Постанова

від 11.02.2015 по справі 910/20906/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 910/20906/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Копитової О.С.

Гарник Л.Л.

при секретарі судового засідання Волошиній З.В.

та представників:

від позивача: Хлєбніков С.В. (дов. від 16.06.2014);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теско-Сервис"

на рішення господарського суду м. Києва від 01.12.2014

у справі № 910/20906/14 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теско-Сервис"

про стягнення 90 942,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2014 у справі № 910/20906/14 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теско-Сервис", з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" 83 801 грн. 53 коп. - основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 5 112,00 грн. 36 коп. - пені, 2 028 грн. 60 коп. - 3% річних та 1 827,00 грн. 00 коп. - судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Теско-Сервис" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 у даній справі, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав".

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Теско-Сервис" посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. Зокрема, апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини: суд першої інстанції дійшов висновку, що предмет у договорі є визначеним і всі істотні умови договору при укладанні договору дотримані, однак, на думку апелянта, у спірному договорі, укладеному між сторонами прямо не згадуються конкретні твори, фонограми та зафіксовані у них виконання, законодавством чітко передбачений порядок визначення таких творів, фонограм та зафіксованих у них виконань, а тому предмет договору сторонами не визначений. Разом з тим, апелянт звернув увагу на те, що його не було належним чином повідомлено судом про час та день розгляду справи у суді першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 у даній справі прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Теско-Сервис" на рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 у даній справі та призначено розгляд вказаної апеляційної скарги на 11.02.2015.

10.02.2012 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У зв'язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. у відпустці, за розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 910/20906/14 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Гарник Л.Л., Копитова О.С. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 11.02.2015 заперечив проти апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 11.02.2015 представник відповідача не з'явився. Про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Учасники судового процесу повідомлялись про час і місце судового розгляду, що підтверджується відмітками канцелярії про відправку на зворотньому боці ухвали суду апеляційної інстанції від 23.01.2015 у даній справі та копією загального реєстру на відправлення кореспонденції від 26.01.2015, що є доказами належного повідомлення учасників судового процесу.

За змістом ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача (апелянта), що не з'явився у судове засідання, за наявними у справі матеріалами, оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати винагороди за договором від 01.11.2011 № КБР- 08/11/11 (далі - Договір), у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням індексу інфляції у розмірі 83 801,53 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2 028, 60 грн. - 3 % річних, 5 112,36 грн. - пені.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що зміст Договору не суперечить чинному законодавству, при укладенні Договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, не зважаючи на те, що у зазначеному договорі прямо не згадуються конкретні твори, фонограми та зафіксовані у них виконання, законодавством чітко передбачений порядок визнання предмету такого договору, та інше. Судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, цілком правомірним з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2011 між Приватною організацію "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теско-Сервис" укладено Договір, умовами якого передбачено, що відповідач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом твори), а позивач надає відповідачу, на умовах визначених даним договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Відповідач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) позивачу відповідно до даного Договору та закону.

Згідно з п. 1 преамбули Договору, позивач є організацією, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за від 24.01.2011 № 19/2011 та Договору доручення від 20.01.2011 №ЛУ-01/20/11 з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП Українська ліга музичних прав".

Відповідно до п. 2.3. Договору, відповідач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до даного договору, не пізніше 20 числа після місяця за який здійснюється платіж, після чого надати позивачу акт про виплату роялті згідно з п. 2.5. даного Договору.

Платіж за дні, з яких складається залишок місяця, в якому укладено договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання даного Договору.

Згідно з п. 2.4. Договору, відповідач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати позивачу звіт про публічно виконані твори за формою, наведеною у додатку №4 до даного Договору, якщо інше не встановлено в додатках до даного Договору.

Встановлено, що будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів) Договір не містить.

У разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по договору, позивач має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення (п.2.6. Договору).

Пунктом 3.3. Договору визначено, що відповідач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити позивача про припинення публічного виконання фонограм в закладах відповідача, зазначених у відповідних додатках до даного договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин відповідач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, а в частині невиконання фінансових зобов`язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п.4.1. Договору).

Згідно з п. 4.2. Договору, у випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 дати припинення дії договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що спірний Договір на день прийняття рішення є чинним, оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії Договору, тощо.

Відповідно до п. 1.2. додатку №2 до Договору, загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 3 800, 00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов Договору.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач неналежним чином виконує умови Договору щодо оплати роялті.

Відповідач протягом дії Договору частково оплатив винагороду у розмірі 47 600,00 грн. з період з листопада 2011 року по грудень 2013 року, що підтверджується реєстром платіжних документів (в матеріалах справи), в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 79 800,00 грн. за період з січня 2014 року по вересень 2014 року.

Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. ст. 435, 440, 441, 443 ЦК України, ст. 7, 15, 31 - 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права": право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим п. "а" ст. 50 Закону.

Суд першої інстанції вірно відхилив твердження відповідача щодо неукладеності Договору у зв'язку з відсутністю погодження сторонами ліцензійного договору його предмету (відсутністю визначення переліку об'єктів авторського права та суміжних прав, щодо використання яких укладається такий договір), пославшись на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до ст. ст. 638, 1109 ЦК України, ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Істотною умовою Договору, як і будь-якого іншого договору, є його предмет. Предметом зазначеного договору є надання позивачем відповідачу дозволу (невиключного права) на використання в комерційній діяльності музичних творів (без будь-якого обмеження їх переліку).

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання музичних творів без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору (предмету Договору), оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління Організації (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Станом на час вирішення спору у суді першої інстанції відповідач визначеної договором винагороди (роялті) в повному обсязі не оплатив, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 79 800, 00 грн.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням індексу інфляції в сумі 83 801,53 грн., враховуючи норми ст. 625 ЦК України.

Судовою колегією було встановлено, що відповідач порушив встановлені Договором строки виконання грошового зобов'язання щодо сплати винагороди за використання музичних творів, а тому позивач правомірно просив суд стягнути з відповідача 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Суд першої інстанції вірно встановив, що поданий розрахунок позивача відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому нараховані 3 % річних підлягають задоволенню в загальній сумі 2 028, 60 грн.

Також, позивач, посилаючись на п. 2.6 Договору просив суд стягнути з відповідача за несвоєчасну сплату винагороди за використання музичних творів пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення, яка за його розрахунком складає 5 112,36 грн.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи умови п. 2.6. Договору, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вірно визнав обґрунтованою заявлену суму пені у розмірі 5 112, 36 грн. та задовольнив позов в цій частині.

В силу ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складається з фактів - підстав позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу.

Твердження апелянта стосовно того, що його не було належним чином повідомлено судом про час та день розгляду справи у суді першої інстанції відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 23.10.2014 вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 04081, м. Київ, вул. Сортувальна, буд. 2.

Судовою колегією встановлено, що ухвали господарського суду міста Києва від 02.10.2014 та від 23.10.2014 у даній справі судом першої інстанції були направлені на зазначену у витязі адресу відповідача, при цьому, до місцевого суду повернулися конверти з ухвалами суду з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення", "вибули".

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, апелянт отримав оскаржуване рішення суду першої інстанції, яке було направлене йому на вказану вище адресу: 04081, м. Київ, вул. Сортувальна, буд. 2.

За таких обставин місцевий господарський суд, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішенні зі справи необхідного мотивування, беручи до уваги право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, встановивши наявність чинного Договору, дослідивши його зміст, виконання сторонами договірних зобов'язань і стан розрахунків, дійшов обґрунтованих висновків щодо укладеності даного Договору та неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому й правомірно задовольнив позовні вимоги позивача.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставини, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 01.12.2014 у справі № 910/20906/14. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теско-Сервис" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2014 у справі № 910/20906/14 - без змін.

2. Справу № 910/20906/14 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний: 16.02.2015.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді О.С. Копитова

Л.Л. Гарник