Постанова

від 04.02.2015 по справі 813/7378/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року № 813/7378/14

Львівський окружний адміністративний суду в складі:

головуючого - судді: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.

представника позивача Панькевича Р.В.

представника відповідача Собка В.Б.

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Львові адміністративну справу за позовом Прокурора Пустомитівського району Львівської області до Головного управління Держземагенства у Львівській області, Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області, третя особа, що не заявляє вимог на предмет спору ОСОБА_6 про визнання протиправними та скасування наказу, рішення та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Пустомитівського району Львівської області звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Держземагенства у Львівській області, Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області, третя особа, що не заявляє вимог на предмет спору ОСОБА_6, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Львівській області № ЛВ/4623682000:05:000/00001280 від 31.12.2013 року про затвердження документації з землеустрою та передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (кадастровий номер ділянки 4623682000:05:000:0127);

- визнати нечинним рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (кадастровий номер ділянки 4623682000:05:000:0127);

- внести запис про скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 304028046236) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (кадастровий номер ділянки 4623682000:05:000:0127) зареєстрованої за ОСОБА_6 (номер запису про право власності 4837523 від 13 02.2014 року);

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами проведеної прокуратурою Пустомитівського району Львівської області перевірки встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 31.12.2013року № ЛВ /4623682000:05:000/00001280 ОСОБА_6 затверджено документацію із землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району (кадастровий номер 4623682000:05:000:0127). На підставі вказаного наказу реєстраційною службою Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області 13.02.2014 року проведено державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку за ОСОБА_6 Відповідно до листа Львівської філії ДУ «Держгрунтохорона», яке є структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики від 05.06.2014 року №158-12/213, упродовж 2013-2014 років агрохімічні паспорти поля, земельних ділянок громадянам, яким передано земельні ділянки у власність на території Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району не видавались. Згідно оскаржуваного наказу такий підписано заступником начальника управління, що є порушенням Наказу Головного управління Держземагентства від 06.09.2013 року № 112 «Про розподіл обов'язків між начальником, першим заступником та заступниками начальника Головного управління Держземагентства у Львівській області». З урахуванням наведеного, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ від 31.12.2013року № ЛВ /4623682000:05:000/00001280 суперечить вимогам ст. 116 Земельного кодексу України та підлягає скасуванню. У зв'язку з протиправністю наказу від 31.12.2013року № ЛВ /4623682000:05:000/00001280 позивач вважає, що у державного реєстратора Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції відсутні були підстави для реєстрації за ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 2, 0 га для ведення особистого селянського господарства на території Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (кадастровий номер 4623682000:05:000:0127, номер запису про право власності 4837523), просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник Прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача Головного управління Держземагентства у Львівській області проти позову заперечив. Вважає, що доводи викладені у позові не підтверджують заявлені позовні вимоги, оскільки на час видачі оскаржуваного наказу на заступника начальника управління, який підписував наказ, було покладено обов'язки начальника. Крім цього для видачі оскаржуваного наказу не вимагається обов'язкової наявності агрохімічного паспорта поля земельної ділянки. Враховуючи наведене вважає позовні вимоги безпідставними, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області у судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи у встановленому законом порядку, заяв та пояснень з приводу заявленого позову на адресу суду не надіслав.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях (а.с. 34-38). Вважає, що оскаржуваний наказ виданий законно, оскільки ОСОБА_6 було подано усі необхідні для цього документи. Крім цього вважає, що державним реєстратором також було вчинені всі дії щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку у межах передбачених чинним законодавством а тому відсутні підстави для визнання нечинним рішення про державну реєстрацію. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши подані ними документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Статтею 118 Кодексу передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч.7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.1ст. 20 Земельного кодексу України).

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 N548, Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ) застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистем ними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Судом встановлено, що Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 31.12.2013року № ЛВ /4623682000:05:000/00001280 ОСОБА_6 затверджено документацію із землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району (кадастровий номер 4623682000:05:000:0127).

На підставі заяви ОСОБА_6 про державну реєстрацію прав та доданих до них документів, Державним реєстратором Реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області Живком М.О. прийнято рішення від 28.02.2014 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 4623682000:05:000:0127) що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Спірні правовідносини врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України), згідно з ч. 1 ст. 3 якого земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що відповідач на підставі отриманих заяв та доданих до них документів в межах своїх повноважень виніс наказ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Позивач, вважає, що наказ виданий Головним управлінням Держаземагенства у Львівській області з порушенням п.п.11.11. Положення «Про Головне управління Держземагенства в області» та наказу ГУД від 06.09.2013 №112 «Про розподіл обов'язків між начальником, першим заступником та заступниками пальника Головного управління Держземагенства у Львівській області», вказує на те, що накази підписуються начальником відповідного відділу, а не його заступником.

Згідно наявного в матеріалах справи наказу начальника Головного управління Держземагенства у Львівській області №133-вд від 30.12.2013 року (а.с. 40), вбачається, що на час відрядження 31.12.2013 року (в день коли був підписаний оскаржуваний наказ) покладено виконання обов'язків начальника Головного управління Держземагенства у Львівській області на ОСОБА_8 - заступника начальника Головного управління Держземагенства у Львівській області.

Отже, наказ № ЛВ/4623682000:05:000/00001280 від 31.12.2013 р. був підписаний особою, яка виконувала обов'язки начальника Головного управління Держземагенства у Львівській області.

Також, прокуратура зазначає про те, що згідно п.3.5. «Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки», затвердженого наказом Мінагрополітики України від 11.10.2011 р. №536 «Про затвердження порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2011 за 1517/20255, наявність агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки є обов'язковою при зедачі земельних ділянок у власність.

Згідно з ст. 22 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (ч.ч. 1-5 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У зв'язку з чим суд відзначає, що питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що вирішується ГУ Держземагентства у Львівській області, є одним з початкових етапів процесу набуття громадянами земель у порядку безкоштовної приватизації.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд вважає, що відсутність агрохімічного паспорта поля не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відповідно до видачі наказу про затвердження такого проекту.

Крім цього згідно наявного в матеріалах справи листа Державної інспекції сільського господарства в Львівській області від 02.02.2015 року № 301/3-4-8 інспекція проаналізувавши норми Земельного кодексу України прийшла до висновку про відсутність вимог щодо виготовлення агрохімічного паспорту поля земельної ділянки для отримання погодженого проекту землеустрою.

Вирішуючи спір, суд враховує, що пріоритети адміністративної юстиції насамперед полягають в захисті прав громадянина, а не держави, що має сприяти зростанню довіри до судової влади в Україні.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

У взаємозв'язку з наведеним, суд при прийнятті рішення у даній справі також виходить із принципу, закріпленого у ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року №ETS №009, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97 -ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи №2,4,7 та 11 до Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» суд зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання в право заявника на мирне володіння своїм майном, та відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції».

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості . Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У цьому контексті суд зазначає, що позивач не довів обґрунтованість і законність позовних вимог.

ЄСПЛ у рішенні від 07.07.2011 за заявою №39766/05 «Сєрков проти України» зазначив, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення п.1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п.58).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод. Крім цього суд приходить до переконання, що навіть при наявності порушень з боку органу державної влади при виданні оскаржуваного наказу таке не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_6 майна, яка жодних порушень не вчиняла, що у випадку задоволення позовних вимог мало би місце.

В ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги та не встановлено порушень з боку відповідачів прав та інтересів позивача який у даному випадку представляє інтереси Держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ст. 94 КАС України судові втрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 09 лютого 2015 року.

Суддя Костецький Н.В.