроченим кредитом містить арифметичні помилки. Після проведення перевірки судом встановлено, що за порушення строків повернення кредитних коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» може бути стягнуто пеню в розмірі 8046,62 грн.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналогічні положення містить і ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка надає право обтяжувачу в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне зобов'язання, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1.1 договору від 18.04.2012р. вказаний правочин забезпечує виконання зобов'язань, що виникають з кредитного договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. та визначені на час виконання, включаючи погашення основної суми боргу, сплату процентів, неустойки та будь-якого збільшення цієї суми, а також зобов'язання щодо відшкодування збитків заставодержателя, що можуть бути завдані порушенням зобов'язання чи умов договору застави, можливих витрат заставодержателя, пов'язаних із пред'явленням вимоги та зверненням стягнення на предмет застави, та витрат на утримання, збереження і страхування даного предмету застави.

У вказаному пункті контрагенти погодили, що максимальний розмір вимог заставодержателя, які забезпечуються заставою за цим договором складає 512 395,15 грн.

Пунктами 2.3.8, 2.3.10 договору застави передбачено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави у видках і в порядку, що передбачені договором. У разі невиконання або неналежного виконання умов основного зобов'язання, а також умов договору застави заставодавцем, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави та задовольнити за його рахунок свою вимогу в повному обсязі, що визначена на час виконання вимоги, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми та відсотків за основним зобов'язанням, відшкодуванням збитків, завданих порушенням умов договору застави та кредитного договору, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги, тощо.

За умовами п.3.1 договору застави від 18.04.2012р. заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо на момент настання терміну виконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою, не буде виконано, а саме: при повному або частковому неповерненні основної суми боргу та несплаті або частковій сплаті сум процентів за користування кредитом; та/або при несплаті або частковій несплаті неустойки (пені, штрафних санкцій), інших платежів, невідшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов договору застави, тощо.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет застави (п.3.2 договору застави від 18.04.2012р.).

Як вказувалось вище, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та враховуючи необхідність встановлення наявності підстав для звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання ухвалами від 28.10.2014р., від 19.11.2014р., від 03.12.2014р., від 17.12.2014р., від 14.01.2015р. відповідача 1 було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за кредитним договором №09-2063/12 від 18.04.2012р.

Проте, всупереч приписам ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, відповідачем 1 вимог суду виконано не було, витребуваних доказів не представлено.

Відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» свої зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів всупереч положень договору №09-2063/12 від 18.04.2012р. виконано не було, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» виникло право в силу норм ст.589 Цивільного кодексу України, ст.20 Закону України «Про заставу», ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», та п.п.2.3.8, 2.3.10, 3.1 договору застави від 18.04.2012р. звернути стягнення на предмет застави.

Частиною 3 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що на виконання приписів ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачем 15.09.2014р. було зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому, господарський суд зазначає, що у представленому до матеріалів справи витягу №45573782 від 10.11.2014р. відсутні відомості щодо наявності інших обтяжувачів предмету забезпечувального зобов'язання за договором застави №174/13 від 15.11.2013р.

За умовами п.п.1.9.2, 1.10 договору застави від 18.04.2012р. заставодавець має право на підставах, визначених у законі, відчужити предмет застави. Предмет застави залишається у володінні та користуванні застоводавця. Відчуження предмету застави будь-яким способом здійснююється за письмовою згодою заставодержателя.

Як свідчать матеріали справи, 14.03.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (продавець) та Приватним підприємством «Цемент» (покупець) було укладено договір №170 купівлі-продажу ПТ, у відповідності до умов якого відповідачем 1 передано у власність відповідача 2 наведений вище предмет забезпечувального зобов'язання.

На виконання вказаного правочину 25.04.2014р. відповідачами було складено акт приймання-передачі та видаткову накладну №4. Вказані первинні бухгалтерські документи підписано представниками сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що наразі, фронтальний навантажувач марки XG93211, 2011 року випуску, заводський номер СXG00932C001D3827, двигун №J8004D00179 зареєстровано в Державній інспекції сільського господарства за Приватним підприємством «Цемент». Вказана обставина підтверджується представленою на виконання вимог ухвали від 17.12.2014р. господарського суду м.Києва довідкою без номеру та дати, що надійшла до господарського суду 31.12.2014р. Державної інспекції сільського господарства України.

У ст.27 Закону України «Про заставу» зазначено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Статтею 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

У ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За приписами ст.10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Наведене правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву «право слідування». Аналогічну правовоу позицію наведено у постанові від 03.04.2013р. Верхового Суду України по справі №6-7цс13 та ухвалі від 23.02.2013р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі №6-46729св12 та п.4.3.7 Постанови №1 від 24.11.2014р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів».

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Як було встановлено судом, приватне обтяження рухомого майна, що є предметом застави за договором застави від 18.04.2012р., було зареєстроване Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 18.04.2012р., що підтверджується витягом №45573782 від 10.11.2014р.

За твердженнями позивача, які з боку відповідачів належними та допустимими доказами не спростовані, Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» не надавалось згоди на відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» предмету застави за договором від 18.04.2012р. на користь Приватного підприємства «Цемент» без збереження обтяження. Доказів зворотнього матеріали справи не мястять.

Наведене свідчить про необґрунтованість та безпідставність тверджень відповідача 2 стосовно того, що Приватне підприємство «Цемент» є добросовісним набувачем предмета забезпечувального зобов'язання.

Отже, враховуючи, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстроване обтяження навантажувача фронтального марки XG93211, 2011 року випуску, заводський номер СXG00932C001D3827, двигун №J8004D00179, який було придбано відповідачем 2 за відплатним договором без отримання дозволу заставодержателя на відчуження вказаного предмету на користь Приватного підприємства «Цемент» без збереження обтяження, господарський суд дійшов висновку, що застава за договором від 18.04.2012р. зберегла свою юридичну силу, а обтяження вказаного майна є чинним для нового власника, тобто, відповідача 2.

За приписами ст.590 Цивільного кодексу України Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст.26 вказаного нормативно правового акту.

Згідно із ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати, в тому числі, такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Як вже зазначалось, звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет застави (п.3.2 договору застави від 18.04.2012р.).

За умовами п.3.6 договору застави від 18.04.2012р. у випадку звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду, реалізація предмету забезпечувального зобов'язання здійснюється у порядку, встановленому законодавством України.

За таких обставин, з огляду на передбачене договором від 18.04.2012р. та чинним законодавством право застводержателя на задоволення своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави, в тому числі, за рахунок продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, у зв'язку із тим, що порушення основного зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів усунуті не були, приймаючи до уваги, що в результаті продажу предмета забезпечувального зобов'язання обтяження зберегло силу для нового власника, за висновками суду, позивач правомірно реалізував передбачене чинним законодавством право на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно у визначений вище спосіб. Правову позицію щодо правомірності застосування такого способу звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання також викладено у постановах від 28.03.2012р. та від 24.07.2014р. Вищого господарського суду України по справах №11/140 й №913/3324/13.

Одночасно, господарський суд вважає необґрунтованими вимоги заявника в частині зняття предмета забезпечувального зобов'язання з реєстрації в органах Державної інспекції сільського господарства України, інших органах, які здійснюють реєстрацію цього виду майна, надання Публічному акціонерному товариству «Промислово-фінансовий банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та вилучення у відповідача 2 предмету застави, комплекту ключів та свідоцтва про реєстрацію до моменту його реалізації оскільки, право продажу банком заставленого майна, що є предметом договору застави від 18.04.2012р., передбачено умовами вказаного правочину, Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та Законом України «Про виконавче провадження», а тому відсутні будь-які правові підстави для надання позивачу додаткових повноважень, пов'язаних із вилученням цього майна, в судовому порядку.

Щодо вилучення у Приватного підприємства «Цемент» фронтального навантажувача, ключів та свідоцтва про державну реєстрацію, господарський суд зазначає, що заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем 2 дій, направлених на відчуження предмета застави, що могли свідчити про можливість ускладнення у подальшому його реалізації. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.07.2014р. Вищого господарського суду України по справі №913/3324/13.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» до Приватного підприємства «Цемент» звернення стягнення на предмет застави за договором застави підлягають задоволенню частково.

Враховуючи, що Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» не заявлено позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит», суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог до відповідача 1.

Клопотання №06-0091/14 від 03.12.2014р. Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» залишено судом без розгляду з огляду на те, що у судовому засіданні 03.12.2014р. позивач від останнього відмовився.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За приписами ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір у справі виник через неправомірні дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит», зокрема, щодо порушення зобов'язань за кредитним договором №09-2063/12 від 18.04.2012р., господарський суд, керуючись приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про покладення судового збору на позивача та відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» до Приватного підприємства «Цемент» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит».

Частково задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк», Полтавська обл., м.Кременчук, до Приватного підприємства «Цемент», м.Яготин про звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 18.04.2012р.

Звернути стягнення на предмет застави - навантажувач фронтальний марки XG93211, 2011 року випуску, заводський номер СXG00932C001D3827, двигун №J8004D00179, реєстраційний номер №06913АІ, що належить на праві власності Приватному підприємству «Цемент» (07700, Київська область, Яготинський район, м.Яготин, вул.Згурівська, буд.3, ЄДРПОУ 31581665) на підставі свідоцтва серії ЕА, №080172 від 08.05.2014р. про реєстрацію машини, шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством «Промислово-фінансовий банк» (39627, Полтавська область, м.Кременчук, Квартал 278, буд.22-Б, ЄДРПОУ 25292831) з правом укладання від імені Приватного підприємства «Цемент» договору купівлі-продажу предмету застави будь-яким способом з іншою особою покупцем та за рахунок вказаного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (03151, м.Київ, вул.Волинська, буд.10, літ.А, офіс №296, ЄДРПОУ 34349201) про стягнення заборгованості за кредитним договором №09-2063/12 від 18.04.2012р. на загальну суму 125 504,44 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту в розмірі 103 000 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 13 382,76 грн., пеня за простроченим кредитом в сумі 8046,62 грн. та пеня за простроченими процентами в сумі 1075,06 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Фаворит» (03151, м.Київ, вул.Волинська, буд.10, літ.А, офіс №296, ЄДРПОУ 34349201) на користь Публічного акціонерного товариства «Промислово-фінансовий банк» (39627, Полтавська область, м.Кременчук, Квартал 278, буд.22-Б, ЄДРПОУ 25292831) судовий збір в сумі 2510,09 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.02.2015р.

Суддя М.О.Любченко