Ухвала

від 04.02.2015 по справі 803/1139/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/800/30292/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року

у справі № 803/1139/13-а (876/9256/13)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» (далі - позивач, ТОВ «Континент Нафто Трейд»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Луцька ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Континент Нафто Трейд» звернулось у травні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Луцької ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 року № 0000042201, № 0000052201, № 0000062201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 16.01.2013 року по 29.01.2013 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Сота-Плюс» за період з 01.12.2010 року по 30.04.2011 року, якою встановлено порушення позивачем вимог: п. 3.1 ст. 3, п. 5.2, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: заниження податку на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету на загальну суму 431 427,45 гривень; п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України, а саме: завищення залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в грудні 2010 року в сумі 68 094,00 гривні та заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 270 373,00 гривні. За результатами вказаної перевірки складено акт № 994/221/33681103 від 05.02.2013 року.

27.02.2013 року на підставі акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000042201, яким нарахований податок на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 431 428,00 гривень та за штрафними санкціями в розмірі 21 281,00 гривня; № 0000052201, яким нарахований ПДВ за основним платежем у розмірі 270 373,00 гривні та за штрафними санкціями в розмірі 1 гривня; № 000006220, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за грудень 2010 року в розмірі 68 094,00 гривні.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Сота-Плюс» укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 1.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні первинних документів, а саме: видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання нафтопродуктів за кількістю, накладних залізниці, актів приймання-передачі наданих послуг зі зберігання, платіжних доручень, копії договору про надання транспортних послуг встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Сота-Плюс» підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», що дійсність правочину свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та вказаним контрагентом мають реальний грошовий характер та підтверджені, зокрема платіжними дорученнями. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до вимог ПК України є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ТОВ «Сота-Плюс», то позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаним контрагентом надано ряд первинних документів, зокрема податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленим вимогам норм чинного законодавства. Факт отримання позивачем податкової накладної за результатами придбання товару дає право віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

Судами при дослідженні первинних бухгалтерських та розрахункових документів встановлено, що вони є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

Щодо посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Сота-Плюс» та ТОВ «Континент Нафто Трейд» державної реєстрації об'єктів підвищеної небезпеки, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.

Відповідно до вимог Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки та порядку ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 року № 956, суб'єкт господарської діяльності у власності чи користуванні якого знаходиться об'єкт підвищеної небезпеки у встановленому законодавством порядку здійснює його ідентифікацію та державну реєстрацію. Реєстрація господарської діяльності з використання об'єктів підвищеної небезпеки чинним законодавством не передбачена, натомість передбачена державна реєстрація (декларування) цих об'єктів як таких, що носять підвищену небезпеку, яка у встановленому законодавством порядку була проведена.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» не встановлює будь-яких обмежень, щодо надання в оренду об'єкту підвищеної небезпеки його власником.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про недоведеність податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сота-Плюс», тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Господарські операції позивача з його контрагентом підтверджуються належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку. Крім того, Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» не встановлює будь-яких обмежень, щодо надання в оренду об'єкту підвищеної небезпеки його власником, а реєстрація господарської діяльності з використання об'єктів підвищеної небезпеки чинним законодавством не передбачена.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року у справі № 803/1139/13-а (876/9256/13) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно