Ухвала

від 27.11.2014 по справі 804/13499/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2014 року м. Київ К/800/52374/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства «Інженерно-технічний проектний центр» на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 у справі №804/13499/13-а за позовомПриватного підприємства «Інженерно-технічний проектний центр» доНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Інженерно - технічний проектний центр» звернулось з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними дії Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з приводу перевірки позивача, в результаті якої був складений акт перевірки №264/221/36615507 від 24.07.2013 про результати позапланової невиїзної перевірки.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2013 адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 у даній справі, скасована постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2013 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.07.2013 відповідачем підставі п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України видано наказ №38 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інженерно-технічний проектний центр», яким призначено перевірку позивача з питань господарських відносин з ТОВ ВКП «Проммонтаж-Реконструкція» за серпень 2011 року, тривалістю 5 робочих днів з 22.07.2013.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи, копію наказу №38 направлено засобами поштового зв'язку 22.07.2013 і отримано позивачем 31.07.2013.

За результатами перевірки 24.07.2013 відповідачем складено акт №264/221/36615507 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача з питань господарських відносин з ТОВ ВКП «Проммонтаж-Реконструкція» за період 01.08.2011 по 31.08.2011, в якому зафіксовано:

- порушення ч. 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Інженерно-технічний проектний центр» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товари (послуги) по вказаних правочинах не були передані в порушення ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України;

- відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за серпень 2011 року, які підпадають під визначення ст.ст. 188, 187 та 198 розділу ІІІ Податкового кодексу України, із змінами та доповненнями, з контрагентами-постачальниками в частині взаємовідносин з ТОВ «ІМП», ТОВ НВП «Електроприлад», з контрагентами-покупцями в частині взаємовідносин з ТОВ ВКП «Проммонтаж-Реконструкція» за серпень 2011 року.

За результатом розгляду заперечень відповідачем надано відповідь позивачу за номером №2580/10/221-34 про те, що висновки акту перевірки від 24.07.2013 відповідають вимогам чинного законодавства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що копію наказу про проведення перевірки позивачу вручено 31.07.2013, тобто вже після проведення перевірки, що виключає наявність письмового повідомлення позивача про дату, час та місце проведення такої перевірки на виконання приписів п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин, в іншому разі в задоволенні відповідного позову має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій з приводу перевірки є вичерпаними. При цьому, звернув увагу що юридично значимими для позивача є податкові повідомлення-рішення, винесені за результатом реалізації оскаржуваних дій, однак суд першої інстанції не перевірив чи позивач скористався належним способом захисту порушеного права шляхом заявлення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, зокрема, виходячи з наступного.

Як установлено частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних наказу та дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У відповідності до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Позивач фактично оскаржує дії відповідача при проведенні перевірки, оскільки наказ на перевірку ним був отриманий після перевірки, а також висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, щодо нікчемності угод та відсутності об'єкту оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання. За результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено акт перевірки.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконними дій не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ та дії відповідача не є юридично значимими для позивача.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги щодо наявності законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Інженерно-технічний проектний центр» відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Г.К. Голубєва