Рішення

від 10.02.2015 по справі 910/27428/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2015Справа №910/27428/14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, код ЄДРПОУ 32294926)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Холодотех» (04136, м. Київ, Подільський район, вул. Маршала Гречка, буд. 13, код ЄДРПОУ 35961608)

про стягнення 8 635,74 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Мініхаірова В.Р. - юрисконсульт Центрального регіонального управління мережі «Сільпо», довіреність №845/03-УМ-14 від 18.11.2014;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Холодотех» про стягнення 8 635,74 грн. заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено поставку товару згідно з рахунком-фактурою №КХ00001431 від 29.07.2014, оплату вартості якого позивачем здійснено відповідно до платіжного доручення №2490066 від 05.08.2014. У зв'язку з тим, що зобов'язання ТОВ «Холодотех» є невиконаними, можливості отримання товару ТОВ «Фоззі-Фуд» не вбачає, а тому позивач, відмовившись від подальшого виконання договору та від зобов'язань по прийманню оплаченого товару, керуючись приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача суму вартості оплаченого та непоставленого товару у розмірі 8 635,74 грн. в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/27428/14 та призначено справу до розгляду на 14.01.2015.

У судові засідання 14.01.2015 та 10.02.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал господарського суду від 11.12.2014 та від 14.01.2015, що направлялись судом відповідачу рекомендованим листом з повідомленням на належну адресу, вказану у позовній заяві, що відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність адресата за зазначеною адресою місцезнаходження.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК , зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови №18 суд вважає, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом належним чином.

Про поважність причин неявки представника відповідача суд не повідомлено.

До початку судового засідання 14.01.2015 позивачем подано заяву б/н від 12.01.2015 про долучення документів до матеріалів справи.

Заяву позивача судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.12.2014 та від 14.01.2015, позивачем подано не в повному обсязі.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 14.01.2015 та 10.02.2015 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.12.2014 та від 14.01.2015 відповідачем суду не надані

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, відповідачем суду не надано.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України , здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України , не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 14.01.2015 та 10.02.2015 клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20 , 22 , 60 , 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України .

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як стверджує позивач та встановлено з матеріалів справи Товариством з обмеженою відповідальністю «Холодотех» виставлено позивачу - товариству з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» для оплати рахунок-фактуру №КХ00001431 від 29.07.2014 на оплату товару - компресор ZR 72 KC-TFD-522 на суму 8 635,74 грн.

Позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 8 635,74 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням №2490066 від 05.08.2014 (призначення платежу: «компресор ZR 72 KC-TFD-522 на кондиц. в ТЗ сч№1431 ПДВ 1439,29»). Копії рахунку-фактури та платіжного доручення залучені до матеріалів справи.

Таким чином, з матеріалів справи та усних пояснень представника позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, викладений у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, не складався.

За таких обставин, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України , суд приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. Так, зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов'язався передати позивачу товар - компресор ZR 72 KC-TFD-522 вартістю 8 635,74 грн., який зазначений в рахунку-фактурі №КХ00001431 від 29.07.2014, а позивач зобов'язався оплатити товар.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України .

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу .

Оскільки договір між сторонами не було викладено у формі єдиного документа, а зміст письмових документів, якими обмінялися сторони, не дає змоги встановити строк та умови його виконання, за таких обставин, до відносин сторін слід застосовувати частину 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з оплати товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте, як стверджує позивач, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Холодотех» свої зобов'язання щодо передачі позивачу обумовленого товару не здійснив.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, позивач звертався до відповідача на фактичну та юридичну адреси місцезнаходження з вимогами поставити товар, зокрема: 04.11.2014 позивачем було направлено на юридичну адресу відповідача вимогу №4291/11-УРДП від 03.11.2014, в якій вимагав в строк до 11.11.2014 поставити товар - компресор ZR 72 KC-TFD-522 на адресу об'єкту товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» в м. Миколаєві, вул. Чкалова, 82, що підтверджується копією фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» №4231 від 04.11.2014. При цьому згідно довідки відділення зв'язку вказана вимога повернута відділенням поштового зв'язку, в зв'язку із відсутністю адресата за місцезнаходженням.

Згідно наявних матеріалів справи встановлено, що 12.11.2014 позивачем було направлено на фактичні адреси відповідача вимогу №4372/11-УРДП від 12.11.2014, в якій вимагав в строк до 18.11.2014 поставити товар - компресор ZR 72 KC-TFD-522 на адресу об'єкту товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» в м. Миколаєві, вул. Чкалова, 82, що підтверджується копіями фіскальних чеків УДППЗ «Укрпошта» №4716 від 12.11.2014 (№ рекомендованого листа 6500505469571) та №4715 від 12.11.2014 (№ рекомендованого листа 6500505469563). Згідно довідки відділення зв'язку вказана вимога, направлена рекомендованим листом №6500505469563, повернута відділенням поштового зв'язку, в зв'язку із відсутністю адресата за місцезнаходженням. При цьому зазначену вимогу, направлену рекомендованим листом №6500505469571, відповідач отримав 24.11.2014р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6500505469571.

Доказів того, що відповідач задовольнив вимогу та поставив позивачу товар або надав обґрунтовану відповідь на вимогу суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якого не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За таких обставин, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України умовою дострокової односторонньої відмови від зобов'язання є порушення умов зобов'язання іншою стороною, яке має полягати в простроченні його виконання або у його невиконанні.

Оскільки у вказаний строк поставка товару відповідачем здійснена не була, позивачем було направлено на фактичну та юридичну адреси відповідача телеграми з вимогою повернути грошові кошти в сумі 8 635,74 грн. в строк до 12.12.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних телеграм. При цьому згідно довідки відділення зв'язку вказана вимога не доставлена відділенням поштового зв'язку в зв'язку із відмовою підприємства в отриманні.

В свою чергу, доказів того, що відповідач задовольнив вимогу та повернув грошові кошти позивачу суду не надано.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язків щодо поставки товару - компресору ZR 72 KC-TFD-522 загальною вартістю 8 635,74 грн. на суму здійсненої позивачем передплати, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За таких обставин судом встановлено факт прострочення боржника і відповідно позивач набув право на одностороннє розірвання договору, яке було позивачем реалізовано в установленому законом порядку шляхом направлення відповідачу відповідних письмових вимог. Таким чином судом встановлено, що станом на день розгляду справи договір на поставку товару - є розірваним та зобов'язання сторін договору припинилися.

У відповідності до ст. 124 , п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України , ст. 4-2 , 4-3 Господарського процесуального кодексу України , основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Холодех» 8 635,74 грн. заборгованості за товар, який відповідачем не поставлено, підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124 , 129 Конституції України , ст. ст. 6 , 11 , 202 , 205 , 509 , 525 , 526 , 599 , 610 , 612 , 626 , 629 , 655 , 662 , 692 , 712 Цивільного кодексу України , ст. ст. 174 , 180 , 181 , 193 Господарського кодексу України , ст. ст. 4-2 , 4-3 , 22 , 33 , 43 , 49 , 82-85 , 116 Господарського процесуального кодексу України , суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Холодотех» (04136, м. Київ, Подільський район, вул. Маршала Гречка, буд. 13, код ЄДРПОУ 35961608) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, код ЄДРПОУ 32294926) 8 635,74 грн. (вісім тисяч шістсот тридцять п'ять гривень сімдесят чотири копійки) та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 16 лютого 2015 року.

Суддя А.М. Селівон