Рішення

від 10.12.2014 по справі 918/1473/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа № 918/1473/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор" (далі - Завод) до товариства з обмеженою відповідальністю "Березнефарфор" (далі - Товариство), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал", про стягнення заборгованості в сумі 312 700 грн. 00 коп.,

за участі представників:

позивача: Чепелюка О.О. за дог. від 21 жовтня 2014 року,

відповідача: Бичківського К.К. за дов. від 1 жовтня 2014 року № 3,

третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2014 року Завод звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що за результатами проведеної на його підприємстві перевірки була встановлена дебіторська заборгованість Товариства перед позивачем у розмірі 312 700 грн. 00 коп. У зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку не погасив наявний у нього перед Заводом борг, останній, посилаючись на статті 96, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Товариства вищезазначену суму заборгованості.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17 жовтня 2014 року порушено провадження у справі № 918/1473/14, розгляд якої було призначено на 29 жовтня 2014 року.

До початку судового засідання 29 жовтня 2014 року через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 20 жовтня 2014 року № 2010-01 (а.с. 15), в якому останнє просило суд відмовити Заводу в задоволенні його позовних вимог з огляду на те, що згідно договору про відступлення права вимоги від 5 березня 2011 року позивач передав право вимоги у відповідача спірної суми боргу за договором комісії від 28 листопада 2007 року новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал". Відтак, право вимоги вказаних грошових коштів у позивача, на думку Товариства, відсутнє. До вказаного відзиву відповідачем, крім іншого, було долучено копію укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" та позивачем договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року (а.с. 17), яка була завірена підписом директором Товариства та скріплена печаткою даного підприємства.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2014 року розгляд справи було відкладено на 12 листопада 2014 року. Крім того, вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал".

У зв'язку з неподанням сторонами витребуваних у них документів, ухвалою від 12 листопада 2014 року розгляд справи відкладено на 26 листопада 2014 року.

Слід також зазначити, що у зв'язку з виявленням при вирішенні даного спору недоліків у роботі відповідальних за юридично-правову роботу осіб Заводу та Товариства, 12 листопада 2014 року судом були винесені та направлені на адреси сторін відповідні окремі ухвали.

До початку судового засідання 26 листопада 2014 року через канцелярію суду надійшов відзив товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" на позовну заяву від 25 листопада 2014 року № 17 (а.с. 88), в якому останнє заперечило проти задоволення позовних вимог Заводу з огляду на те, що 5 березня 2011 року між Заводом, Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" був укладений договір, за умовами якого позивач передав останньому право вимоги спірної суми боргу відповідача. До даного відзиву третьою особою була долучена копія договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року (а.с. 89-90), копія акту прийому-передачі документації від 5 березня 2011 року, підписаного на виконання цього правочину (а.с. 91), а також копія укладеного між сторонами у справі договору комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к (а.с. 92-94), на підставі якого виник спірний борг Товариства. Копії зазначених документів були завірені підписом уповноваженого представника товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" та скріплені печаткою даної юридичної особи.

Крім того, до початку даного судового засідання через канцелярію суду надійшли уточнені письмові заперечення Товариства від 25 листопада 2014 року № 1125-01 (а.с. 103), в яких відповідач зазначив, що згідно договору про відступлення права вимоги від 5 березня 2011 року позивач передав право вимоги у Товариства спірної суми боргу за укладеним між сторонами договором комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал". На час розгляду даної справи частина зазначеної заборгованості була погашена відповідачем шляхом сплати на розрахунковий рахунок третьої особи грошових коштів у розмірі 59 700 грн. 00 коп. До вказаних заперечень відповідачем була долучена копія укладеного між сторонами у справі договору комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к (а.с. 104-106), копія договору відступлення права вимоги від 5 березня 2011 року (а.с. 116-117), а також копія акту прийому-передачі документації від 5 березня 2011 року, підписаного на його виконання (а.с. 118). У той же час Товариство просило суд не приймати до уваги долучену ним до матеріалів справи разом з відзивом на позовну заяву від 20 жовтня 2014 року № 2010-01 копію схожого за змістом договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року у зв'язку з тим, що дана копія була долучена Товариством до матеріалів даної справи помилково, а цей договір не стосується суті спору.

