Постанова

від 18.02.2015 по справі 910/20661/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 910/20661/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А., суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіСтратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивачаГерасимової О.А., від відповідача Маленка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Квенбергер Логістикс УКР" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року у справі№ 910/20661/14 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Квенбергер Логістикс УКР" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" простягнення 86 844,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Дочірнє підприємство "Квенбергер Логістикс УКР" (далі - позивач, ДП "Квенбергер Логістикс УКР") звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс Сервіс" (далі - ТОВ "Улісс Сервіс", відповідач) про відшкодування витрат в розмірі 86844,00 грн, понесених позивачем при виконанні договору про організацію міжнародних вантажних перевезень, відповідно до ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність договірних відносин між ним та агентом Хімекс Логістикс БВ та непогодження сторонами у договорі про організацію міжнародних вантажних перевезень умов відшкодування витрат, понесених позивачем при виконанні договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року (суддя Лиськов М.О.) у справі № 910/20661/14 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Сітайло Л.Г. суддів: Баранця О.М. та Пашкіної С.А.), рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/20661/14 скасовано та прийнято нове рішення. У позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про стягнення 86844,00 грн основного боргу, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 525, 526, 610, 612, 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 193, 224, 225, 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 року N 1955, виходив із встановлення "факту наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, керуючись ст.ст. 611, 623, 909 ЦК України, ст.ст. 224, 225, 307 ГК України та ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", виходив з того, що позивачем не доведено порушення відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань, внаслідок яких виникла необхідність по сплаті митних платежів за вантаж, що імпортований на територію Європейського співтовариства.

Вищий господарський суд України вважає, що рішення судів обох інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки суди взагалі належним чином не з'ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються.

Згідно ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч.ч. 8 та 10 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно зз ч. 2 ст. 12 цього Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

При цьому, за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Частиною 1 ст. 216 та ч. 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків (до складу яких включаються й додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (абз. 3 ч. 1 ст. 225 ГК України)), штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Одним з принципів, на якому базується господарсько-правова відповідальність, є те, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі (абз. 1 ч. 3 ст. 216 ГК України).

Аналіз норм права, які визначають правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні та умови і порядок відшкодування збитків, що пов'язані з виконанням договору транспортного експедирування, дає підстави для висновку про те, що умови, підстави та порядок відшкодування витрат експедитора згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" є відмінними від умов, підстав та порядку відшкодування збитків експедитора відповідно до ст. 225 ГК України.

Протиправність поведінки клієнта відповідно до Закону не є обов'язковим елементом для відшкодування документально підтверджених витрат. Такі витрати, на відміну від збитків, відшкодовуються у випадках правомірних дій експедитора, але за умови, що порядок їх відшкодування узгоджений сторонами, і вони понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відшкодування додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) згідно із ст. 225 ГК України є видом господарських санкцій (збитки), що застосовуються до клієнта у випадку порушення ним зобов'язання, незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Відшкодування ж додаткових витрат експедитора згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" є обов'язком клієнта, що виникає у нього у випадку, якщо це передбачено сторонами у договорі чи погоджено ними в іншій спосіб.

Відповідно до ст.ст. 22, 54 ГПК України звертаючись до господарського суду з позовом, позивач самостійно визначає підстави та предмет поданого позову, а також обставини, які на його погляд підтверджують позовні вимоги, і в межах цих вимог відбувається судовий розгляд справи.

Звертаючись до суду, позивач з посилання на норму ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" заявив вимоги про стягнення з відповідача витрат, які поніс позивач при виконанні доручення відповідача щодо організації перевезення вантажу за маршрутом Гуанджоу, Китай - Антонів, Польща відповідно до договору про організацію міжнародних вантажних перевезень від 23.01.2012 року № К-665Т. Позивач стверджував, що такі витрати у нього виникли у зв'язку з оплатою митних платежів.

Отже, предметом спору у цій справі є вимога позивача про відшкодування витрат на підставі ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до ч.1 ст. 84 ГПК України описова частина має містити, зокрема, стислий виклад вимог позивача, резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково по кожній із заявлених вимог.

Суд першої інстанції в описовій частині рішення вказав, що "позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором № 4365 від 23.09.2013 внаслідок чого у відповідача з'явилась заборгованість перед позивачем в розмірі 86844 грн", і в резолютивній частині дійшов висновку про стягнення з відповідача "заборгованості в сумі 86844 (Вісімдесят шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 00 коп. - основний борг", при цьому, застосував як норми, що регулюють зобов'язальні цивільно-правові відносини (ст.ст. 525, 526, 909 ЦК України та ст. 193 ГК України), так і норми, що регулюють відшкодування збитків у сфері господарювання, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов`язань (ст.ст. 224, 225 ГК України), а також норму ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", що визначає можливість відшкодування документально підтверджених додаткових витрат експедитора, які він поніс в інтересах клієнта в цілях виконання договору.

Отже, суд першої інстанції чітко не визначився з предметом та підставами позову. Крім того, суд першої інстанції взагалі не дав належної правової оцінки запереченням відповідача. Викладення у рішенні лише доводи та доказів позивача, на користь якого прийнято рішення, без зазначення мотивів, за якими суд відхилив доводи відповідача свідчить про порушення вимог ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом. Вказані процесуальні порушення унеможливили правильне вирішення справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про стягнення "заборгованості в сумі 86844 (Вісімдесят шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 00 коп. - основний борг", в мотивувальній частині постановив суд апеляційної інстанції зазначив, що "задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, а збитки, пов'язані з перевезенням вантажу виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором", хоча в рішенні суду взагалі відсутній висновок про виникнення у позивача збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Здійснюючи повторний розгляд справи, апеляційна інстанція, на відміну від суду першої інстанції, розглянула вимоги позивача вже як збитки, але при цьому застосувала до спірних правовідносин ті ж самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції.

Таким чином, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції чітко не визначилися із характером спірних правовідносин та відповідною нормою матеріального права, яка їх регулює. Фактично суди лише виклали певні обставини та процитували норми чинного законодавства, але, при цьому, не аргументували чому підлягають застосуванню саме ці норми.

Слід зазначити, судом апеляційної інстанції, окрім того, взагалі зроблені суперечливі та взаємовиключні висновки щодо встановлення певних обставин, зокрема, факту замовлення відповідачем організації перевезення за маршрутом Гуанджоу, Китай - Антонінов, Польща. Так, в абз. 10 стор. 2 постанови суд вказує, що ним було встановлено, що "Відповідно до умов Договору відповідач замовив, а позивач взяв на себе зобов'язання здійснити організацію перевезення вантажу за наступними характеристиками: 3 палети загальною вагою 1338 кг за маршрутом Гуанджоу, Китай - Антонінов, Польща", а вже в абз. 8 стор. 4 цієї ж постанови робить висновок про те, що "матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач зобов'язаний доставити вантаж саме до складу компанії Полдом, Антонінов, Польща".

Згідно із ч. ст. 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 цього Кодексу, в редакції Закону № 1226-VII від 17.04.2014 року, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, якщо сторона (її представник, повноваження якого не обмежені) визнавала обставини, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, суд посилається на це в рішенні як на підставу звільнення від доказування цих обставин. Одночасно, суд має право не брати до уваги визнання стороною таких обставин, але, при цьому, в такому випадку має мотивувати чому у суду виникають сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Разом із цим, даючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам щодо недоведеності доставки вантажу саме до складу компанії Полдом, суд апеляційної інстанції у постанові не мотивував, чому не прийняв визнання відповідачем у відзиві (абз. 5, 6 а.с. 38 т. 1) обставин того, що "позивач повністю виконав умови договору та заявки щодо перевезення, і вантаж на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) автомобільним транспортом було доставлено в м. Антонінов (Польща) на склад компанії Полдом".

У постанові від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень) Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Ухвалені у справі судові рішення цим вимогам не відповідають. Рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що свідчить про їх необґрунтованість та незаконність, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати характер спірних правовідносин, права та обов'язки сторін у справі, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , п. 3 ст. 111 9 , ст.ст. 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Квенбергер Логістикс УКР" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/20661/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А. Суддя Кондратова І.Д. Суддя Стратієнко Л.В.