cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 листопада 2014 року м. Київ К/800/51928/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Голубєвої Г.К., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 у справі №826/20435/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Закордонмонтажспецбуд» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Закордонмонтажспецбуд» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 22.11.2013 №№ 0006862207 та 0006872207.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2014 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.11.2013 №№ 0006862207 та 0006872207.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 23.10.2013 №1084 в період з 23.10.2013 по 30.10.2013 була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетралон» за період з 01.11.2012 по 30.11.2012.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 06.11.2013 №1720/22-07/30523932, яким встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 68402 грн. та пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 65146 грн.
На підставі названого акту перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 22.11.2013: №0006862207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 81433 грн., в тому числі за основним платежем - 65146 грн. та 16287 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0006872207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 85503 грн., в тому числі за основним платежем - 68402 грн. та 17101 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки реальність господарських операцій позивача з його контрагентами не підтверджена первинними документами.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.
Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.
Разом з цим, обставини, встановлені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на реалізацію укладених договорів №25-11 від 26.09.2011 та №18-11 від 22.08.2011 між TOB «Управління Будівництва «Закордонмонтажспецбуд» (субпідрядник) та TOB «MC Буд» (генпідрядник) по об'єкту будівництва - комплекс по забою курчат бройлерів Перший пусковий комплекс «Птахофабрики Вінницький Бройлер», та в рамках виконання проведеного генпідрядником тендеру, останнім було погоджено субпідрядну організацію ТОВ «Тетралон». Реальність господарських операцій позивача за вказаними договорами, підтверджується наявними в матеріалах справи документами. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.
Судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат та податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.
Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента (ТОВ «Тетралон»), які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Г.К.Голубєва
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 27.11.2014 |
Оприлюднено | 18.02.2015 |
Номер документу | 42743179 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Юрченко В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні