Постанова

від 12.02.2015 по справі 826/16585/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16585/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко В.Е., Мацедонській В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європлакат Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європлакат Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європлакат Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «Європлакат Україна» не порушувало вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Імперіум Плюс» підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами, які були надані контролюючому органу при проведенні перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 грудня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Європлакат Україна» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Європлакат Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 29.05.2013 року, за змістом якого контролюючим органом встановлено наступні порушення положень податкового законодавства з боку ТОВ «Європлакат Україна»: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 33180,00 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2012 року на загальну суму 16590,00 грн., за 2012 рік на загальну суму 16590,00 грн.; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 31600,00 грн., у тому числі: за серпень 2012 року - 15800,00 грн., за жовтень 2012 року - 15800,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, ТОВ «Європлакат Україна» подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС листом від 12.06.2013 року № 198/10/22-20-03 повідомлено, що висновки акту перевірки залишаються без змін, а заперечення ТОВ «Європлакат Україна» - без задоволення.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.06.2013 року № 0006542220, яким ТОВ «Європлакат Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 31600,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7900,00 грн.; № 0006552220, яким ТОВ «Європлакат Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 33180,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8295,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами виявлених порушень з боку ТОВ «Європлакат Україна» в звітних (податкових) періодах за липень-грудень 2012 року.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Колегією суддів встановлено, що письмові докази, що були надані позивачем в обгунтування позовних вимог, судом першої інстанції не досліджено належним чином.

При цьому, колегія суддів зауважує, що описані в акті перевірки порушення є наслідком визнання правочинів укладених Позивачем з TOB "ІМПЕРІУМ ПЛЮС" (код за ЄДРПОУ 37643014) за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року з боку ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві недійсними.

Колегією суддів встановлено, що зазначені висновки зроблені відповідачем лише на підставі акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 522/22-2/37643014 від 15.03.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Імперіум Плюс» (код за ЄДРПОУ 37643014) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року, 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, 01.06.2012 року по 30.06.2012 року, 01.08.2012 року по 31.08.2012 року, 01.10.2012 року по 31.10.2012 року. Наявність даного акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на думку відповідача, свідчить про нікчемність укладених позивачем правочинів та порушення останнім норм Податкового кодексу.

Однак, судом першої інстанції, а також відповідачем не прийнято до уваги правову позицію по даному питанню Вищого адміністративного суду України, висловлену в рішенні від 13.12.2012 року в справі № К/9991/32048/12, за змістом якого податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення.

Твердження відповідача про відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, основних фондів, технічних можливостей, з урахуванням характеру операції, не свідчить про неможливість фактичного здійснення ним господарських операцій, та не є ознакою нікчемності укладених угод.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом під час проведення позапланової перевірки позивача, не проводилися зустрічні перевірки контрагентів на предмет підтвердження господарських відносин у перевіряємий період, а використовувались інші акти по взаємовідносинам з підприємствами, що не мають відношення до діяльності TOB «Європлакат Україна».

Однак, Окружним адміністративним судом не було взято даний факт до уваги та прийнято рішення без повного з'ясування обставин по справі.

Також колегією суддів встановлено, що Договір про надання послуг № 120618 від 18 червня 2012 року укладений між позивачем та TOB «Імперіум Плюс» був укладений сторонами з дотриманням вимог, які передбачені законодавством України, зокрема, позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, їх установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, були відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента та виконання договорів підтверджується відповідними податковими накладними та актами здачі-прийомки робіт, а також контрагентом позивача суми податкового зобов'язання по правовідносинах із позивачем, були визначені для сплати до Державного бюджету, а отже, збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеними контрагентом завдано не було.

Оплата за вказаним договором здійснювалася позивачем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок контрагента

Виконання умов зазначеного договору позивачем та контрагентом також підтверджується: протоколами до договору, виставленими рахунками, податковими накладними, актами здачі-прийомки робіт та іншими документами, що наявні в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що у позивача наявні необхідні первинні документи, які складені відповідно до вимог бухгалтерського та податкового законодавства, що підтверджують право позивача на податкові витрати та податковий кредит з ПДВ у період що перевірявся.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство України не ставить в залежність прав платника податку - покупця на витрати та податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання (контрагентом).

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади або незаконне заволодіння ним.

Також, щодо неправомірності визнання правочинів нікчемними безпосередньо податковими органами існує широка судова практика.

Так, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Колегією суддів встановлено, що ДПІ не було наведено позивачу належних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених між позивачем та його контрагентом.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в листі від 02.06.2011 року, за змістом якого судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Проте, податковим органом не було досліджено товарність угод та реальність настання їх наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, законодавством України не передбачено право податкових органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податку в податкових деклараціях.

Отже, колегія суддів вважає, що результати всіх операцій за договором надання послуг № 120618 від 18 червня 2012 року, укладеного між позивачем та контрагентом TOB "Імперіум Плюс" за період 01.07.2012 року по 31.12.2012 року правомірні, відповідають умовам Податкового Кодексу України та відображені у деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість за відповідні періоди.

Таким чином, позивачем в обгрунтування реальності вказаних правочинів на запит відповідача № 3645/10/22-20-03 від 26 березня 2013 року стосовно надання письмових пояснень та їх документального підтвердження відповідно до Податкового Кодексу України, щодо взаємовідносин TOB "ЄВРОПЛАКАТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ37559897) з TOB "ІМПЕРІУМ ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 37643014) за період серпень, жовтень 2012 року, листом від 08 квітня 2013 року було надано всі необхідні і допустимі письмові докази (документи): договір, додатки до договору, Акти здачі-прийомки робіт, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, а також інші обов'язкові данні встановлені для первинних бухгалтерських документів.

Проте, відповідачем безпідставно було проігноровано надані документи і визнано вказаний договір, як такий, що реально не вчинився та порушує публічний порядок.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача неправильним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження опрацьованих документів, регістрів та звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно із законодавством та установчими документами, передбачено ч. 3 ст. 8 даного Закону.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 обов'язкові реквізити.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні Документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що первинні бухгалтерські документи підтверджують виконання договірних зобов'язань з вищезазначеним контрагентом, а висновок відповідача про нікчемність зазначеного договору є неправильним.

Відповідно до ст. 14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 податкового Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 податкового Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 16 Наказу ДПА України «Про порядок заповнення податкової накладної» Усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Так, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування платником податку податкового кредиту, і, відповідно, зменшення податкового зобов'язання звітного періоду є податкова накладна.

таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Правова позиція по даному питанню висловлена Верховним Судом України в постанові Пленуму від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за змістом п. 18 якої при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не надано підтвердження наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб TOB "ІМПЕРІУМ ПЛЮС".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що, позивачем було належним чином доведено реальність здійснення ним господарських операцій із контрагентом TOB "ІМПЕРІУМ ПЛЮС", результати яких в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності, а тому суми, що сплачені по правовідносинах із TOB "ІМПЕРІУМ ПЛЮС" були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат у перевіряємих періодах, за наслідками таких правовідносин був правомірно сформований податковий кредит та податкові зобов'язання на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки позивача не містить законних підстав для встановлення податкових зобов'язань, а прийняті відповідачем спірні податкові повідомлення-рішення є необгрунтованими та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність спірних дій відповідача та податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи у вказаній частині, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європлакат Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 грудня 2014 року - скасувати та ухвалити нову постанову , якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Європлакат Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.06.2013 року № 0006542220, № 0006552220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.