Ухвалою від 26 листопада 2014 року розгляд справи відкладено на 10 грудня 2014 року. Також даною ухвалою явку ліквідатора Заводу Степанюка Л.С. у судове засідання було визнано обов'язковою.

У судовому засіданні 10 грудня 2014 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Крім того, вказаний представник пояснив, що ліквідатор Заводу позбавлений можливості з'явитися у судове засідання в зв'язку з хворобою.

Представник відповідача у даному судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 25 листопада 2014 року № 17 та уточнених письмових запереченнях від 25 листопада 2014 року № 1125-01.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" про дату, час та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечило, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас у разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представників сторін, якщо їх присутність було визнано обов'язковою, суд має право відкласти розгляд справи, вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК України або статтею 90 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 3.9.2-3.9.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Проте суд не вбачає необхідності скористатися вищезазначеним правом на відкладення розгляду справи, оскільки у матеріалах даної справи наявні всі документи, необхідні для повного, всебічного та неупередженого її розгляду, а присутній у судовому засіданні представник позивача надав необхідні усні пояснення по суті спору, у зв'язку з чим фактично відпала необхідність заслуховування пояснень ліквідатора Заводу.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги те, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за наявними в ній матеріалами без участі ліквідатора Заводу та представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з Товариства на користь Заводу дебіторської заборгованості у розмірі 312 700 грн. 00 коп., виявленої за результатами проведеної на підприємстві позивача перевірки.

На підтвердження вказаної заборгованості відповідача перед Заводом останнім до його позовної заяви було долучено копію довідки до акту № 1 інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами та кредиторами (а.с. 8). Зі змісту пункту 15 даної довідки вбачається, що за Товариством рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 312 700 грн. 00 коп., яка виникла на підставі договору комісії від 10 березня 2009 року № 10-03-к.

Також судом встановлено, що 10 березня 2009 року між позивачем та відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є Товариство) був укладений договір комісії № 10-03/к, за умовами якого останнє зобов'язалося укласти від свого імені за рахунок позивача договір поставки металопродукції на загальну суму 319 995 грн. 00 коп. та передати Заводу придбану продукцію (а.с. 92-94).

Даний договір підписаний генеральним директором Заводу Копиловим О.О. та арбітражним керуючим відкритого акціонерного товариства "Березнефарфор" Бичківським К.К., а також скріплений печатками цих вищезазначених юридичних осіб. Оригінал вказаної угоди був наданий суду для огляду представником відповідача у судовому засіданні 26 листопада 2014 року, про що у протоколі даного судового засідання було зроблено відповідний запис (а.с. 120).

Загальна кількість, асортимент та розгорнута номенклатура продукції та істотні умови договору поставки визначаються у додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 1.1 вказаної угоди).

За пунктом 1.4 зазначеного правочину за належне виконання комісіонером його безпосередніх обов'язків за цим договором комітент сплачує комісіонеру комісійну винагороду.

Відповідно до пункту 3.1.1 договору комітент зобов'язаний не пізніше 10 банківських днів з моменту укладення цього договору перерахувати на банківський рахунок комісіонера грошові кошти в сумі 312 700 грн. 00 коп., а також до моменту укладення договору поставки комісіонером сплатити залишок суми даного договору.

У судовому засіданні 29 жовтня 2014 року представник Товариства надав суду для огляду оригінал укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал", відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є Товариство) та позивачем договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року, про що у протоколі даного судового засідання було зроблено відповідний запис (а.с. 34). Даний договір скріплений печатками його сторін та підписаний директором товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" Тараненком В.І., керуючим санацією відкритого акціонерного товариства "Березнефарфор" Бичківським К.К. і генеральним директором Заводу Копиловим О.О. Копія цієї угоди наявна у матеріалах даної справи (а.с. 17). Крім того, зазначений представник пояснив, що за вказаним правочином позивач передав наявне у нього право вимоги у відповідача спірної суми грошових коштів третій особі.

За умовами вказаного договору позивач відступив новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал", а останнє набуло належне первісному кредитору право вимоги до Товариства за договором комісії від 28 листопада 2007 року та додаткової угоди до нього від 22 квітня 2008 року, укладених між Заводом та відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є відповідач).

За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника повернення грошових коштів у розмірі 312 700 грн. 00 коп. (пункт 2 даного правочину).

За пунктом 3 цієї угоди право вимоги, що відступається новому кредитору, засвідчується договором комісії від 28 листопада 2007 року та додаткової угоди до нього від 22 квітня 2008 року, а також платіжним дорученням від 12 лютого 2009 року № 37.

Слід зазначити, що оригінал вищезазначеного договору комісії від 28 листопада 2007 року був оглянутий судом у судовому засіданні 29 жовтня 2014 року, про що у протоколі даного судового засідання також було зроблено відповідний запис (а.с. 34).

Копії документів, визначених у пункті 3 цього договору, та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, яке відступає кредитор за цим договором, передаються новому кредитору у момент підписання сторонами цього договору і є його невід'ємною частиною (пункт 4 зазначеного договору відступлення права вимоги).

Відповідно до пункту 5 цього правочину відступлення права вимоги здійснюється позивачем на безоплатній основі.

У той же час у матеріалах справи міститься надана представником третьої особи копія ідентичного за текстом договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року, укладеного між вказаною особою, Заводом та відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є Товариство), за умовами якого позивач відступив новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал", а останнє набуло належне первісному кредитору право вимоги до відповідача за договором комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к, укладеного між Заводом та відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є відповідач) (а.с. 89-90). Копія даного договору також була долучена до матеріалів справи і Товариством разом з уточненими письмовими запереченнями від 25 листопада 2014 року № 1125-01 (а.с. 116-117).

Судом встановлено, що зазначений правочин був скріплений печатками його сторін та підписами уповноважених представників позивача та третьої особи. У той же час останній не містить підпису уповноваженої особи Товариства. Власноручний підпис зазначеної особи на вказаному договорі був відсутній і на оригінали цієї угоди, оглянутому судом у судовому засіданні 26 листопада 2014 року.

У той же час судом встановлено, що вищезазначені договори відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року містять ряд розбіжностей.

Так, за умовами вказаного договору, копії якого були надані Товариством та третьою особою, позивач відступив новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал", а останнє набуло належне первісному кредитору право вимоги до Товариства за договором комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к, укладеного між Заводом та відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є відповідач).

За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника повернення грошових коштів у розмірі 312 700 грн. 00 коп. (пункт 2 даного правочину).

За пунктом 3 цієї угоди право вимоги, що відступається новому кредитору, засвідчується договором комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к та підтверджується платіжним дорученням від 12 березня 2009 року № 37.

Оригінали документів, визначених у пункті 3 цього договору, передаються новому кредитору у момент підписання сторонами цього договору за актом прийому-передачі документації, який після підписання сторонами стає невід'ємною частиною даного договору (пункт 4 зазначеного правочину).

У матеріалах даної справи наявна копія акту прийому-передачі від 5 березня 2011 року, підписаного між Заводом та товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" на виконання вищезазначеного положення договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року (а.с. 91), а також копія адресованої відповідачу вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" про сплату останньому як новому кредитору спірної суми заборгованості у розмірі 312 700 грн. 00 коп. (а.с. 16).

У судовому засіданні 10 грудня 2014 року представники Заводу - Чепелюк О.О. та Товариства - Бичківський К.К. визнали факт наявності договірних відносин, що виникли за вищезазначеним договором відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року (а.с. 89-90), підтвердили факт укладення вказаної угоди, а представник Товариства пояснив, що він особисто підписував зазначену угоду як уповноважена особа відповідача. Також останні повідомили, що цей договір є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався. Крім того, дані представники вказали на часткове виконання Товариством умов зазначеного договору. У той же час ці представники у даному судовому засіданні, а також відповідач у своїх уточнених письмових запереченнях від 25 листопада 2014 року № 1125-01, просили суд не приймати до уваги долучену до матеріалів справи разом з відзивом Товариства на позовну заяву від 20 жовтня 2014 року № 2010-01 копію тотожного за текстом, проте з певними розбіжностями, договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року у зв'язку з тим, що дана копія була долучена Товариством до матеріалів даної справи помилково, а вказаний правочин не стосується суті даного спору.

Судом встановлено, що Товариство частково погасило наявну у нього заборгованість перед товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" як новим кредитором за вищезазначеним договором комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень (а.с. 96-102) та свідчить про визнання сторонами договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року шляхом вчинення вищенаведених конклюдентних дій.

Слід зазначити, що у пункті 5 цього договору його сторони погодили відступлення права спірної вимоги на безоплатній основі.

За частиною 1 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 вказаної статті).

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництвом є це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За частиною 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Зі змісту статуту позивача, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 43-58), вбачається, що генеральний директор Заводу здійснює від імені позивача будь-які дії щодо укладення та підписання будь-яких угод, договорів (контрактів) як на території України, так і за кордоном, сума яких не перевищує 200 000 грн. 00 коп. Якщо сума угоди перевищує 200 000 грн. 00 коп., або предмет угоди пов'язаний з продажем техніки чи основних засобів Заводу, генеральний директор перед її підписанням зобов'язаний отримати на це письмову згоду загальних зборів учасників даної юридичної особи, яка оформлюється у вигляді протоколу загальних зборів учасників.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з вимогами частини 2 вищезазначеної статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Судом встановлено, що постановою господарського суду Рівненської області від 27 березня 2013 року у справі № 918/38/13 (а.с. 59) Завод було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру щодо даної юридичної особи.

У той же час згідно з частиною 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Аналогічне положення містилося і в статті 10 даного Закону у попередній редакції.

Зі змісту даної норми вбачається, що справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються в межах справи про банкрутство.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)".

У судовому засіданні 10 грудня 2014 року представники сторін повідомили, що спірний договір відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а відтак на момент розгляду даного спору є чинним. У той же час представник Заводу зазначив, що ліквідатором підприємства позивача вирішується питання щодо звернення до суду з вимогою про визнання недійсною зазначеної угоди у порядку, встановленому законом. Проте вказане питання, зі слів представника позивача, на час розгляду даного спору не вирішене, вимога про визнання недійсним цього договору в межах справи про банкрутство Заводу не пред'явлена.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення з Товариства на користь Заводу основного боргу за укладеним між позивачем та відкритим акціонерним товариством "Березнефарфор" (правонаступником якого є Товариство) договором комісії від 10 березня 2009 року № 10-03/к.

Водночас судом також встановлено, що право вимоги спірної суми було передано позивачем новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Трансмінерал" на підставі безоплатного договору відступлення права вимоги (цесії) від 5 березня 2011 року, який на час розгляду даного спору є чинним. Відтак, право Заводу вимагати у Товариства спірну суму грошових коштів на момент розгляду даної справи відсутнє та є таким, що припинилося.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки під час розгляду даної справи було встановлено, що спірне зобов'язання Товариства по сплаті Заводу грошових коштів у розмірі 312 700 грн. 00 коп. припинилося у зв'язку з укладенням вищезазначеного договору відступлення права вимоги, який на час розгляду даного спору є чинним та у встановленому законом порядку не визнаний недійсним, і позивач не довів суду належними та допустимими доказами наявності спірної заборгованості відповідача перед Заводом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог останнього, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12 грудня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко