Ухвала

від 03.02.2015 по справі 450/1269/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/1269/13 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/783/841/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія:59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя: Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Шандра М.М.

секретар: Бадівська О.О.

особи, які беруть участь у справі: представник ДТГО "Львівська залізниця" - Яремко П.С.; представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4; представник Сороки-Львівської сільської ради - Андросюк З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Сороки-Львівської сільської ради в особі сільського голови ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року за позовом ДТГО "Львівська залізниця" до Сороки-Львівської сільської ради, ОСОБА_3, третя особа Відділ Держемагенства у Пустомитівському районі Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року позов ДТГО "Львівська залізниця" до Сороки-Львівської сільської ради, ОСОБА_3, третя особа Відділ Держемагенства у Пустомитівському районі Львівської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку задоволено частково; визнано незаконним та скасовано рішення Сороки - Львівської сільської ради від 31.03.2005 року №226 в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства площею 0,0324 га в АДРЕСА_1; скасовано державну реєстрацію за №01:06:458:00886 права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0324 га кадастровий номер 4623686900:02:001:0058, для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржили Сороки-Львівська сільська рада в особі сільського голови ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_3. В апеляційній скарзі зазначає, що сільська рада діяла в межах повноважень, не порушуючи права залізниці, оскільки позивач не надав до позову копій будь-яких правовстановлюючих документів, щодо права користування чи розпорядження даною земельною ділянкою. Поданий позивачем План границь полоси відводу лінії Львів-Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних границях Брюховецького району Львівської області, 1956 року не є належним доказом, що підтверджує його право користування спірною земельною ділянкою, а вказана ділянка не відноситься до земель залізничного транспорту в розумінні ст.65 Земельного кодексу України. Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення скарги та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає даним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням 14 сесії ІV демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 226 від 31.05.2005 року ОСОБА_3 було передано у власність земельну ділянку площею 0,0324 га для ведення особистого селянського господарства в с. Муроване, Пустомитівського району, Львівської області. На підставі даного рішення ОСОБА_3, виготовила: державний акт на право власності на земельну ділянку, що підтверджує її власність на земельну ділянку площею 0,0324 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623686900:02:001:0058, вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:06:458:00886 від 09.03.2006 року.

Гарантоване ст. 14 Конституції України право власності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Положеннями ст. 68 ЗК України, ст. 11 ЗК "Про транспорт", ст. 6 ЗУ "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів залізничного транспорту.

Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №58, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933 року було затверджено Положення "Про землі, надані транспорту", відповідно до п.4 якого до земель, наданих транспорту відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури. Це положення набрало чинності та діяло на вказаних землях з 1939 року, на підставі Закону СРСР "Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її із УРСР" від 01.11.1939 року, до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР № 24 від 08.01.1981 року "Про затвердження Положення про землі надані транспорту". Нормами ст.1 вже цього положення встановлено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Рішенням Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 положення п.6 постанови ВРУ РСР від 08.12.1990 року "Про земельну реформу" № 563-ХІІ в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами та організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Ті обставини, що спірна земельна ділянка зайнята об'єктами залізничної інфраструктури підтверджено "Планом границ полосы отвода линии Львов-Киверцы Львовской железной дороги в административных границах Брюховичского района Львовской области 1956 года", який відповідно до ст. 17 ЗУ "Про основи містобудування" є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу) передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Нормами чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1956 році нормативно-правових актів, а саме ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходитися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Разом з тим, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п. п. 54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства" (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року).

Згідно з планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" за напрямком Львів-Ківерці (5 км. + 928 м. протяжністю 40, на 5 км +940 м. протяжністю 28 м) в межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, складеного земельна ділянка ОСОБА_3, знаходиться в межах смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця".

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 149 ч. 2 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції так вилучення ділянки у встановленому порядку у залізниці не проводилося. Із залізницею, як суміжним землекористувачем, не було погоджено акт встановлення і узгодження меж землекористувачів в натурі та не було отримано погодження на вилучення земельної ділянки.

У відповідності із ст. 84 ч. 4 п. б ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Пунктом 5 постанови ВРУ №562 від 18.12.1990 року "Про порядок введення в дію ЗК України" передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Положеннями ст. 152 ч. 3 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 155 ч. 1 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Нормами ст. 16 ч.1 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а відповідно до ст.16 ч. 2 п. 10 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, а документом, що посвідчує таке право є державний акт.

Згідно положень п.1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року, у редакції, чинній на момент видачі оспорюваних державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано цей документ.

У відповідності із положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Статтею 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції закону від 01.01.2013 року, передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, яка знаходиться у смузі відведення Львівської залізниці згідно з містобудівною документацією, Планом меж полоси відводу лінії Львів-Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Брюховецького району Львівської області 1956 року, що заборонено п.б ч.4 ст.84 ЗК України та прийшов до обґрунтованого висновку щодо визнання незаконним та скасування рішення 14 сесії 4 демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №226 від 31.03.2005 року "Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0324 га в с. Муроване Пустомитівського району Львівської області.

Відтак, висновки суду першої інстанції достатньо вмотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи. Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарг висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.

А тому, на підставі ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення суду без змін.

Керуючись ст.303, п.1ч.1ст.307, 308, п.1ч.1ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Сороки-Львівської сільської ради в особі сільського голови ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й може бути оскаржена протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л. Шумська

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра