Постанова

від 17.02.2015 по справі 911/3998/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа№ 911/3998/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю від позивача - Сербін І.І.

від відповідача - Павловський Б.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агропротект" на рішення господарського суду Київської області від 27.11.2014 року у справі № 911/3998/14 (суддя Антонова В.М.)

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агропротект"

про стягнення 721491,90 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.11.2014 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агропротект" (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Київська, будинок 50, кімната 11, ідентифікаційний код: 36969566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" (65101, Одеська обл., місто Одеса, вулиця 25-і Чапаєвської дивізії, будинок 6/1, квартира 131, ідентифікаційний код: 36673556) 527549 (п'ятсот двадцять сім тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 70 коп. штрафу, 135609 (сто тридцять п'ять тисяч шістсот дев'ять) грн. 30 коп. пені, 31294 (тридцять одна тисяча двісті дев'яносто чотири) грн. 44 коп. 3% річних, 27038 (двадцять сім тисяч тридцять вісім) грн. 44 коп. інфляційних втрат та 14429 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 85 коп. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Компанія Агропротект" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Роско Трейд" в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Через відділ документального забезпечення КАГС від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 03.02.2015 року представник відповідача не з'явився. Розгляд справи було відкладено на 17.02.2015 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 26.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агропротект" (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір №2602-1 поставки засобів захисту рослин (далі-договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю засоби захисту рослин та іншу хімічну продукцію (далі-товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Кількість та асортимент товару, згідно специфікацій, які є невід'ємними частинами даного договору (п.2.1. договору).

Згідно п. 3.1. договору ціна за одиницю, терміни, умови оплати та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях.

Оплата товару здійснюється покупцем в терміни передбачені даним договором, у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжними дорученням на зазначений в кінці тексту договору розрахунковий рахунок постачальника. Допускається оплата в готівковій формі відповідно до вимог діючого законодавства (п.3.2. договору).

Пунктом 8.1. договору зазначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Отже, договір є чинним у період за який заявлено до стягнення 527549,70 грн. штрафу, 135609,30 грн. пені, 31294,44 грн. 3% річних та 27038,44 грн. інфляційних втрат.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були укладені специфікації, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору №2602-1 поставки засобів захисту рослин та складених відповідно до нього специфікацій позивач у період з 02.04.2013 по 01.11.2013 здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 10053388,45 грн. З врахуванням повернень товару загальна вартість поставки складає 9377453,89 грн.

Даний факт поставки підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, можливо дійти висновку, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме щодо своєчасної оплати за поставлений товар.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплата товару здійснюється покупцем в терміни передбачені даним договором, у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжними дорученням на зазначений в кінці тексту договору розрахунковий рахунок постачальника. Допускається оплата в готівковій формі відповідно до вимог діючого законодавства (п.3.2. договору).

Строк оплати відповідно до специфікації №1 від 02.04.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 30 % загальної вартості товару у сумі 1202554,27 грн. до 17.04.2013, оплата у розмірі 20% загальної вартості товару у сумі 801702,85 грн. до 01.09.2013, решта вартості оплачується до 15.10.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №2 від 01.05.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 30 % загальної вартості товару у сумі 1280 729,68грн. до 15.05.2013, оплата у розмірі 20% загальної вартості товару у сумі 853819,79 грн. до 01.09.2013, решта вартості оплачується до 15.10.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №3 від 01.06.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 30 % загальної вартості товару у сумі 253 695,28 грн. до 20.06.2013, оплата у розмірі 20% загальної вартості товару у сумі 169 130,19 грн. до 01.09.2013, решта вартості оплачується до 15.10.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №4 від 01.07.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 30 % загальної вартості товару у сумі 60784,14 грн. до 20.07.2013, оплата у розмірі 20% загальної вартості товару у сумі 40522,76 грн. до 01.09.2013, решта вартості оплачується до 15.10.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №5 від 01.08.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 100% загальної вартості товару у сумі 147 605,10 грн. до 01.09.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №6 від 01.09.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 100% загальної вартості товару у сумі 471444,75 грн. до 15.10.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №7 від 01.10.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 100% загальної вартості товару у сумі 102492,90 грн. до 15.10.2013.

Строк оплати відповідно до специфікації №8 від 01.11.2013 зазначено наступний оплата у розмірі 100% загальної вартості товару у сумі 5967,80 грн. до 15.10.2013.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в строк, встановлений договором, сплативши лише 6727002,69 грн. до 15.10.2013.

У зв'язку з тим, що відповідач вчасно не погасив заборгованість, між позивачем та відповідачем за 01.01.2014 по 15.08.2014 та з 01.01.2013 по 23.12.2013 було проведено звірку взаєморозрахунків.

Вказані Акти звірки взаєморозрахунків підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Як вбачається з актів звірки оплата за товар проводилася з 26.02.2013 по 28.03.2014 з порушенням кінцевого терміну оплати.

Таким чином, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 527549,70 грн. штрафу, 135609,30 грн. пені, 31294,44 грн. 3% річних та 27038,44 грн. інфляційних втрат.

Проте, відповідач стверджував, що листом №1/2803 від 28.03.2014 позивач закрив дебіторську заборгованість за 2013 рік та повідомив, що позивач немає жодних фінансових претензій, не буде застосовувати фінансові і штрафні санкції через порушення відповідачем умов договору.

Також відповідач посилався на пункт 8.3 договору, яким зазначено, що допускається укладення договору, додаткових правочинів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, телеграмами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 651 ЦК України, якою встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у випадку внесення змін до договору шляхом листування, правочин мав бути підписано особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Надана відповідачем роздруківка скріншоту з електронної пошти листа №1/2803 від 28.03.2014 не підтверджує досягнення уповноваженими особами сторін згоди щодо внесення змін до договору.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторони в установленому порядку не вносили зміни і доповнення до договору, в тому числі і щодо відповідальності сторін договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у сумі 527549,70 грн., який нараховано на суму заборгованості 5275497,06 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманих послуг доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6.2. договору зазначено, що при простроченні оплати на термін понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець, окрім пені сплачує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків простроченої заборгованості.

Таким чином, позовна вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню повністю в сумі 527549,70 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 135609,30 грн., нарахованої на суму боргу за період з 16.10.2013 по 28.02.2014 з урахуванням здійснення оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, слід зазначити, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6.2. договору у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на час прострочення зобов'язання) за кожний день прострочення оплати.

Колегія судів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір пені складає 135609,30 грн. Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню повністю в сумі 135609,30 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 31294,44 грн. за період з 16.10.2013 по 28.02.2014 з та інфляційних втрат у сумі 27038,44 грн. за період з 16.10.2013 по 28.02.2014.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

Отже, перевіривши розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір 3% річних складає 31294,44 грн.

Таким чином, позовна вимога, про стягнення 3% річних підлягає задоволенню в розмірі 31294,44 грн.

Також колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовна вимога, про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у розмірі 27038,44 грн.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, позовна вимога про стягнення з відповідача 527549,70 грн. штрафу, 135609,30 грн. пені, 31294,44 грн. 3% річних та 27038,44 грн. інфляційних втрат є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, і такою, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 27.11.2014 року у справі №911/3998/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №911/3998/14 повернути до господарського суду Київської області.

6. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло

Повний текст постанови складено 17.02.2015 року.