Ухвала

від 10.02.2015 по справі 2а-1679/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 р. Справа № 107336/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

23.05.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада» звернулось до суду з позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000912302 від 13.05.2011 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в сумі 14 086, 00 грн. та № 0000922302 від 13.05.2011 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 45 509, 00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Калуською ОДПІ в ході позапланової невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством "Будівельна фірма "Віалекс"за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року неправомірно зроблений висновок про порушення позивачем вимог Цивільного кодексу України, Законів України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", "Про оподаткування прибутку підприємств"та "Про податок на додану вартість". Внаслідок цього відповідачем, на думку позивача, протиправно, всупереч вимог податкового законодавства, винесені податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14 086,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 45 509,00 грн., відповідно. Оскільки, позивачем документами підтверджується придбання запасних частин до його автомобільної техніки, їх оприбуткування по складу та видачу для ремонту транспортних засобів, які безпосередньо брали участь у підприємницькій діяльності

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції від 13.05.2011 року № 0000912303 та № 0000922302.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем в судовому засіданні не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту вказану у позовній заяві суму податку на додану вартість за вересень та жовтень 2009 року в сумі 36 407, 00 грн., тому висновки акту перевірки від 29.04.2011 року за № 550/23-02/32917113 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового законодавства, а винесені на підставі нього податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року за № 0000912302, № 0000922302 є протиправними.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Калуська об'єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Рада» зареєстроване 29.07.2004 року виконавчим комітетом Калуської міської ради Івано-Франківської області (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32907113), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №356791 (а.с. 40). Позивач зареєстрований Калуською ОДПІ платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 06.08.2004 року за №13100415. Основними видами діяльності товариства є господарська діяльність в галузі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт». Ліцензіями встановлені дозволені види робіт: внутрішні та міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами і напівпричепами (а.с. 38-39, 67-76).

З 18 по 22 квітня 2011 року Калуською ОДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Правнича компанія «Рада» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «Будівельна фірма «Віалекс»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складений акт від 29.04.2011 року за № 550/23-02/32917113 (а.с. 42-66). Згідно вказаного акту перевіркою встановлені порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами та доповненнями, пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, а саме: здійснено операції на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і, відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам. Крім того, перевіркою встановлені наступні порушення: вимог пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97, із змінами та доповненнями, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами та доповненнями, пунктів підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2, пунктів 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 11269,00 грн.;вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додані вартість»від 03.04.1997 року №168/97, із змінами та доповненнями, а саме: включено до складу податкового кредиту за вересень 2009 року податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет в загальній сумі 36407,00 грн. (а.с. 65).

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.05.2011 року №№0000912302, 0000922302, якими Товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14086,00 грн. та з податку на додану вартість в розмірі 45509,00 грн., відповідно (а.с. 11-12).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення товариством вимог Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки факт порушення позивачем вказаних вище норм закону при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «Будівельна фірма «Віалекс»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року не відповідає фактичним обставинам справи та не було доведено відповідачем.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю таких висновків суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 цієї статті не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, згідно з п. 5.11. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається зі статуту ТзОВ «Правнича компанія «Рада» основними видами діяльності товариства є господарська діяльність в галузі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Як встановлено судом першої інстанції відповідно до договору від 01.09.2009 року ПП «Будівельна фірма «Віалекс» зобовязується поставити ТОВ «Правнича компанія «Рада» запасні частини до автомобільної техніки, що належить позивачу, на загальну суму 218 441,18 грн. (а.с. 13-16).

Відповідно до видаткової накладної від 30.09.2009 року за №РН-0040 та податкової накладної від 30.09.2009 року за №0124 позивач отримав у ПП «Будівельна фірма «Віалекс» запасні частини до автомобільної техніки в кількості 23 найменування на загальну суму 218 441,18 грн., в тому числі ПДВ 36 406,86 грн. (а.с. 17-19).

Фактичне отримання та використання для власної господарської діяльності запасних частин підтверджується дослідженими судом документами: шляховим листом від 28.09.2009 року за № 437 на автомобіль Камаз, д.н. НОМЕР_4, який виписаний для слідування за маршрутом Калуш-Львів-Калуш з метою отримання запасних частин; журналом реєстрації довіреностей ТОВ «Правнича компанія «Рада», згідно якого довіреність за №000172 від 30.09.2009 року видана механіку ОСОБА_1 для отримання запасних частин в ПП «Будівельна компанія «Віалекс»; актами списання запасних частин від 30.09.2009 року №№СпТ-000110, СпТ-000126, СпТ-000127 та від 31.10.2010 року за №СпТ-000142 (а.с. 20, 163-164, 165-168 ).

Оплата за придбані в ПП «Будівельна компанія «Віалекс» запасні частини позивачем здійснювалась на підставі платіжного доручення від 22.10.2009 року за № 84 про перерахування постачальнику коштів у сумі 75000,00 грн. за поставлені згідно договору від 01.09.2009 року запасні частини та прибуткових касових ордерів: від 01.09.2010 року №115; від 02.09.2010 року №121; від 03.09.2010 року №123; від 06.09.2010 року №127; від 07.09.2010 року №130; від 08.09.2010 року №137; від 09.09.2010 року №138; від 10.09.2010 року №139; від 13.09.2010 року №140; від 14.09.2010 року №144; від 16.09.2010 року №145; від 17.09.2010 року №150; від 20.09.2010 року №152; від 21.09.2010 року №154; від 22.09.2010 року №157; від 24.09.2010 року №159; від 27.09.2010 року №160; від 29.09.2010 року №163 (а.с. 21-27).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого товариством у зв'язку з придбанням запасних частин до автомобільної техніки згідно договору від 01.09.2009 року, укладеного між позивачем та ПП «Будівельна фірма «Віалекс», оскільки факт сплати податку підтверджується відповідним платіжним дорученням та податковою і видатковою накладними.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначеного вище договору, укладеного між ТзОВ «Правнича компанія «Рада» та ПП «Будівельна фірма «Віалекс», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначеного вище договору з придбанням запасних частин до автомобільної техніки необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначений договір був укладеним саме з метою здійснення передбаченої законом господарської діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому даний договір не може розглядатися як нікчемний.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначеного вище договору, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставним.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року у справі № 2а-1679/11/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін