Постанова

від 10.02.2015 по справі 2а-3333/10/0770

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 4246/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Аксет-2005» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Аксет-2005» до Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області, Головного управління Державного казначейства України в Закарпатській області про скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Аксет-2005» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області, Головного управління Державного казначейства України в Закарпатській області, яким просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.12.2008 року № 0000822240/0 і від 24.12.2008 року № 0303541640/0 та стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за вересень 2008 року в розмірі 7329,00 грн. і за жовтень 2008 року в сумі 6212,00 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що ПП «Аксет-2005», здійснивши продаж попередньо імпортованих товарів за ціною, нижчою вартості товарів, визначеної з метою оподаткування на території України, допустило порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати і прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що коли товари, продані за ціною, вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база оподаткування податком на додану вартість визначається з вартості продажу товару і в такому випадку ціна продажу є звичайною. Висновок податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, на думку позивача, є помилковим, оскільки законодавством не передбачено ідентичності чи взаємозалежності таких понять як «митна вартість» та «звичайна ціна» при здійсненні податкових платежів, а також не передбачено, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на митній території України. За таких обставин позивач вважає, що відповідач не мав правових підстав, передбачених пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», для визначення підприємству податкових зобов'язань за непрямими методами, отже, діяв не у спосіб, передбачений законодавством. Тому, обчисливши податок на додану вартість, виходячи з митної вартості, при розмитненні товару, за наявності вантажних митних декларацій, оформлених відповідно до вимог законодавства, позивач стверджує, що має право на формування податкового кредиту за цими господарськими операціями згідно з пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Як встановив суд, 09-15.12.2008 року працівники Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області провели позапланову виїзну перевірку ПП «Аксет-2005» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалося за серпень 2008 року, за результатами якої складено акт від 15.12.2008 року № 2820/23-4/34022540.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. п. 4.1, 4.3 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого підприємством завищено на 7329,00 грн. суму податку на додану вартість, належного до бюджетного відшкодування за вересень 2008 року.

Даний висновок перевіряючі мотивували тим, що у серпні 2008 року ПП «Аксет-2005» проводило реалізацію виробів санітарно-технічного призначення, ванн, облицювальної плитки та інших побутових виробів для ванних кімнат суб'єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості і включають ввізне мито та націнку. Вартість реалізації продукції була вище фактурної вартості, але нижче митної вартості, визначеної митними органами.

На підставі даного акта Державна податкова інспекція в місті Ужгороді Закарпатської області прийняла податкове повідомлення-рішення від 17.12.2008 року № 0000822240/0, яким ПП «Аксет-2005» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2008 року на 7329,00 грн.

Також 18.12.2008 року працівник Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області провів документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації ПП «Аксет-2005» з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, за результатами якої складено акт № 2856/15-2.

В акті перевірки зазначено про порушення ПП «Аксет-2005» пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, що позивач заявив до бюджетного відшкодування у жовтні 2008 року залишок від'ємного значення вересня 2008 року у розмірі 8552,00 грн., хоч згідно з актом перевірки від 15.12.2008 року № 2820/23-4/34022540 від'ємне значення вересня 2008 складало 2340,00 грн. Таким чином, підприємством завищено на 6212,00 грн. суму податку на додану вартість, належного до бюджетного відшкодування за перевірений період.

На підставі даного акту Державна податкова інспекція в місті Ужгороді Закарпатської області прийняла податкове повідомлення-рішення від 24.12.2008 року № 0303541640/0, яким ПП «Аксет-2005» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року на 6212,00 грн.

Таким чином, спір між сторонами виник з приводу визначення бази оподаткування податком на додану вартість по операціях з реалізації ПП «Аксет-2005» на митній території України товарів, попередньо імпортованих ним з-за кордону.

Відповідач вважає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про обґрунтованість такої позиції відповідача і відповідно про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Як встановив суд, в періоді, що перевірявся, ПП «Аксет-2005» імпортувало вироби санітарно-технічного призначення, ванни, облицювальну плитку та інші побутові вироби для ванних кімнат і реалізувало їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами, з яких визначало базу оподаткування.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин і у відповідній редакції) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.2 цієї статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

А відповідно до пп. 1.20.8 цієї статті обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Для визначення бази оподаткування податком на додану вартість звичайні ціни також розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин і у відповідній редакції) передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п. 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року № 307 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення кореспондується з положеннями ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», якою передбачено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.

Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база оподаткування податком на додану вартість визначається, виходячи з продажної вартості товару і в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, ПП «Аксет-2005» реалізовувало імпортовані ним товари саме за звичайними цінами, які відповідали справедливій ринковій ціні, як передбачено зазначеними вище нормами, а доказів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цих товарів відповідач суду не надав.

Крім того, податковий орган при проведенні перевірки не здійснив визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України товарів відповідно до вимог п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, як зазначено вище, відповідач вважає, що митна вартість товару є його звичайною ціною.

Однак, чинне законодавство України не передбачає ідентичності чи взаємозалежності таких понять як «митна вартість» та «звичайна ціна» при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Покликання відповідача на п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якої для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менше митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів дійшла висновку про те, що сума податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту в зв'язку з ввезенням (імпортуванням) товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання вантажної митної декларації.

А сума податку, що підлягає фактичній сплаті, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів, а у разі коли договірна (контрактна) вартість товарів менша за митну вартість цих товарів - виходячи з митної вартості товарів.

Крім того, формування податкового кредиту при імпорті товарів пов'язується зі сплатою податкових зобов'язань, тому доводи відповідача про те, що податковий кредит повинен обчислюватись, виходячи з договірної (контрактної) вартості, є безпідставним.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем в подальшому реалізація даного товару на митній території України здійснювалася з урахуванням його договірної (контрактної) вартості, яка є меншою митної вартості та відповідно з вартості такої реалізації визначались податкові зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

При визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними. База оподаткування податком на додану вартість ПП «Аксет-2005» визначена вірно - відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» із договірної вартості таких товарів, яка не нижча за звичайні ціни.

А п. 4.3 ст. 4 цього Закону регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Враховуючи наведені вище обставини та положення правових норм, колегія суддів дійшла висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області від 17.12.2008 року № 0000822240/0, яким ПП «Аксет-2005» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2008 року на 7329,00 грн.

Також колегія суддів враховує, що податкове повідомлення-рішення від 24.12.2008 року № 0303541640/0, яким ПП «Аксет-2005» зменшено на 6212,00 грн. суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, Державна податкова інспекція в місті Ужгороді Закарпатської області прийняла виключно з врахуванням результатів та висновків акта перевірки від 15.12.2008 року № 2820/23-4/34022540, на підставі якого було прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.12.2008 року № 0000822240/0, та з врахуванням цього податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 17.12.2008 року № 0000822240/0 визнано судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню, відповідно і податкове повідомлення-рішення від 24.12.2008 року № 0303541640/0 також є протиправним і підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.2 цієї статті якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 даного Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Підпунктом 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну (камеральну) перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема, в постанові від 24.02.2009 року у справі 21-2141во08 за позовом ЗАТ «Авангард» до Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та спонукання до вчинення дій, згідно з якою у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган за наслідками зазначених вище перевірок ПП «Аксет-2005» не виявив невідповідності сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, яка була заявлена позивачем у вересні та жовтні 2008 року та не встановив фактів неправомірного заявлення позивачем до бюджетного відшкодування цих сум податку.

Також відповідач не заперечує фактичної сплати позивачем податку на додану вартість контрагентам в ціні придбаних товарів і використання цих товарів у власній господарській діяльності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2008 року в розмірі 7329,00 грн. і за жовтень 2008 року в сумі 6212,00 грн. також підлягає задоволенню.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Аксет-2005» задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року у справі № 2а-3333/10/0770 - скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Ужгороді Закарпатської області від 17 грудня 2008 року № 0000822240/0 та від 24 грудня 2008 року № 0303541640/0.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства в Закарпатській області на користь Приватного підприємства «Аксет-2005» (код ЄДРПОУ 34022540) на розрахунковий рахунок 26002001058402 у філії ВАТ «Укрексімбанк» в м. Ужгороді, МФО 312226, бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за вересень 2008 року в розмірі 7329 (сім тисяч триста двадцять дев'ять) грн. 00 коп. і за жовтень 2008 року в сумі 6212 (шість тисяч двісті дванадцять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький