Постанова

від 09.02.2015 по справі 804/20765/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2015 р. Справа № 804/20765/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача:Конєвої С.О. Панченко Я.І. ОСОБА_3, Товстий К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «Куценко» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій відповідача та скасування податкового повідомлення-рішення №0001821500 від 29.07.2014р.,-

ВСТАНОВИВ:

18.12.2014р. Фермерське господарство «Куценко» звернулося з позовом Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо визнання угод нікчемними між ФГ «Куценко» та ФГ «Верес-2008»;

- скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0001821500 від 29.07.2014р. - повністю.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позапланова документальна виїзна перевірка позивача була проведена за відсутності первинних бухгалтерських документів, дії відповідача щодо зазначення у акті перевірки від 09.07.2014р. про те, що підприємство не мало відповідних можливостей для вирощування такої кількості сільськогосподарської продукції через відсутність достатньої площі земельних ділянок, працівників, техніки не відповідають дійсності та не відповідають положенням чинного законодавства, оскільки відповідачем проігноровано, що позивач мав у оренді земельні ділянки площею 2948,73га на яких і вирощувало сільськогосподарську продукцію власного виробництва та в подальшому її реалізовувало. Окрім того, позивач вказує і на те, що податкове законодавство не надає права податковому органу визнавати дані, які відображені суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях за перевіряємий період недійсними про що також було висловлено і в листі Державного комітету з питань регуляторної політики №7319 від 16.09.2011р., а тому вважає, що договір оренди землі укладений між позивачем та ФГ «Верес-2008» відповідає вимогам закону та є реальним, при цьому, на час укладення договору ФГ «Верес-2008» було включено до ЄДРПОУ та мало свідоцтво платника ПДВ, у зв'язку з чим позивач не може нести відповідальності за несплату податків ФГ «Верес-2008», а висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях без підтвердження завдання збитків чи будь-якої іншої шкоди державі. За викладеного, представники позивача вважають, що дії відповідача протирічать діючому законодавству України, отже, є неправомірними, а винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення є незаконним.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився без поважної причини, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідності до вимог ст.ст.35,38 Кодексу адміністративного судочинства України 15.01.2015р., 26.01.2015р. та 27.01.2015р., що підтверджується наявними в матеріалах справи звітом про надіслання електронного повідомлення, звітом про надіслання повідомлення засобами факсимільного зв'язку та поштовим повідомленням про вручення повістки відповідачеві (а.с.83,89-90 том 1).

У відповідності до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у справі доказами згідно до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 09.02.2015р.

Судом у ході судового розгляду справи були встановлені наступні обставини у даній справі.

Фермерське господарство «Куценко» зареєстроване як юридична особа Криворізькою районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 14.09.2006р. за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Глеюватка, вул.І.А.Шевченко, будинок 55Б, перебуває на обліку у Криворізькій північній ОДПІ, є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.05.2013р., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію юридичної особи від 14.09.2006р., копією виписки з ЄДРПОУ від 19.11.2014р., копією свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, копією витягу з реєстру платників податку на додану вартість від 17.04.2014р., а також відомостями, наведеними в акті перевірки від 09.07.2014р. (а.с. 13-18 том 1).

У період з 19.06.2014р. по 02.07.2014р. податковою інспекцією на підставі наказу №509 від 19.06.2014р., направлення від 19.06.2014р. за №154/22-02, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20,пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.82, ст.85 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.03.2014р. за результатами якої складено акт №77/04-83-22-02/34031293 від 09.07.2014р. за висновками якого встановлено порушення позивачем, зокрема:

- вимог та норм п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.6 ст.44 ПК України в результаті чого платник податків безпідставно формував показники податкової звітності з податку на додану вартість, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість у сфері сільського господарства за період з 01.05.2013р. по березень 2014р., а також незаконно набув та користувався статусом сільськогосподарського підприємства як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість за вищевказаний період;

- вимог п.209.6, п.209.11 ст.209 ПК України в частині неправомірного застосування пільги з податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню (ряд.18 скороченої (по ст.209 ПКУ) декларації з ПДВ) та залишається в розпорядженні с/г підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок всього у сумі 5033 866 грн.(а.с.17-52 том 1).

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом 29.07.2014р. було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001821500 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 5033866,00 грн., у тому числі за штрафними санкціями - 5033866 грн. (а.с.53 том 1).

Позивачем вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене в адміністративному порядку шляхом подання скарг до вищестоящих органів ДПС та за результатами розгляду скарг позивача рішеннями вказаних органів державної податкової служби скарги позивача були залишені без задоволення, а оспорюване податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.54-70 том 1).

Позивач оспорює дії відповідача щодо визнання угод нікчемними між позивачем та ФГ «Верес-2008», а також і вищевказане податкове повідомлення-рішення посилаючись на те, що дії відповідача протирічать діючому законодавству України, отже є неправомірними, а винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення вважає незаконним, так як підприємство позивача не допускало жодних порушень податкового законодавства.

Заслухавши представників позивача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо визнання угод нікчемними, укладених між позивачем та ФГ «Верес-2008», суд виходить з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено і представниками позивача, позивачем оспорюються дії податкової інспекції що стосуються зазначення податковим інспектором у акті перевірки від 09.07.2014р. висновків про визнання нікчемними угод укладених позивачем та ФГ «Верес-2008» про що також свідчать і позовні вимоги позивача (а.с.9 том 1).

Відповідно до п.3 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України 22.12.2010р. №984, затвердженого в Мінюсті 12.01.2011р. за №34/18772, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.5 розділу І цього Порядку, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що сам акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання, та відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і висновки, викладені в акті, в тому числі і щодо нікчемності (недійсності) правочинів не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, в основу яких покладені згадані висновки.

Таким чином, зазначений акт перевірки, а також дії відповідача по формуванню висновків у акті перевірки не можуть розглядатися як правовий акт індивідуальної дії у розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники позивача в судовому засіданні не надали доказів того, що самі дії відповідача щодо висновків про нікчемність угод, які викладені в акті від 09.07.2014р. та які оспорюються позивачем породжують для позивача будь-які права та обов'язки, які є обов'язковими для виконання.

Враховуючи наведене та те, що дії податкового інспектора щодо зазначення висновків, викладених в акті перевірки від 09.07.2014р. про нікчемність угод, укладених між позивачем та ФГ «Верес-2008» не породжують будь-яких правових наслідків для позивача, не містять приписів та вимог відповідача, які є обов'язковими для виконання позивачем, а тому суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо висновків, викладених в ньому не можуть бути предметом судового розгляду, що виключає можливість задоволення таких позовних вимог.

При цьому, слід зазначити, що оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 10.09.2013р. №21-237а13.

У відповідності до вимог ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Між тим, суд також критично ставиться до доводів позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо визнання угод нікчемними між позивачем та ФГ «Верес-2008» з огляду на те, що зі змісту дослідженого судом акту перевірки від 09.07.2014р. видно, що вказаний акт перевірки взагалі не містить будь-яких висновків про нікчемність угод укладених між позивачем та ФГ «Верес-2008» (а.с.17-52 том 1).

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги позивача у частині визнання протиправними дій відповідача щодо визнання угод нікчемними, укладених між позивачем та ФГ «Верес-2008» є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим у адміністративного суду відсутні правові підстави для їх задоволення.

Не можуть бути задоволені і позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0001821500 від 29.07.2014р., виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 09.07.2014р., у ході проведення перевірки позивача було встановлено, що у періоді з 01.05.2013р. по 31.03.2014р. позивач був зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку та згідно поданої декларації земельні ділянки складають 11,1826га, знаходяться на території Глеюватської сільради в постійному користуванні згідно державних актів ЯГ 562899 від 14.12.2009р. на площу земельної ділянки 5,5926га та ЯГ 562898 від 14.12.2009р. на площу земельної ділянки 5,5900га. Також, згідно фінансового звіту 1-ДФ за 1 квартал 2014р. чисельність працюючих працівників складає 3 особи, а згідно фінансового звіту позивача, як суб'єкта малого підприємництва за 2012р. основні фонди відсутні, а фінансові звіти за 2011 та 2013роки взагалі не надавались.

Відповідно до даних декларацій з ПДВ та відомостей, що надавались господарством встановлено, що у 2013р. з наявних земель засіяно 2948,73 га, а відповідно податкової звітності обсяги постачання сільськогосподарської продукції за 2013 рік складають 10485466 грн., суми ПДВ, що залишились у розпорядженні згідно ст.209 ПК України складають 2046774 грн.

За результатами проведеного податковою інспекцією аналізу податкової звітності з ПДВ та відомостей, що надавались підприємством, встановлено, що у позивача не співпадають обсяги наявних земельних ділянок обсягам реалізованої продукції.

Згідно пояснень посадових осіб позивача у 2013р. господарство обробляло землі загальною площею 2900,57 га на території Херсонської області згідно до договору суборенди № 10/01-13 від 10.01.2013р. укладеного з ФГ «Верес-2008».

Податковою інспекцією було зроблено запити до Каховської ОДПІ Херсонської області з метою встановлення наявності у ФГ «Верес-2008» зареєстрованих у державному земельному кадастрі земельних ділянок, які знаходиться у власності чи у користуванні у вказаного господарства та було отримано відповідь про те, що з 17.04.2013р. ФГ «Верес-2008» перейшло на облік до Васильківської ОДПІ (Фастівське відділення) у Київській області та як платник податків зі сплати за землю у Каховській ОДПІ не перебуває, інформація щодо наявних земельних ділянок, основних фондів та чисельності працівників по даному підприємству відсутня.

За викладеного, податковою інспекцією були зроблені висновки про те, що факт отримання позивачем в користування земельних ділянок від ФГ «Верес-2008» підтвердити неможливо у зв'язку з чим неможливо підтвердити і факт реалізації сільськогосподарської продукції в обсягах, задекларованих позивачем у 2013р. в декларації фіксованого сільськогосподарського податку та протягом 1 кварталу 2014р. та в обсягах задекларованих у скороченій декларації з ПДВ, а тому позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом мають реальний характер та проведені в межах господарської діяльності позивача, з урахуванням того, що позивач не має необхідної матеріальної бази провадження діяльності з вирощування та реалізації сільськогосподарської продукції, тому вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди третіх осіб, які не передбачають реального товарного характеру, з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту (а.с.28-40 том 1).

Пунктом 209.1 ст.209 ПК України визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, ( далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до п.209.6 ст.209 ПК України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.11 ст.209 ПК України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду в якому допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке порушення.

Пунктом 123.2 ст.123 ПК України встановлено, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку,збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

За приписами п.44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 вказаного вище Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини як рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так, із наданих позивачем суду документів встановлено, що у періоді з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. ФГ «Куценко» перебувало на загальній системі оподаткування, з 01.05.2013р. по 31.03.2014р. зареєстровано платником фіксованого сільськогосподарського податку, основним видом діяльності позивача є вирощування культур (крім рису),бобових культур і насіння олійних культур на земельних ділянках, що знаходяться у постійному користуванні у позивача, які розташовані на території Глеюватської сільської ради загальною площею 11,1826га згідно державних актів ЯГ 562898, ЯГ 562899 від 14.12.2009р.

Відповідно до даних декларацій з ПДВ та відомостей, що надавались господарством встановлено, що у 2013 році з наявних земель засіяно 2948,73га по яким: під кукурудзою 1118,26 га, зібрано врожаю 7246,26 тн, урожайність склала 64,8 ц/га; під соєю 100га, зібрано врожаю 199,3тн, урожайність склала 19,9 ц/га; засіяно соняшником 1723,39 га, зібрано врожаю 2650,54 тн, урожайність склала 15,5 ц/га.

Відповідно до податкової звітності, обсяги постачання сільськогосподарської продукції за 2013 рік складають 10 485 466,00 грн., суми ПДВ, що залишились у розпорядженні згідно ст.209 ПК України складають 2046774,00 грн.

За результатами проведеного аналізу податкової звітності з ПДВ та відомостей, що надавались підприємством встановлено, що у ФГ «Куценко» не співпадають обсяги наявних земельних ділянок обсягам реалізованої продукції.

У ході проведення перевірки, а також у ході судового розгляду справи із пояснень представників позивача було встановлено, що ФГ «Куценко» обробляло землі загальною площею 2900,57 га на території Херсонської області відповідно до умов договору суборенди №10/01-13 від 10.01.2013р., укладеного між позивачем та ФГ «Верес-2008».

Так, зі змісту наданої суду копії вищевказаного договору видно, що ФГ «Верес-2008» (орендар) зобов'язувалося за плату передати позивачеві (суборендареві) земельну ділянку у строкове платне володіння і користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов'язувався прийняти і використовувати земельну ділянку за умов цього договору та вимог земельного законодавства; загальна площа земельної ділянки становить 2948,73 га, термін суборенди складає один рік з моменту прийняття об'єкту, що орендується згідно договору суборенди; земельна ділянка повинна бути передана в суборенду в строк 10 днів з моменту набуття чинності договору зі сплатою орендної плати у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно чинного законодавства (а.с.71-73 том 1).

Між тим, у ході проведення податковою інспекцією перевірки, а також і у ході судового розгляду даної справи, позивачем не були надані суду докази приймання - передачі земельної ділянки у користування за умовами договору, акт приймання-передачі у 10 денний строк з моменту набуття чинності договору суду не надано, не вказано яка саме і де знаходиться земельна ділянка, яка передається у суборенду позивачеві ФГ «Верес-2008», не надані докази, які б свідчили про те, що саме позивачем здійснювалося вирощування с/г продукції на суборендованій земельній ділянці, переданій позивачеві вказаним ФГ «Верес-2008», не надані накладні за ф.№ВЗСГ-8 про внутрішньогосподарське переміщення сільськогосподарської продукції рослинництва з полів врожаю 2011 та 2013 років до місць зберігання продукції рослинництва, книги складського обліку (ф.№ВЗСГ-10) сільськогосподарської продукції рослинництва безпосередньо господарством позивача, не надано також і доказів, які б свідчили про використання палива для оброблення та збирання врожаю і його транспортування до складів транспортом позивача саме з земельних ділянок, що знаходяться у Херсонській області з урахуванням місця розташування позивача (с.Глеюватка, Криворізький район Дніпропетровська область), не надано і доказів переміщення техніки позивача для оброблення, вирощування та збирання врожаю з с. Глеюватка до земельної ділянки, розташованої у Херсонській області, не надано доказів перебування працівників позивача у відрядженні у Херсонській області, що свідчило б про те,що саме позивачем здійснювалося вирощування сільськогосподарської продукції на вказаній орендованій земельній ділянці.

Таким чином, за відсутності вищевказаних наведених первинних бухгалтерських документів, позивачем не доведено реальність здійснення господарської операції з вирощування, збирання, оприбуткування сільськогосподарської продукції на орендованій земельній ділянці, яка фактично не була передана у користування позивачеві ФГ «Верес-2008» за договором суборенди №10/01-13від 10.01.2013р., оскільки будь-яких доказів на підтвердження передачі земельної ділянки від ФГ «Верес-2008» до позивача надано не було.

Судом також враховується і те, що згідно інформації отриманої податковим органом у ході проведення перевірки, за даними податкової звітності ФГ «Верес-2008» не мав ні у користуванні, ні у власності будь-яких земельних ділянок на території Херсонської області, вказане не спростовано позивачем будь-якими належними та допустимими доказами.

Окрім того, слід зазначити, що згідно до ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ст.8 Закону України «Про оренду землі» договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Між тим, ні у ході проведення перевірки, ні в судовому засіданні, представниками позивача не було надано доказів реєстрації вищевказаного договору суборенди у встановленому законодавством порядку.

Також, досліджуючи питання щодо реальності вказаної господарської операції, судом враховується і те, що у період з 01.05.2013р. по 31.03.2014р. (термін перебування на фіксованому сільськогосподарському податку) згідно даних звіту ф.1-ДФ встановлено, що кількість працюючих на підприємстві позивача склала: у 2 кв. 2013р. - 6 осіб; 3-4 кв.2013р. по 7 осіб, 1 кв. 2014р. - 3 особи(а.с.32 том 1).

Тобто, позивач, з урахуванням наявної кількості персоналу, який перебував у штаті позивача, не міг фізично здійснити оброблення наявних у користуванні позивача земельних ділянок, вирощування, збирання, перевезення та зберігання сільськогосподарської продукції у вказаний період у наведених вище обсягах.

Окрім того, слід також зазначити, що на підтвердження реальності здійснення позивачем господарської операції за договором суборенди №10/01-13 від 10.01.2013р. щодо отримання в оренду земельної ділянки від ФГ «Верес-2008» та вирощування на ній сільськогосподарської продукції позивачем не надано суду доказів оплати орендної плати на користь ФГ «Верес-2008» упродовж 2013-2014р.р. згідно до умови вищенаведеного договору суборенди, що свідчить про відсутність руху активів позивача та нереальність вчинення вказаної господарської операції.

Таким чином, судом у ході судового розгляду справи не встановлено фактичного передання від ФГ «Верес-2008» земельної ділянки площею 2900,57га та фактичного отримання її позивачем, а, відповідно, не встановлено та не підтверджено належними та допустимими доказами оброблення позивачем, вирощування, збирання та перевезення з вказаної орендованої земельної ділянки сільськогосподарської продукції, не встановлено руху активів позивача з приводу проведення позивачем орендної плати за вказаним договором суборенди відповідно до його умов впродовж 2013-2014р.р., отримання прибутку за вказаною операцією позивачем, що свідчить про відсутність факту реальності вчинення господарської операції з контрагентом позивача - з ФГ «Верес-2008».

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором суборенди №10/01-13 від 10.01.2013р. укладеного з ФГ «Верес-2008».

Отже, висновки податкової інспекції в акті перевірки щодо встановлення нереальності здійснення господарської операції між ФГ «Куценко» та вищевказаним контрагентом є правомірними.

При цьому, слід зазначити, що адміністративним судом представникам позивача надавався час для підготовки і надання належним чином оформлених первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарської операції, однак станом на 09.02.2015р. відповідні документи суду не були надані без поважних причин.

За приписами ч.6 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За таких обставин, визначення податковим органом позивачеві податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №0001821500 від 29.07.2014р. є законним та правомірним.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і ч.1 статті 71 КАС України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення позивача.

Таким чином, представники позивача у ході судового розгляду справи не надали відповідних доказів на підтвердження реальності (фактичного) здійснення господарської операції за договором суборенди землі №10/01-13 від 10.01.2013р. укладеного з ФГ «Верес-2008», що підтверджує обґрунтованість висновків податкової інспекції, викладених в акті від 09.07.2014р.

При цьому, судом критично оцінюються надані позивачем на підтвердження реальності здійснення його господарської діяльності первинні бухгалтерські документи щодо права власності на об'єкти рухомого та нерухомого майна ОСОБА_3, щодо складського зберігання зерна, акти виконаних робіт ПАТ «ДПЗКУ» «Партизанський елеватор», ТОВ «Аструм-М», ПРАТ «Полтавське ХПП» та інші з огляду на те, що вказані первинні бухгалтерські документи не можуть бути належними доказами на підтвердження реальності здійснення господарської операції з приводу оброблення, вирощування, збирання сільськогосподарської продукції саме позивачем на земельній ділянці за договором суборенди землі №10/01-13 від 10.01.2013р. укладеним між позивачем та ФГ «Верес-2008».

При цьому, судом не можуть бути прийняті до уваги доводи представників позивача про те, що позивач не може нести відповідальності за несплату податків ФГ «Верес-2008» з огляду на те, що податковим органом при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення було покладено в основу саме порушення, які були допущені не ФГ «Верес-2008», а з приводу не підтвердження господарської операції саме позивачем щодо вирощування, збирання врожаю ним на земельній ділянці, яка нібито була передана позивачеві за договором суборенди землі №10/01-13 від 10.01.2013р., з урахуванням того, що факт передачі земельної ділянки за вищевказаним договором суборенди позивачем жодними первинними документами ні у ході проведення перевірки, ні у ході судового розгляду справи не підтверджений.

За викладених обставин, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначене рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Приймаючи рішення у даній справі судом також враховується відповідна правова позиції Вищого адміністративний Суд України, яка викладена в ухвалі від 29.04.2010р. №К-38733/06, а також в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011р., в якому зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За таких обставин, враховуючи відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, сплачену позивачем суму судового збору при поданні даного позову у розмірі 487,20 грн. (а.с.2 том 1), суд вважає за необхідне стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 4384 грн. 80 коп.(4872-487,20).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Фермерського господарства «Куценко» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій відповідача та скасування податкового повідомлення-рішення №0001821500 від 29.07.2014р. - відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства «Куценко» (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Глеюватка, вул. І.А.Шевченко, буд.55Б, код ЄДРПОУ 34031293) в доход Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 14.02.2015р.

Суддя С.О. Конєва