Постанова

від 17.02.2015 по справі 910/1562/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа№ 910/1562/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Рябухи В.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Кирик О.В. (довіреність б/н від 06.06.2014 р.)

від відповідача - Вяльченко Д.В. (довіреність б/н від 18.03.2014 р.)

від третьої особи - Стригун М.М. (довіреність б/н від 27.08.2013 р.), Мазур І.О. (довіреність б/н від 27.08.2013 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Атіс Строй»

на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р.

у справі №910/1562/14 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Атіс Строй»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Максимус»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Атіс Строй» про стягнення 2046922,70 грн. заборгованості з орендної плати, 62850,02 грн. заборгованості з відшкодування податку на землю.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Максимус».

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1630725,71 грн. боргу, 32614,50 грн. судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення частково в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є неправомірним та підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення скасувати частково та в позові відмовити.

Представники третьої особи, в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги відповідача, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.08.2006 р. між позивачем (орендодавець) та третьою особою (орендар) було укладено Типовий договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі організацій, які віднесені до відання НАН України, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі позивача, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Науки, 42/1 площею 1260,0 кв.м.

Договір укладено строком на 7 років. Договір діє з 01.08.2006 р. по 01.08.2013 р. включно (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, майно передається орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі. Право користування та зобов'язання за цим договором з'являються у орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.2006 р.

Згідно п. 3.2.2 договору, орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати платежі за договором.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що за оренду майна орендар сплачує орендодавцю:

- орендну плату, яка визначається в установленому законом порядку і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) серпень 2006 року 29,76 грн. за 1 кв.м., а за всю орендовану площу 37497,60 грн. та ПДВ 7499,52 грн., а всього 44997,12 грн.;

- відшкодування комунальних платежів;

- відшкодування податку на землю;

- витрати на утримання будинку та прилеглої території;

- інші витрати по розрахункам орендодавця.

Відповідно до п. 5.2 договору, орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог діючого законодавства за весь час фактичного користування приміщенням до його звільнення щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Перерахування інших платежів за рахунками здійснюється орендарем не пізніше 20 числа наступного місяця.

Згідно п. 5.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

01.08.2013 р. між позивачем (кредитор) та відповідачем (поручитель) було укладено договір поруки № 4/Н, згідно умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі відповідати за виконання третьою особою (боржник) всіх зобов'язань, передбачених договором з урахуванням всіх додаткових угод до нього.

Згідно п. 2 договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з боржником перед кредитором за виконання усіх зобов'язань за основним договором.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків та ін (п. 3 договору поруки).

Пунктом 4 договору поруки сторони погодили, що у разі невиконання боржником будь-якого зобов'язання у визначений основним договором строк, поручитель зобов'язується виконати таке зобов'язання за боржника на вимогу кредитора у порядку та строках, погоджених з кредитором.

Відповідно до п. 5 договору поруки, при виконанні поручителем зобов'язань, забезпечених порукою, кредитор зобов'язується переуступити йому свої права вимоги до боржника та передати документи, які підтверджують ці права в розмірі виконання поручителем зобов'язання.

Згідно п. 6 договору поруки, останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та чинний до моменту повного виконання зобов'язань за основним договором, укладеним між кредитором та боржником.

Оскільки, грошові кошти третьою особою позивачу за договором не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями орендар порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду до поручителя за договором поруки з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, заборгованість перед позивачем по сплаті платежів за договором становить 2109772,72 грн., з яких 2046922,70 грн. - заборгованість зі сплати орендної плати та 62850,02 грн. - заборгованість з відшкодування податку за землю.

При цьому, позивач вказує, що 11.09.2013 р. господарський суд Київської області прийняв рішення у справі № 26/110-12, яким стягнуто заборгованість за Типовим договором оренди нерухомого майна від 01.08.2006 р. по сплаті орендної плати та відшкодуванню податку на землю за період з 01.01.2010 р. по 01.05.2011 р. в розмірі 522382,05 грн.

На виконання вказаного рішення був виданий відповідний наказ, який, за твердженням позивача, до виконавчої служби для здійснення примусового виконання рішення не пред'являвся, грошові кошти за вказаним наказом третьою особою не сплачувались.

На підставі зазначеного позивач робить висновок, що вказана заборгованість є заборгованістю відповідача перед позивачем та підлягає стягненню з поручителя на користь кредитора в рамках даної справи.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з такими висновками позивача не можливо погодитись, оскільки рішенням у справі № 26/110-12 від 11.09.2013 р. вже стягнуто з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Максимус» грошові кошти за договором в сумі 522382,05 грн. за період з 01.01.2010 р. по 01.05.2011 р., на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ, тож позивач не позбавлений права виконати вказане рішення в примусовому порядку шляхом пред'явлення наказу № 26/110-12 господарського суду Київської області до виконання.

Таким чином, у зв'язку з тим, що спір щодо стягнення 522382,05 грн. за зазначений період вирішено, то предмет спору в даній справі в цій частині був відсутній ще до порушення провадження, а тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду міста Києва про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 522382,05 грн. орендної плати та відшкодуванню податку на землю за період з 01.01.2010 р. по 01.05.2011 р.

Позивачем було долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 1578012,79 грн. та відшкодування податку на землю 52712,92 грн. за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2013 р. на загальну суму 1630725,71 грн.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, посилаючись на укладений договір поруки, позивач звернувся з даним позовом до суду в частині стягнення заборгованості з відповідача зі сплати орендної плати та відшкодування податку на землю за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2013 р. на загальну суму 1630725,71 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з письмовими вимогами вих № 08-223 від 02.08.2013 р., № 10-268 від 07.10.2013 р. про сплату наявної за договорами оренди та поруки заборгованості.

Отримання вказаних вимог відповідач не заперечує.

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вказане спростовує доводи відповідача про те, що строк сплати є таким, що не настав.

На підтвердження заборгованості в розмірі 1630725,71 грн. в матеріалах справи наявні рахунки на оплату, банківські виписки з доказами часткової сплати та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2012 р. на суму 174820,00 грн.

Дослідивши розрахунок суми заборгованості, наданий позивачем, колегія суддів встановила, що орендна плата за базовий місяць відповідно до п. 5.1 договору становить 44997,12 грн. з ПДВ. Проте, з урахуванням приписів п. 5.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Відтак, колегія суддів перевіривши розрахунок, вважає, що позивачем арифметично вірно та правомірно нараховувалась орендна плата зазначена в розрахунку останнього.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вказану заборгованість відповідач на день розгляду даної справи не погасив.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди у розмірі 1578012,79 грн. та відшкодування податку на землю у розмірі 52712,92 грн. за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2013 р. є обгрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем долучено до матеріалів справи контррозрахунок заборгованості по орендній платі та сплаті податку на землю за період з 01.05.2011 р. по 30.06.2013 р. з зазначенням всіх оплат та розміру орендної плати. Проте при здійсненні даного розрахунку відповідачем не враховано вимоги п. 5.3 договору та невірно визначено розмір орендної плати. Тому, вказаний розрахунок не приймається колегією суддів до уваги.

Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення орендної плати, нарахованої за період з 01.09.2009 р. по 31.01.2011 р.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р.).

Оскільки, як зазначено вище, суд дійшов висновку про неможливість встановлення розміру заборгованості та її наявності за період з 01.09.2009 р. по 31.12.2009 р., та не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 522382,05 грн. орендної плати та податку на землю за період з 01.01.2010 р. по 01.05.2011 р., то право і охоронюваний законом інтерес позивача в цій частині відповідачем не порушено, а позовна давність застосуванню не підлягає.

Колегія суддів критично оцінює твердження відповідача та третьої особи про те, що орендодавцем не було відшкодовано орендарю вартість ремонту об'єкта оренди за договором, що тягне за собою зарахування зустрічних однорідних позовних вимог та спричиняє таким чином погашення наявної у відповідача заборгованості по сплаті платежів за договром і зумовлює припинення провадження в даній справі, з огляду на наступне.

Наявність обов'язку позивача про відшкодування вартості ремонту об'єкта оренди за договором не є предметом розгляду даної справи. При цьому, третя особа чи відповідач в установленому законом порядку можуть звернутись до суду з вимогами про відшкодування такої вартості, шляхом встановлення її розміру та обов'язку позивача здійснити таке відшкодування. Крім того, вимоги в даній справі про стягнення з відповідача на підставі договору поруки заборгованості зі сплати платежів за договором не є зустрічними та однорідними з вимогами про відшкодування орендодавцем орендарю здійсненого ремонту об'єкта оренди за договором.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків, обставинам справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

В ході розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем було подано клопотання про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Колегія суддів, вважає за необхідне задовольнити вказане клопотання та повернути відповідачу 4790,48 грн. надлишково сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Атіс Строй» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р. у справі №910/1562/14 залишити без змін.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо будівельна компанія «Атіс Строй» суму надлишково сплаченого судового збору у розмірі 4790 (чотири тисячі сімсот дев'яносто) грн. 48 коп. сплаченого за платіжним дорученням №312 від 30.05.2014 р.

Справу №910/1562/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

В.І. Рябуха