Постанова

від 18.02.2015 по справі 910/22120/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р. Справа№ 910/22120/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Башкіров Д.П. (дов. №12 від 25.11.2014 року);

від відповідача - Ковтун Є.А. (дов. №б/н від 21.11.2014 року);

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року

у справі №910/22120/14 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полімерконсалтінг", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО", м. Київ

про стягнення 20 246,21 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полімерконсалтінг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" про стягнення 20 246,21 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14 позов задоволено частково. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полімерконсалтинг" 14 052 грн. 79 коп. 0,2% за кожен день користування чужими грошовими коштами, 577 грн. 51 коп. 3% річних, 1 326 грн. 42 коп. пені. та 1 439 грн. 00 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім умов договорів поставки №СО-17/04/01К від 17.04.2013 року та №СО-01/10/60К від 01.10.2013 року в частині оплати поставленої продукції. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій. Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 4 289,49 грн. курсової різниці, оскільки, враховуючи правову природу збитків, позивачем не доведено склад цивільного правопорушення з наявністю всіх елементів.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 14 052,79 грн. 0,2 % за кожен день користування чужими грошовими коштами та прийняти нове рішення; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14 залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що одночасне стягнення з відповідача пені та 0,2 % за кожен день користування чужими грошовими коштами є подвійним стягненням, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 18.02.2015 року.

В судове засідання, призначене на 18.02.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

В судовому засіданні представником позивача надано відзив вих.№17/02-ю/15 від 17.02.2015 року для долучення до матеріалів справи, у відповідності до якого останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги у повному обсязі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17.04.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полімерконсалтінг" (далі за текстом - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" (далі за текстом - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №СО-17/04/01К (далі за текстом - договір №1) (а.с. 25-26).

Згідно з п.1.1. вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, іменовану у подальшому товар у кількості, асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних постачальника.

01.10.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полімерконсалтінг" (далі за текстом - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" (далі за текстом - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №СО-01/10/60К (діла за текстом - договір №2) (а.с. 27-28).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості, асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних постачальника.

01.10.2013 року до договору №2 було укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до п.п. 5.2, 5 договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 83 629 грн. 68 коп. в кількості, асортименті та якості, вказаних у видаткових накладних, а саме: №1870 від 22.04.2013 року на суму 10 956,80 грн. (а.с. 30), №1901 від 24.04.2013 року (а.с. 32) на суму 2 418,72 грн., №1992 від 26.04.2013 року (а.с. 34) на суму 16 416,00 грн., №2221 від 08.05.2013 року на суму 16 435,20 грн. (а.с. 36),№2284 від 14.05.2013 року на суму 5 478,40 грн. (а.с. 38), №2597 від 27.05.2013 року на суму 5 484,80 грн. (а.с. 40), №3046 від 14.06.2013 року на суму 5 472,00 грн.(а.с. 42), №3778 від 23.07.2013 року на суму 5 484,80 грн. (а.с. 44), №4081 від 06.08.2013 року на суму 5 472,00 грн. (а.с. 46), №5493 від 03.10.2013 року на суму 3 447,50 грн. (а.с. 48), №6483 від 09.10.2013 року на суму 180,85 грн. (а.с. 50), №6791 від 15.10.2013 року на суму 929,81 грн. (а.с. 52), №9246 від 20.12.2013 року на суму 5 452,80 грн. (а.с. 54).

Крім того, кількість, асортимент та якість товару визначено також відповідними довіреностями, зокрема: №303 від 17.04.2013 року (а.с. 31), №319 від 24.04.2013 року (а.с. 33), №320 від 24.04.2013 року (а.с. 35), №338 від 29.04.2013 року (а.с. 37), №371 від 14.05.2013 року (а.с. 39), №424 від 27.05.2013 року (а.с. 41), №491 від 12.06.2013 року (а.с. 43), №577 від 23.07.2013 року (а.с. 45), №606 від 06.08.2013 року (а.с. 47), №718 від 03.10.2013 року (а.с. 49), №739 від 08.10.2013 року (а.с. 51), №743 від 15.10.2013 року (а.с. 53), №887 від 20.12.2013 року (а.с. 55)

Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання за договором, щодо поставки товару належним чином.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договорами в частині сплати поставленого товару виконував з порушенням встановлених строків оплати, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції.

Зі своєю правовою природою вказані договори є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже було зазначено, на виконання умов договору позивачем поставлялася, а відповідачем приймалась продукція на загальну суму 83 629 грн. 68 коп.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 4.1. договору №1 передбачено, що вартість товару оплачується покупцем в 3-денний термін з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою/специфікацією.

У відповідності до п. 4.1. договору №2 товар поставляється на умовах товарного кредиту, оплачується покупцем з відстроченням платежу протягом 30-денного строку з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою, специфікацією.

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось товариством з обмеженою відповідальністю «Пос-Про», що відповідач свої зобов'язання за договорами по оплаті поставленого товару виконував з порушенням встановлених строків оплати.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що всупереч ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договорів, відповідачем було порушено свої зобов'язання за договорами, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару.

Враховуючи викладені порушення, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення курсової різниці у сумі 4 289,49 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині з огляду на наступне.

Пунктом 3.1 договору 1 передбачено, що ціни на товар встановлюються в гривнях, з перерахунком в іноземну валюту, яка вказується в кожної накладної або рахунку, за готівковим курсом продажу цієї валюти в комерційному банку ПАТ "ВТБ банк".

Відповідно до п. 4.2 Договору №2, у випадку, якщо після відвантаження товару курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні змінився більш ніж на 2% по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється та перераховується за формулою. При цьому Постачальник виписує Продавцю розрахунок коригування вартісних показників до податкової накладної з урахуванням змін курсу ВТБ. В такому випадку Покупець оплачує товар на підставі рахунку, виставленого на дату відвантаження з урахуванням змін курсу ВТБ.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Підставою для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад цивільного правопорушення, до якого входять наступні елементи: противоправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між противоправною поведінкою та спричиненням збитків, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

З огляду на викладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги є за своєю правовою природою збитками.

В порушення норм чинного законодавства, беручи до уваги правову природу збитків, позивачем не доведено склад цивільного правопорушення з наявністю всіх елементів.

Відповідно до п. 3.1 договору 1, ціни на товар встановлюються в гривнях, з перерахунком в іноземну валюту, яка вказується в кожної накладної або рахунку, за готівковим курсом продажу цієї валюти в комерційному банку ПАТ "ВТБ банк".

Пунктом 4.2 Договору № 2 сторони дійшли згоди про те, що у випадку, якщо після відвантаження товару курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні змінився більш ніж на 2% по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється та перераховується за формулою.... При цьому Постачальник виписує Продавцю розрахунок коригування вартісних показників до податкової накладної з урахуванням змін курсу ВТБ. В такому випадку Покупець оплачує товар на підставі рахунку, виставленого на дату відвантаження з урахуванням змін курсу ВТБ.

Колегія суддів зазначає, що статтею 24 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, законодавство України допускає визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Однак, в матеріалах справи відсутні розрахунки коригування вартісних показників до податкової накладної з урахуванням змін курсу валюти у відповідності до п. 4.2. договору 2, відповідно відповідач оплачував товар на підставі рахунків, виставлених на дату відвантаження без урахування змін курсу валюти.

Акти узгодження ціни (00000000367, 00000000368, 00000000369 від 13.05.2014 року, коригування ціни), на які посилається позивач (картка рахунку 361), відповідачем не підписано.

Крім того, сторонами в Договорі № 2 не визначено, на яку саме іноземну валюту перераховується ціна на товар у випадку змін курсу валюти.

Також, колегія суддів наголошує на тому, що положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 року №193, встановлено, що курсовою різницею є різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

З наведеного вбачається, що для обчислення курсової різниці потрібно співвідношення не менш як двох різних валют. В даному випадку, враховуючи обрання позивачем національної валюти України - гривні для обчислення усієї наявної заборгованості за договорами поставки, застосування курсової різниці є неправомірним.

Щодо вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полімерконсалтінг» в частині стягнення 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 577,51 грн. визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що правомірно задоволено судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 1 326,42 грн. та 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з нормою ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У той самий час, згідно із ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу, до глави «Виконання зобов'язання» свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Визначення різної правової природи процентів за користування чужими грошовими коштами та штрафних санкцій містять також постанови Верховного суду України від 20.12.2010 №10/25, від 04.07.2011 №13/210/10, від 12.09.2011 №6/433-42/183, від 14.11.2011 №12/207, від 23.01.2012 №37/64.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 4.1., 4.3. Договору № 2 товар поставляється на умовах товарного кредиту, оплачується покупцем з відстроченням платежу протягом 30 - денного строку з моменту відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою, Специфікацією. У разі несвоєчасної оплати товару, поставленого на умовах продажу товару в кредит (товарного кредиту) з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму даної заборгованості нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 0,2 відсотки за кожен день прострочення оплати. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України. Оплата відсотків здійснюється на протязі трьох банківських днів після їх нарахування.

У відповідності до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Тобто, вищезазначеною нормою визначено порядок нарахування процентів за кожен день від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Таким чином, сторони домовились, що нарахування процентів за користування чужими коштами здійснюється у відповідності до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами у сумі 14 052,79 грн.

Крім того, сторони дійшли згоди про те, що у випадку порушення Покупцем термінів оплати, відповідно до умов даних договорів Покупець оплачує Постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати, за весь період нарахування пені (п. 7.2. договору № 1 та № 2).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 1 326,42 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, посилання апелянта на те, що стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами є подвійним стягненням, вважаються необґрунтованими, та такими, що не приймаються колегією суддів до уваги.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО" на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 року у справі №910/22120/14 залишити без змін.

3. Справу №910/22120/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз