Ухвала

від 27.05.2015 по справі 826/16585/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/11433/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А, Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року

у справі № 826/16585/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європлакат України»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановила:

ТОВ «Європлакат України» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 червня 2013 року № 0006542220 та № 0006552220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 грудня 2014 року в задоволенні позову ТОВ «Європлакат України» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12 червня 2013 року № 0006542220 та № 0006552220.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Європлакат Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Імперіум Плюс» за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 29 травня 2013 року,з огляду на порушення позивачем пункту 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 , пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України .

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 червня 2013 року:

- № 0006542220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 31600 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7900грн.;

- № 0006552220, яким ТОВ «Європлакат Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 33180 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8295 грн.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10, зокрема, зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Імперіум Плюс» (Виконавець) укладено договір надання послуг від 18 червня 2012 року №120618, згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується розміщувати рекламу Замовника в місті Київ та інших містах України на зовнішніх рекламоносіях, які зареєстровані у встановленому порядку та належать або орендуються та обслуговуються Виконавцем.

Позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, їх установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, були відсутні вироки суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: протоколами до договору, виставленими рахунками, податковими накладними, актами здачі-прийомки робіт, платіжними дорученнями, що свідчить про наявність необхідних первинних документів, які складені відповідно до вимог бухгалтерського та податкового законодавства, що підтверджують право позивача на податкові витрати та податковий кредит з ПДВ у період що перевірявся.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імперіум Плюс», як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев