Постанова

від 17.02.2015 по справі 904/1517/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 904/1517/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Демидової А.М.,

суддів Воліка І.М.,

Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Гарантпром" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. (суддя Бєлік В.Г.) та на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. (судді: Герасименко І.М., Кузнецова І.Л., Сизько І.А.) у справі№904/1517/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гарантпром " простягнення заборгованості у розмірі 21 858 грн. 70 коп. за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача Касьян Микола Степанович, довіреність б/н від 05.01.2015 р.

В с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агродизель", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарантпром" (далі - ТОВ "Гарантпром"), про стягнення заборгованості в розмірі 21 858 грн. 70 коп., з яких: 15 957 грн. 18 коп. - борг за кредитом, 4 402 грн. 77 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 637 грн. 09 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 861 грн. 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на невиконання відповідачем зобов'язань з повернення кредиту, сплати процентів та комісії за його користування.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. у справі №904/1517/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р., позов задоволено повністю.

Так, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, визнав доведеним факт укладення між сторонами договору банківського обслуговування та факт наявності у відповідача заборгованості з повернення наданого позивачем кредиту, відсотків і комісії за його користування. За висновками господарських судів попередніх інстанцій, вказане також стало підставою для стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором банківського обслуговування.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами, ТОВ "Гарантпром" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. у справі №904/1517/14 та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог, заявник касаційної скарги посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому, скаржник наголошує на тому, що договір банківського обслуговування 09.03.2011 р. між сторонами не укладався, а заява від 09.03.2011 р. не містить будь-яких криптографічних даних, на підставі яких можна встановити, що вона створена та надіслана саме відповідачем.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2015 р. касаційну скаргу ТОВ "Гарантпром" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 17.02.2015 р.

У судове засідання 17.02.2015 р. з'явився представник відповідача .

Представник позивача не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. та передати справу №904/1517/14 на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 09.03.2011 р. відповідач звернувся до позивача із заявою про відкриття поточного рахунку та карткою зі зразками підписів та відтиску печатки.

Відповідно до змісту даної заяви відповідач (клієнт) приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", "Тарифів банку", що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua та разом із заявою складають Договір банківського обслуговування б/н від 09.03.2011 р.

Згідно з умовами цього договору, відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок №26008053500166 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банка і клієнта (системи клієнт - банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

При цьому, підпунктом 3.18.1.16 пункту 3.18 "Умов та правил надання банківських послуг" передбачено, що при укладанні договорів та угод, або вчинені інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод, таким чином, прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

За приписами ст. 184 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 цього кодексу.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Вказане закріплено в ст. 181 Господарського кодексу України.

Статтею 180 цього кодексу передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як викладено в ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Враховуючи зміст наведених правових норм, з огляду на встановлену обставину приєднання відповідачем до "Умов та Правил надання банківських послуг" та "Тарифів Банку" шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки від 09.03.2011 р., суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами у справі фактично було укладено договір банківського обслуговування, умовами якого, у тому числі, встановлено кредитний ліміт.

Господарськими судами попередніх інстанцій також вірно встановлено, що позивач надав відповідачу кредитний ліміт в розмірі 24 000 грн. 00 коп. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки по рахунку.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач користувався наданими йому грошовими коштами. Це повністю спростовує доводи, викладені в касаційній скарзі, про те, що заява від 09.03.2011 р. підписана електронним цифровим підписом у системі Інтернет-клієнт-банкінгу Приват 24, не містить будь-яких криптографічних даних, на підставі яких можна встановити, що вона надсилалась саме відповідачем та була створена ним.

При цьому, станом на дату звернення до суду борг позичальника склав 15 957 грн. 18 коп. - заборгованості за кредитом, 4 402 грн. 77 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом. Доказів погашення боргу відповідачем господарським судам попередніх інстанцій не надано.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов 'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 Цивільного кодексу України).

В силу положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення закріплено в ст. 193 Господарського кодексу України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Крім того, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено неустойку, штраф та пеню.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасно, враховуючи характер спору, що розглядається у господарській справі №904/1517/14, для врегулювання відносин, що склалися між сторонами, судам також слід керуватись положеннями "Умов та правил надання банківських послуг" ПАТ "КБ "ПриватБанк", до яких приєднався відповідач.

Відповідно до пп. 3.18.2.2.2, 3.18.2.2.3 та 3.18.2.2.5 п. 3.18 "Умов та правил надання банківських послуг" клієнт зобов'язується проводити погашення кредитного ліміту не пізніше строку закінчення періоду безперервного користування кредитним лімітом, сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом та повністю повернути кредит в строки, передбачені правилами.

Згідно з пп. 3.18.4 "Умов та правил надання банківських послуг" за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (пп. 3.18.4.1.1 вказаних умов та правил).

При необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягає обнулінню (пп. 3.18.4.1.2 "Умов та правил надання банківських послуг").

Згідно пп. 3.18.4.1.3 даних умов та правил у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості - порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлений господарськими судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем зобов'язання за договором банківського обслуговування в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісії за користування кредитом, який відповідачем не спростований, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з обґрунтованим і законним висновком судів про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 15 957 грн. 18 коп. боргу за кредитом, 4 402 грн. 77 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 637 грн. 09 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 861 грн. 66 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Крім того, судовою колегію суду касаційної інстанції відхиляються, як такі, що не стосуються предмету спору, доводи скаржника про наявність в матеріалах справи заяви відповідача від 17.04.2003 р., на підставі якої останньому у квітні 2003 року відкрито поточний рахунок у національній валюті у відділенні ПАТ "КБ "Приватбанк". При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що заяви відповідача від 17.04.2003 р. та від 09.03.2011 р. за своїм змістом не суперечать одна одній.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки місцевого та апеляційного судів щодо наявності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин, що в силу положень ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції. Крім того, всі наведені в касаційній скарзі твердження заявника вже були предметом розгляду в господарському суді апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені ним.

При цьому, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

З відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги, що передбачено ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантпром" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. у справі №904/1517/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: І.М. Волік

А.С. Ємельянов