Ухвала

від 10.02.2015 по справі 813/8152/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 876/652/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представників позивача Дубаса В.М., Маланчук І.Н.,

представника відповідача Міклюша Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,Старояричівське автотранспортне підприємство-1" до державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

30 жовтня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю ,,Старояричівське автотранспортне підприємство-1" (далі - ТзОВ,,САТП-1")звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Львівській області (далі - ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі) від 21 серпня 2013 року за №0000722200 та №0000712200.

Постановою від 12 грудня 2013 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи податкового органу про неможливість реального здійснення товариством позивача господарських операцій з ПП ,, ЮПІ" та ТзОВ ,,Мега-Тракс". Надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від ПП ,, ЮПІ" не містять конкретної інформації про виконанні роботи, не дають можливості ідентифікувати зміст та обсяг цих робіт. У ТзОВ ,,Мега-Тракс" відсутнє майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно.

Податковий орган вважає, що господарські операції, які відображені ТзОВ ,,САТП-1" в досліджених документах, не мають достатньої доказовості, оскільки фактичного здійснення господарських операцій не було, а тому така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.

За таких обставин, податковий орган вважає правомірними податкові повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник податкового органу в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили вимоги апеляційної скарги та просять залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі висновків планової виїзної документальної перевірки ТзОВ ,,САТП-1" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, оформленої актом від 07.08.2013 року за №57/22-00/32801770 (т.1, а.с.48-92), ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі 21 серпня 2013 року прийняла податкові повідомлення-рішення: за №0000722200, яким визначила позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 250143 грн. 00 коп., в тому числі 250143 грн. 00 коп. основного платежу та 0 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (т.1 а.с. 8);

- № №0000712200, яким зменшила розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2145 грн. 00 коп. (т.1 а.с. 9);

Висновки податкового органу базуються на тому, що підприємство позивача на порушення вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу (ПК) України допустило завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 2145 грн. 00 коп.

Крім того, на порушення підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України позивачем занижено податок на прибуток на суму 250143 грн. 00 коп.

Таких висновків податковий орган дійшов, зокрема, на основі акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова від 02.04.2013 року № 458/22-10/33805162, згідно якого у контрагента позивача ТзОВ ,,Мега-Тракс" відсутнє майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно. Також, на думку відповідача, надані позивачем документи не підтверджують факту реального характеру господарських операцій з ПП ,, ЮПІ", оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять конкретної інформації про виконані роботи (надані послуги), не дають можливості ідентифікувати зміст та обсяг проведеного ремонту.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що операції з придбання товарів, робіт (послуг) підприємством позивача у вказаних вище контрагентів мали реальний характер, а тому позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по цих господарських операціях, а вартість робіт (послуг) - до складу валових витрат.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.

Так, з матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 04.05.2011 року ТзОВ ,,Мега-Тракс" (продавець) та ТзОВ ,,САТП-1"(покупець) уклали договір поставки №2705, згідно умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити товар згідно накладних, які передбачають назву товару, одиницю виміру, ціну за одиницю, кількість, відпускну ціну (т.1 а.с. 163).

На підтвердження факту виконання умов договору позивач надав копії договору, накладних № МТ-4963 від 19 травня 2011року на відпуск ТзОВ ,,Мега-Тракс" товариству позивача автозапчастин на загальну суму 6072,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 1012,00 грн. та № МТ-5156 від 20 червня 2011року на відпуск ТзОВ ,,Мега-Тракс" товариству позивача автозапчастин на загальну суму 6800,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 1133,33 грн (т.1 а.с. 164,166).

На підставі виданих ТзОВ ,,Мега-Тракс" податкових накладних № 293 від 19.05.2011 року та № 68 від 03.06.2011 року позивач відніс до складу податкового кредиту травня та червня 2011 року ПДВ на загальну суму 2145,33 грн.

Крім того, позивач надав платіжні доручення на оплату запчастин, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, подорожні листи, які підтверджують факт перевезення запчастин.

Придбані автомобільні запчастини використані позивачем у своїй господарській діяльності, а саме на ремонт власного автотранспорту - сідельного тягача VOLVO, державний реєстраційний №ВС 0534 ВЕ, що підтверджується актом списання запчастин від 20.06.2011 року.

Протягом травня-грудня 2011 року ТзОВ ,,САТП-1"(замовник) та ПП ,,ЮПІ" (виконавець) уклали ряд угод на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту автотранспорту підприємства позивача.

Виконання умов зазначених угод оформлене актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та додатками до них, платіжними дорученнями.

Витрати на оплату отриманих товарів (робіт,послуг) на загальну суму 1087577, 00 грн. позивач відніс до складу валових витрат 2-4 кварталів 2011 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що господарські операції підприємства позивача з ПП ,,ЮПІ" та ТзОВ ,,Мега-Тракс" з придбання ремонтних робіт та автозапчастин мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: договорами, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними, платіжними документами, бухгалтерськими проведеннями, іншими первинними документами.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України податковим органом не спростовується.

Придбані роботи та автозапчастини відображені позивачем у бухгалтерському обліку та використані у власній господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами.

На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів сум ПДВ, сплачених позивачем в ціні придбаних автозапчастин по господарських операціях з ТзОВ ,,Мега-Тракс", а вартості наданих ПП ,,ЮПІ" послуг - до складу валових витрат.

Суд першої інстанції також належним чином дослідив надані позивачем копії декларацій ПП ,,ЮПІ" з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість та встановив, що одержані від ТзОВ ,,САТП-1" кошти за отримані послуги ПП ,,ЮПІ" відобразило у своїх податкових зобов'язаннях з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Достовірність зазначених декларацій відповідачем не спростована.

Також апеляційний суд враховує ті обставини, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, підтверджено реальність господарських операцій ТзОВ ,,Мега-Тракс" з його контрагентами. Тому апеляційний суд визнає безпідставним посилання податкового органу на висновки акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова від 02.04.2013 року № 458/22-10/33805162.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги,.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160 ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі № 813/8152/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 12 лютого 2015 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов