Постанова

від 01.02.2007 по справі 4/204-2909

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

01 лютого 2007 р.                                                                                  

№ 4/204-2909 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів:

М.Остапенка, Є.Борденюк,

В.Харченка,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу

Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову

від 08.11.2006року

Львівського апеляційного

господарського суду

у справі                                                                                                                                                                                                                                                              

№ 4/204-2909

за позовом

Кооперативного підприємства

“Ринок” Бучацького районного споживчого товариства

до

Приватного підприємця ОСОБА_1

про

зобов'язання відповідача не

чинити перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, що знаходиться за

адресою: АДРЕСА_1, та звільнення зазначеного приміщення

В судове засідання прибули

представники сторін:

відповідача

Оляніцький О.Б. (дов. від

24.10.2006 року)

Заслухавши суддю-доповідача,

пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий

господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Кооперативне підприємство

"Ринок" Бучацького районного споживчого товариства звернулося до

господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємця

ОСОБА_1 про усуненення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, що

знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та звільнення зазначеного приміщення, що

передане відповідачу на підставі договору оренди нежитлового приміщення від

01.03.1995 року, зазначаючи в обґрунтування позовних вимог наступне.

01.03.1995 року між Бучацьким

об'єднанням торгівлі продовольчими товарами (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар)

укладений договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого

орендодавець передав, а орендар прийняла в строкове платне користування

нежитлове приміщення, що знаходиться на території колгоспного ринку по АДРЕСА_1,

площею 20 кв. м. для здійснення торгово-посередницької діяльності, терміном дії

договору з 01.03.1995 до 01.03.2000.

В подальшому, 01.08.1995 року,

ринок відокремлений від Бучацького об'єднання торгівлі продовольчими товарами в

окрему структурну одиницю з самостійним балансом -ринок Бучацького районного

споживчого товариства відповідно до постанови правління Бучацького районного

споживчого товариства № 45 від 27.07.1995 року, правонаступником якого на час

розгляду справи є Кооперативне підприємство “Ринок” Бучацького районного

споживчого товариства.

У зв'язку з відсутністю заперечень

сторін після закінчення строку, на який було укладено даний договір, його дія

була поновлена на невизначений строк відповідно до положень ст. 260 Цивільного

кодексу УРСР.

06.07.2005 року позивачем

направлено на адресу відповідача повідомлення НОМЕР_1 від 05.07.2005 року про

закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.1995

року та необхідність звільнення орендованого приміщення в десятиденний строк з

дня одержання даного повідомлення, яке вручено орендарю 09.07.2005 року.

Рішенням господарського суду

Тернопільської області від 02.08.2006 року у справі № 4/204-2909 (суддя Н.

Бурда) позов задоволений, присуджено звільнити у примусовому порядку нежитлове

приміщення площею 20 м. кв., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, і яке займає

приватний підприємець ОСОБА_1, та передати приміщення по акту прийому-передачі

Кооперативному підприємству "Ринок" Бучацького районного споживчого

товариства, судові витрати у справі покладені на відповідача.

Постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 08.11.2006 року (колегія суддів: М. Городечна, М.

Юркевич, В. Кузь) рішення господарського суду Тернопільської області від

02.08.2006 року у справі   № 4/204-2909

залишено без зміни.

При винесенні оскаржуваних судових

рішень господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що

відповідно до ст. 48 Закону України "Про власність", ст. 391

Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення будь-яких

порушень та перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм

майном.

Враховуючи, що укладений між

сторонами у справі договір був пролонгований на тих же самих умовах на

невизначений строк, а 09.07.2005 року позивач повідомив відповідача про відмову

у продовженні на майбутнє дії даного договору, то договірні відносини між

сторонами у справі з приводу оренди нежитлового приміщення, що знаходиться за

адресою: АДРЕСА_1, припинили своє існування з 09.08.2005 року.

Оскільки згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК

України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути

наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з врахуванням нормального

зносу, або у стані, який був обумовлено в договорі, то відповідач займає

вищевказані приміщення за відсутності на те передбачених законом підстав.

Посилання орендаря на те, що

договір оренди від 01.03.1995 року не припинив свою дію на час розгляду справи,

про що свідчить факт сплати ним орендної плати по даному договору, відхилені

господарським судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки матеріали

справи свідчать про неприйняття позивачем даних коштів в рахунок сплати

орендної плати, а отже, і про волевиявлення останнього щодо припинення договору

оренди від 01.03.1995 року.

Доводи відповідача про те, що даний

спір є підсудний суду загальної юрисдикції і, виходячи з положень ст. 1 ГПК

України, не може розглядатись господарським судом, оскільки стороною договору

оренди від 01.03.1995 року є фізична особа - ОСОБА_1, також не прийняті до

уваги Львівським апеляційним господарським судом, оскільки метою укладення

вищевказаного договору було використання орендованого майна для

торгово-посередницької діяльності, і крім того, на час укладення договору

ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності відповідно до

свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_2 від 14.02.1994 року, а отже,

суб'єктом спірних правовідносин є фізична особа-підприємець ОСОБА_1.

До того ж, при винесенні постанови

у справі враховано, що ухвалою Бучанського районного суду Тернопільської

області від 30.03.2006 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у

справі між тими ж сторонами та з тим же предметом спору, що і в справі №

4/204-2909, на підставі того, що дана справа підлягає розгляду в порядку

господарського судочинства.

Щодо заперечень відповідача в

обґрунтування безпідставності його виселення з спірного нежилого приміщення

зважаючи на здійснення ним  поліпшень

орендованого майна, а отже, наявність у нього переважного права на оренду даного

майна, чи його викуп, то господарські суди попередніх інстанцій зазначають, що

встановлення даних обставин виходить за межі судового розгляду по даній справі,

і їх дослідження може бути предметом окремого судового розгляду в разі подання

до суду відповідного позову.

Звертаючись до суду з касаційною

скаргою, приватний підприємець ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування

господарськими судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових

рішень матеріальних норм права та порушення процесуальних норм.

Перевіряючи юридичну оцінку

встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський

суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає,

виходячи з такого.

Відповідно до положень ст. 258 ЦК

УРСР строк договору майнового найму визначається за погодженням

сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

В разі продовження користування

майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку

наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін

вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу

сторону за один місяць     (ст. 260 ЦК

УРСР).

Згідно зі ст. 763 ЦК України

договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не

встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна

із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися

від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один

місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом

може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору

найму, укладеного на невизначений строк.

Виходячи з того, що наймодавець

після закінчення строку, на який було укладено даний договір, не висловив

заперечень щодо продовження договору оренди нежитлового приміщення від

01.03.1995 року дія договору була поновлена на невизначений строк, як

встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, не заперечується

сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, з матеріалів справи

вбачається, що 06.07.2005 року позивач 

повідомив відповідача про відмову в подальшому від договору оренди

нежитлового приміщення від 01.03.1995 року, а останнім було отримане дане

поштове повідомлення, як свідчить відповідна відмітка на його примірнику.

Проте, після припинення дії даного

договору, тобто відповідно до вищенаведених нормативних положень після

09.08.2005 року, орендарем не були виконані вимоги орендодавця щодо усунення

перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

За наведених обставин, господарські

суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного та обґрунтованого

висновку щодо задоволення даного позову, враховуючи положення чинного

законодавства щодо строку договору найму та правових наслідків його припинення.

Крім того, господарський суд

касаційної скарги погоджується з висновками господарських судів попередніх

інстанцій щодо хибності тверджень відповідача про необхідність розгляду даної

справи в суді загальної юрисдикції з мотивів, наведених у оскаржуваних судових

рішеннях, та зауважує, що відповідно до ст. 50, 52 ЦК України фізична особа

здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної

реєстрації в порядку, встановленому законом; фізична особа - підприємець

відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім

своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено

стягнення.

Також слід зазначити, що доводи

відповідача щодо його першочергового права на оренду нежитлового приміщення та

права на його викуп у зв'язку здійсненням невід'ємних капіталовкладень в

предмет оренди є вимогами, які можуть бути предметом окремого позову, поданого

у встановленому законом порядку, як правильно зазначено в оскаржуваних судових

рішеннях.

Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119-11112 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного

підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного

господарського суду від 08.11.2006 року у справі № 4/204-2909 залишити без

зміни.

           Головуючий, суддя                                                           

М.Остапенко

           Судді                                                                                Є.Борденюк

В.Харченко