Постанова

від 17.02.2015 по справі 910/13940/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 910/13940/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Яценко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на постановувід 16.12.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/13940/14 господарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Експериментальний центр Еконова" доДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною простягнення 70 000,00 грн

в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача:Таран М.В. (довіреність № 10 від 16.02.2015) Жак-Кітаєнко Д.О. (довіреність № 11 від 30.01.2015); Приходько Я.М. (довіреність № 14 від 30.01.2015) В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Головіна К.І.) від 06.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді - Ільєнок Т.В., Станік С.Р.) від 16.12.2014, у справі № 910/13940/14 позов задоволено; стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь Приватного підприємства "Експерементальний центр Еконова" заборгованість в сумі 70 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827, 00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.237, 238, 244, 245, 246, 247, 248 ЦК України, ст.4 7 , 43 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство "Експериментальний центр Еконова" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 70 000,00 грн заборгованості за договором поставки вторинної сировини, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором.

Судами встановлено таке.

05.02.2013 між Приватним підприємством "Експерементальний центр Еконова" (постачальник), та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (покупець), був укладений договір №9/2013 (далі - договір), згідно умов п.1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця вторинну сировину, а покупець прийняти та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що поставка товару здійснюється відповідно до замовлення покупця, в якому вказуються кількість, асортимент та найменування товару, а також строк поставки. Замовлення за домовленістю сторін може містити також інші відомості, не передбачені даним договором, але які безпосередньо стосуються поставки певної партії товару. Замовлення оформлюється у письмовій формі та направляється постачальнику за допомогою факсу, електронної пошти або передається особисто уповноваженому представнику постачальника (під підпис), але в будь-якому разі засобом, що забезпечує фіксацію тексту та дати замовлення.

Відповідно до п.2.1. договору ціна, кількість та асортимент товару визначається у специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Специфікацією №1 до договору передбачено, що постачальник та покупець домовилися про наступні встановлені ціни, кількість і асортимент товару, а саме 51,8 т полієтилену, по ціні 1 500,00 грн, загальною сумою до сплати 77 700,00 грн в т.ч. ПДВ (а.с.7).

Згідно з п.3.2. договору розрахунки за доставлений товар відбувається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно виставлених рахунків-фактур протягом 90 банківських днів з моменту отримання товару. Датою отримання товару являється дата прийняття товару покупцем на своєму складі. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що загальна сума договору складається з сукупної вартості окремих партій товару, поставлених згідно з накладними протягом строку дії даного договору.

Відповідно до п.4.1.1., п.4.3.1. договору постачальник зобов'язався передати товар, згідно умов договору, а покупець здійснювати своєчасно розрахунки з постачальником, згідно до умов договору.

Згідно п.9.1. даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до "31" грудня 2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем на підставі специфікації №1 від 05.02.2013 до договору передано відповідачу товар на суму 77 700,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №12345 від 05.02.2013 (а.с.8), яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

На оплату поставленого товару позивачем виставлено рахунок №2 від 05.02.2013 на суму 77 700, 00 грн (а.с.46).

Відповідач після одержання від позивача претензії №7 від 17.06.2014 частково оплатив вартість товару, переданого йому за договором №9/2013 від 05.02.2013, у розмірі 7 700, 00 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача від 24.06.2014, з призначенням платежу: "оплата за вторинну сировину (поліетилен) зг.рахунка №2 від 05.02.2013 Без ПДВ. Тендеру не підл." (а.с.37).

Несплаченим залишився товар на суму 70 000, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений договір №9/2013 від 05.02.2013, за яким позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки сировини, а саме передав відповідачу товар на суму 77 700, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №12345 від 05.02.2013.

В свою чергу, відповідач зобов'язання щодо оплати отриманої сировини виконав частково, на суму 7 700, 00 грн. Доказів сплати поставленої сировини у повному обсязі відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем становить 70 000, 00грн.

Скаржник в касаційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення п.1.2. договору, відповідно до якого підставою поставки товару є замовлення покупця, в якому вказується кількість, асортимент та найменування товару, а також строки поставки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відсутність замовлення, не спростовує факт поставки товару, що підтверджується видатковою накладною №12345 від 05.02.2013, а кількість, асортимент та найменування товару погоджені сторонами з специфікації №1 до договору.

Також, скаржник вказує на відсутність факту та достатньої підстави, вважати товар поставленим, посилаючись на те, що видаткова накладна №12345 від 05.02.2013, не містить інформації щодо особи яка підписалася за прийняття товару від імені відповідача.

Апеляційний суд не взяв зазначені доводи до уваги, оскільки за оцінкою судів видаткова накладна №12345 від 05.02.2013 містить підпис особи, яка отримала товар, скріплений печаткою відповідача, що підтверджує факт отримання товару за договором №9/2013 від 05.02.2013, а посилання в касаційній скарзі на недоведеність обставин справи не допускаються в силу положень ч.2 ст.111 ГПК України.

Також, відповідач зазначає, що сплатив 7 700,00 грн за фактично поставлену частину партії товару, яка в свою чергу була зразком для визначення якості та відповідності товару, який мав би поставити позивач.

Апеляційний суд вірно виходив із того, що відповідач не надав жодного доказу, що підтверджує передачу вторинної сировини саме на суму 7 700,00 грн.

Крім того судами встановлено, що з виписки з особового рахунку позивача від 24.06.2014 вбачається, що відповідач сплатив 7 700, 00 грн за вторинну сировину (поліетилен) згідно рахунка №2 від 05.02.2013, виставленого на оплату товару, поставленого відповідно до видаткової накладної №12345 від 05.02.2013.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 у справі № 910/13940/14 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

О.Яценко