Рішення

від 16.02.2015 по справі 203/192/15-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

16.02.2015

Справа № 203/192/15-ц

2/0203/406/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Маймур Ф.Ф.

при секретарі: Величко О.М.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Непоради А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з додатковою відповідальністю «Концерн «Весна» про визнання недійсним положення договору, -

В С Т А Н О В И В:

12.01.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Кіровського районного суду у м. Дніпропетровську з позовом до ТДВ «Концерн «Весна» про визнання недійсним положення договору (а.с.2)

Позивач у позовній заяві та його представник у судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, посилались на те, що 20.02.2012 року між позивачем та Акціонерним товариством відкритого типу «Концерн «Весна» (правонаступником якого є Товариство з

додатковою відповідальністю «Концерн «Весна») було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1, 2, 7 поверхів в адміністративному корпусі літ. А-7, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Абзацом третім п. 10 Договору передбачено, що: «до моменту переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я, покупець зобов'язується компенсувати продавцю всі витрати, пов'язані зі сплати земельного податку згідно виставлених рахунків протягом 3-х банківських днів», який позивач вважає таким, що суперечить нормам Земельного Кодексу України, Податкового кодексу України, Конституції України, оскільки передбачає сплату земельного податку продавцем, незважаючи на факт припинення його права користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно та передбачає сплату земельного податку продавцем до моменту переоформлення права користування Земельною ділянкою на ім'я покупця, хоча норми законодавства передбачають, що земельний податок сплачується лише фактичний період перебування землі у власності або користуванні, крім того дана умова Договору встановлює інший порядок сплати земельного податку, ніж встановлений приписами Податкового Кодексу України, тому позивач просив суд визнати недійсним даний абзац договору з моменту його укладення (а.с. 2)

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, покупець та продавець обумовили в укладеному договорі купівлі - продажу його істотну умову, яка чітко визначила обов'язки відповідача щодо компенсації витрат позивача зі сплати земельного податку за вказані земельні ділянки, позивач до моменту оформлення права користування земельними ділянками, які вказані в п. 1 Договору не є особою, яка має сплачувати до місцевого бюджету податок на землю, оскільки такий обов'язок виникає у позивача лише з дати державної реєстрації такого права, при цьому у відповідача залишається перед державою обов'язок сплачувати земельний податок, який виник на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та буде діяти до переоформлення ділянки, тому просив суд відмовити у задоволені позову(а.с.14-16)

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що 20.02.2012 року між Акціонерним товариством відкритого типу «Концерн «Весна», правонаступником якого є відповідач та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна посвідчений в цей день приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстром №189, за яким продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення І, II та VII поверхів адміністративного корпусу літ. А- 7, загальною площею - 4021,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією даного договору(а.с.3-4)

Встановлено, що адміністративний корпус літ. А-7 розташований на земельній ділянці кадастровий номер № 1210100000:06:104:0018, частина якої знаходилася в постійному користуванні продавця та складала - 0,0635 га, та на земельній ділянці площею - 0,2154 га, кадастровий номер №1210100000:06:104:0004, за адресою: АДРЕСА_1, яка також знаходилася в користуванні продавця на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 044472 від 15 травня 2001 року, що підтверджується умовами договору та копією державного акту(а.с.3-4, 18)

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного Кодексу України (далі - ЦПК України) та укладеним договором купівлі-продажу від 20.02.2012 року.

Так, відповідно до норм ст.ст.11, 525, 627, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.ст.6, 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Згідно ч. 2 та 3 ст. 6 ЦК України визначають, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Аналогічна позиція міститься в абз.1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № X.

Крім того, суд виходить з того, що зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Така ж позиція міститься у п 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року.

Згідно з ч 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд критично оцінює посилання позивача на той факт, що спірним пунктом договору відповідач фактично є платником земельного податку за час коли земельна ділянка перебуває у власності іншої особи, а саме ТДВ «Концерн «Весна» та що, це суперечить ст.. 206, 269, 287 Податкового Кодексу України, згідно яких платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, які зобов'язані сплачувати цей податок до моменту припинення права користування земельною ділянкою, оскільки абзац 3 пункту 10 Договору укладеного між сторонами передбачає те, що до моменту переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я покупець зобов'язується компенсувати продавцю всі витрати, пов'язані зі сплати земельного податку згідно виставлених рахунків протягом 3-х банківських днів. Тобто, сторони домовились, що ОСОБА_5 повинен компенсувати витрати ТДВ «Концерн «Весна» зі сплати земельного податку за вказані земельні ділянки, а не сплачувати його.

При цьому, суд виходить з того, що ОСОБА_5 до моменту оформлення права користування земельними ділянками, які вказані в п. 1 Договору купівлі - продажу від 20.02.2012 р. не є особою, яка має сплачувати до місцевого бюджету податок на землю, оскільки такий обов'язок виникає у позивача лише з дати державної реєстрації такого права, про що йдеться мова в ст. 126 ЗК України, за якою право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому на ТДВ «Концерн «Весна» лежить обов'язок сплачувати цей податок до моменту припинення права користування земельною ділянкою, а отже компенсація передбачена умовами договору направлена на дотримання прав сторін правочину і зазначені умови договору є справедливими.

Враховуючи вищезазначене, суд при розгляді підстав позовних вимог виходить з того, що третій абзац п. 10 Договору відповідає вимогам ст.. 245 ЦК України, та загальним вимогам додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені ст. 203 ЦК України, згода на укладання договору була надана позивачем добровільно та умови правочину задовольняли позивача тривалий час, оспорюваний договір був підписаний їх сторонами, тобто всі умови були погоджені сторонами та досягнуто згоди, укладаючи даний договір сторони з'ясували на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент укладання даного договору, визначили для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однією з сторін, тому враховуючи, що позивачем не було надано належних та допустими доказів недійсності правочину в його частині, суд приходить до висновку, що у задоволені позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 6, 16, 203, 215, 237, 239-240, 249, 626, 638 ЦК України, ст. ст.10, 57-61, 208, 209, 212-215,218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до Товариства з додатковою відповідальністю «Концерн «Весна» про визнання недійсним положення договору - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ф.Ф. Маймур