ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м.
Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
07.02.07
Справа№ 5/3270-19/419А
Господарський суд Львівської області
в складі:
головуючого-судді
Мартинюка В.Я.
при секретарі судового
засідання
Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у
м.Львові
розглянувши справу за позовом
Державної податкової інспекції
(надалі ДПІ) у Залізничному районі м.Львова
до
Суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
до
Товариства з обмеженою
відповідальністю „Багатопрофільного
підприємства „Авангард” (надалі ТзОВ „БП „Авангард”)
про
визнання недійсним господарського
зобов'язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України
з участю
представника позивача -[....]
-старший державний податковий інспектор (довіреність №29769/10-0 від 10.10.2006
року);
представників суб'єкта
підприємницької діяльності -фізичної особи -[...]
-представник (довіреність від 11.08.2006 року);
- [...]-представник (довіреність
від 08.12.2006 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДПІ у Залізничному районі
м.Львова звернулась з позов в господарський суд про визнання недійсним
господарського зобов'язання між суб'єктом підприємницької діяльності -фізичної
особи ОСОБА_1. та та ТзОВ „БП
„Авангард”, яке виникло на підставі угод №НОМЕР_1 і за №НОМЕР_2 та застосування
наслідків передбачених ст.208 ГК України при наявності наміру в однієї сторони.
Підставами позову є те, що суми
податку на додану вартість, одержані товариством до бюджету не сплачувались,
тобто діями ТзОВ „БП „Авангард” завдано значної шкоди інтересам держави та
порушено основні принципи існуючого суспільного ладу, зокрема ст.67 Конституції
України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах, встановлених законом.
В додаткових поясненнях позивач
звертає увагу і на те, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від
17.04.2006 року у справі за №2-2632/2006 скасовано державну реєстрацію ТзОВ „БП
„Авангард”, установчі та реєстраційні документи підприємства визнані недійсними
з моменту їх реєстрації; свідоцтво платника податку на додану вартість товариства
анульовано, підтвердженням чого є акт НОМЕР_3.
В судовому засіданні представник
позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідач фізична особа -
підприємець у відзиві на позовну заяву від 19.12.2006 року, вважає, що доказами
наявними в матеріалах справи не підтверджується мета ТзОВ „БП „Авангард” на
укладення договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави,
зокрема, щодо уникнення від оподаткування.
В судовому засіданні представник
відповідача дав аналогічні пояснення та просить в позові відмовити.
ТзОВ „БП „Авангард” повідомлялось
за адресами вказаними в Довідці Головного міжрегіонального Управління
статистики у м.Києві №НОМЕР_4 з Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України та в Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи від
19.05.2005 року, однак, кореспонденція поверталась на адресу суду.
Враховуючи викладені обставини,
справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі
наявних доказів.
У відповідності до вимог п.11 ст.10
Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної
податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств,
установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа
згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши присутніх представників
сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи
правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
У відповідності до умов договорів
за №НОМЕР_1 та за №НОМЕР_2 ТзОВ „БП „Авангард” (продавець) передав у власність
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. (покупець) товари медичного призначення.
Суб'єктом підприємницької
діяльності -фізичною особою товар було отримано згідно розхідних накладних за
№НОМЕР_5, за №НОМЕР_6 та за №НОМЕР_7, податкових накладних за №НОМЕР_6, за
№НОМЕР_7 та за №НОМЕР_5, які були зазначені в реєстрі отриманих та виданих
податкових накладних СПД ОСОБА_1.
Покупець розрахувався за отриманий
товар, підтвердженням чого є виписки з банку від 31.08.2005 року, від
19.08.2005 року та від 28.07.2004 року; платіжні доручення за №НОМЕР_8, за
№НОМЕР_9 та за №НОМЕР_10.
Окрім того, дана господарська
операція була відображена в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) по фізичній
особі - підприємцю.
Отже, як вбачається з викладених
обставин, зобов'язання, які виникли на підставі договорів за №НОМЕР_1 та за
№НОМЕР_2, сторонами виконані повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України,
який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає
вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й
суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади
визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те,
що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням
того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно
з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого
правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби,
вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в
Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами
про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на
їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність
правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового
рішення.
Необхідними умовами для визнання
зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його
вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та
наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони)
угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або
повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність
його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали
настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному
випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі
якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби
вважає, що ТзОВ „БП „Авангард”, укладаючи спірний договір діяло з умислом на
приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Доказами в підтвердження
спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів
можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність
підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в
установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів,
про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про
скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше.
Орган державної податкової служби в
підтвердження умислу ТзОВ „БП „Авангард” надав, суду наступні докази:
- рішення Шевченківського районного
суду м.Києва від 17.04.2006 року у справі за №2-2632/2006, яким визнано
недійсними статуту ТзОВ „БП „Авангард” з моменту його реєстрації;
- акт №НОМЕР_12 про анулювання
реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ „БП „Авангард”;
- інформаційну довідку ДПІ у Солом'янському
районі м.Києва за №НОМЕР_11, згідно якої податкові зобов'язання ТзОВ „БП
„Авангард” за 07-09.2005 року відсутні.
Даючи правову оцінку наведеним
доказам, суд виходив з наступних міркувань.
Що стосується рішення
Шевченківського районного суду м.Києва від 17.04.2006 року у справі за
№2-2632/2006 та акту №НОМЕР_12, то такі документи не можуть свідчити про
наявність мети у ТзОВ „БП „Авангард”, яка завідомо суперечить інтересам
держави, на момент укладення згаданих договорів, оскільки офіційно стали відомі після
укладення та виконання таких договорів.
Щодо інформаційної довідки ДПІ у
Солом'янському районі м.Києва за №НОМЕР_11, то така свідчить лише про несплату
та недекларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за
наявності таких, а санкції встановлені ч.1 ст.208 ГК України не можуть
застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових
платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є
несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій,
передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення
угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати
податків, а таких доказів органом державної податкової служби не представлено.
Окрім того, суд вважає за необхідне
зазначити, що частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій
лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація
майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та
порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією
частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за
порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є
цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що
відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть
застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.
З огляду на викладене та враховуючи
те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її
вимоги та заперечення, як передбачено ч.1 ст.71 КАС України, суд вважає, що
органом державної податкової служби не доведено мети, яка завідомо суперечить
інтересам держави й суспільства зі сторони ТзОВ „БП „Авангард” при укладені
договорів за №НОМЕР_1 та за №НОМЕР_2.
За таких обставин, позовні вимоги є
безпідставними та непідтвердженими матеріалами справи, а тому, в задоволенні
позову належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у
відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70,
160-163 КАС України, суд -
П О С Т А Н О
В И В :
1. В позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після
закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим
Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне
оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим
Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі
подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає
законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк
апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не
набрала законної сили.
3. Заява про апеляційне оскарження та
апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції
через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія
апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду
апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої
інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна
скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів
після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути
подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга
подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
Мартинюк В.Я.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 07.02.2007 |
Оприлюднено | 27.08.2007 |
Номер документу | 427589 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Мартинюк В.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні