Постанова

від 30.07.2009 по справі 28/65-09-1575

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

28/65-09-1575

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"30" липня 2009 р. Справа № 28/65-09-1575

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

                     Суддів: Шевченко В.В.

                                   Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників сторін:

Від позивача: Вілкова О.В.

Від відповідача: Каптюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна будівельна компанія”

на рішення господарського суду Одеської області

від 24.06.2009 року

у справі № 28/65-09-1575

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо –металургійна компанія - Одеса”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна будівельна компанія”

про стягнення 207814,79 грн.

                                                  ВСТАНОВИЛА:

          У березні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо –металургійна компанія - Одеса” (далі –Компанія - Одеса) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна будівельна компанія” (далі –Будівельна компанія) про стягнення 185519 грн. 01 коп. основного боргу, що виник у зв'язку з непроведенням остаточного розрахунку за поставлений у липні - грудні 2008 року товар згідно з договором поставки № 09 від 01.02.2007 року, а також  2730 грн. 92 коп. пені, 19040 грн. 22 коп. втрат від інфляції та 0,5% річних від простроченої суми 524 грн. 64 коп. за порушення виконання грошового зобов'язання.

          Будівельна компанія визнала позов частково на суму основного боргу та просила господарський суд зменшити розмір штрафних санкцій за договором поставки № 09 від 01.02.2007 року, вказуючи на скрутне фінансове становище на підприємстві, що склалося внаслідок загострення фінансової кризи в Україні і зробило неможливим виконання своїх обов'язків за цим договором своєчасно.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2009 року (суддя –Гуляк Г.І.) позов задоволено повністю з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

          В апеляційній скарзі Будівельна компанія посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просить зазначене рішення змінити, в частині стягнення пені, індексу інфляції та процентів річних відмовити, а в частині стягнення державного мита та витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу задовольнити пропорційно розміру задоволених вимог. Скаржник вважає, що враховуючи фінансове становище відповідача, яке виникло внаслідок дії світової кризи в будівельній сфері, а також відсутність збитків у позивача і те, що вказаним порушенням не було завдано збитків іншим учасникам господарських відносин, суд мав усі правові підстави для незастосування розмірів штрафних санкцій.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.          

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.02.2007 року між Компанією –Одеса (постачальник) та Будівельною компанією (покупець) було укладено договір поставки № 09, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти й оплатити в порядку, визначеному цим договором, металопрокат, далі - товар.

          Умовами пунктів 1.2, 3.1, 3.3, 4.2.1, 7.1, 7.2 даного договору в редакції доповнень до нього від 01.02.2007 року, які є його невід'ємною частиною, визначено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару та його вартість вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору та видаткових накладних, які направляються на адресу покупця, чи за згодою сторін вищевказане вказується тільки у видаткових накладних, без оформлення специфікації; товар відпускається покупцю партіями, які надаються постачальнику з врахуванням 7 (семи) денної доставки товару з дати отримання заявки; передача товару здійснюється на підставі довіреності, на бланку суворої звітності представника постачальника, належним чином оформленої, шляхом підписання накладної; оплата за поставлений товар здійснюється на протязі 16 календарних днів з моменту отримання товару; у випадку прострочки покупцем оплати товару у відповідності з п. 4.2 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, дійсній у період, за якій нараховується пеня, але не більш 3% від суми заборгованості; за прострочення виконання грошових зобов'язань у відповідності зі ст. 625 ГК України покупець за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 0,5% річних від простроченої суми.

На виконання своїх зобов'язань за цим договором позивач за період з липня по грудень 2008 року поставив відповідачеві товар на загальну суму 240684 грн. 44 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних від 22.07.2008 –11.12.2008 р.р. наявних у справі та не заперечується останнім.

          Оплата отриманого товару у встановлений договором строк відповідачем була проведена частково на суму 55165 грн. 43 коп. і на момент вирішення даного спору його прострочена заборгованість перед позивачем складає 185519 грн. 01 коп., що відповідачем не заперечується.

          Згідно з положеннями ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.          

          Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.          

          Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті і обсягу отриманого від позивача товару не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим борг відповідача перед позивачем в сумі 185519 грн. 01 коп. правомірно визнано місцевим господарським судом таким, що підлягає стягненню.

          За прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі п. 7.1 договору позивач нарахував відповідачеві пеню в розмірі 3% від суми заборгованості –2730 грн. 92 коп., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України –втрати від інфляції за увесь час прострочення в сумі 19040 грн. 22 коп. та 0.5 процентів річних від простроченої суми –524 грн. 64 коп.          

          Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

          Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.          Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть  домовитися  про  зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

          Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов'язковим до виконання.

          Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Таким чином, нарахування позивачем відповідачеві пені в розмірі в сумі 2730 грн. 92 коп., а також втрат від інфляції в сумі 19040 грн. 22 коп. та процентів річних в сумі 524 грн. 64 коп. відповідає умовам укладеного договору, чинному законодавству та відповідачем не оспорено як в цілому, так і за їх складовими.

          За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими і правильно були задоволені господарським судом першої інстанції.          

          Доводи відповідача, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки є наслідком помилкового довільного тлумачення відповідачем на свою користь відповідних правових норм.

          Наявності існування обставин для використання господарським судом свого права на зменшення розміру стягуваної пені скаржником належними доказами не доведена.

          Передбачене частиною 2 ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. А тому ні індекс інфляції, ні три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язання та у зв'язку з цим відносити до штрафних санкцій у розумінні ст. 233 ГК України.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви відповідача, з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2009 року у справі № 28/65-09-1575 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна будівельна компанія” - без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                         Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                                Мирошниченко М.А.

                                                                                            Шевченко В. В.