Постанова

від 13.02.2015 по справі 803/42/15-а

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2015 року Справа № 803/42/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Новак Л.О.,

за участю представника позивача Коляди Д.І.,

представника відповідача Пивовара В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдорс» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдорс» (далі - ТзОВ «Укрдорс») звернулося з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Ковельська ОДПІ ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 грудня 2014 року за №0008291501, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 178 878 грн., в тому числі основний платіж - 119 252 грн., штрафна (фінансова) санкція - 59 626 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 15 грудня 2014 року №61/03-06-1501-33354933 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТзОВ «Укрдорс» бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту ПДВ за вересень 2014 року». Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТзОВ «Укрдорс» завищено податковий кредит з вартості отриманих від товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лісові ресурси - Коломия» (далі - ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия») товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на загальну суму ПДВ 119 252 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки договірні зобов'язання сторонами виконані, а реальність їх виконання підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Придбаний у ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» товар в подальшому був використаний в межах господарської діяльності ТзОВ «Укрдорс», а саме, виготовленні дверних полотен та комплектуючих.

Крім того, зазначає, що посилання податкового органу, як на підставу нереальності операцій на акт перевірки Коломийської ОДПІ ДФС в Івано-Франківській області від 13 жовтня 2014 року №1767/09-07-22-01-12/35065359 про неможливість проведення перевірки, не може бути підставою для визнання нереальності наступних угод укладених із ТзОВ «Укрдорс», оскільки відсутні будь-які докази підробки документів чи службового зловживання, а також притягнення до відповідальності винних осіб.

Також, позивач звертає увагу на порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а саме, 23 грудня 2014 року заступником начальника Ковельської ОДПІ ГУ ДФС Антонюк А.П. розглянуто заперечення на акт перевірки без участі представника ТзОВ «Укрдорс», хоча позивач виявив бажання взяти участь у розгляді заперечення.

У зв'язку з чим вважає, що податкове повідомлення-рішення від 25 грудня 2014 року за №0008291501, яким ТзОВ «Укрдорс» визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 178 878 грн. винесене з порушенням норм законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні пред'явленні позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що матеріалами перевірки не підтверджено поставку товарів ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» у періоді, що перевірявся, контрагенту ТзОВ «Укрдорс» на загальну суму 119 252 грн. Посилається на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання його протиправним та скасування немає. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених з позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав з мотивів, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено, що в період з 2 грудня 2014 року по 8 грудня 2014 року Ковельською ОДПІ ГУ ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТзОВ «Укрдорс» бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту ПДВ за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 15 грудня 2014 року №61/03-06-1501-33354933.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТзОВ «Укрдорс» завищено податковий кредит з вартості отриманих від ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» ТМЦ на загальну суму ПДВ 119 252 грн., в тому числі за березень 2013 року на суму ПДВ 26 767 грн., за квітень 2013 року на суму ПДВ 46 273 грн., за червень 2013 року на суму ПДВ 26 767 грн., за липень 2013 року на суму ПДВ 19 445 грн.

ТзОВ «Укрдорс» за вищевказані періоди отримано бюджетне відшкодування в розмірі 119 252 грн. згідно із поданими податковими деклараціями з ПДВ, зокрема:

- березень 2013 суму ПДВ 26 767 грн. по податковій декларації з ПДВ за травень 2013 року;

- квітень 2013 року на суму ПДВ 46 273 грн. по податковій декларації з ПДВ за травень 2013 року;

- червень 2013 року на суму ПДВ 26 767 грн. по податковій декларації з ПДВ за липень 2013 року;

- липень 2013 року на суму ПДВ 19 445 грн. по податковій декларації з ПДВ за листопад 2013 року.

В результаті чого, ТзОВ «Укрдорс» занижено суми ПДВ, які підлягають нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до загального спеціального фонду державного бюджету на загальну суму ПДВ 119 252 грн., в тому числі за: травень 2013 року на суму 73 040 грн., липень 2013 року на суму 26 767 грн., листопад 2013 року на суму 19 445 грн.

Не погодившись з висновками перевірки, позивач подав заперечення на акт перевірки, проте листом від 23 грудня 2014 року №998/03-06-1501-10 Ковельська ОДПІ ГУ ДФС повідомила, що викладені в акті перевірки від 15 грудня 2014 року №61/03-06-1501-33354933 висновки є правомірними та такими, що відповідають нормам діючого податкового законодавства.

За наслідками перевірки Ковельською ОДПІ ГУ ДФС прийняте податкове повідомлення-рішення від 25 грудня 2014 року за №0008291501, яким визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 178 878 грн., в тому числі основний платіж - 119 252 грн., штрафна (фінансова) санкція - 59 626 грн.

Висновки перевірки базуються на акті перевірки Коломийської ОДПІ ДФС в Івано-Франківській області від 13 жовтня 2014 року №1767/09-07-22-01-12/35065359 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Грант Тайм», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий - вересень 2013 року», яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» із платником податків ТзОВ «Грант Тайм», їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий - вересень 2013 року, який був постачальником реалізованих ТзОВ «Укрдорс» ТМЦ. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» у періоді, що перевірявся, контрагенту ТзОВ «Укрдорс» на загальну суму 119 252 грн.

Однак, суд не погоджується з такими висновками Ковельської ОДПІ ГУ ДФС, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів Ковельської ОДПІ ГУ ДФС, судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, належного оформлення первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 вересня 2012 року між ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» (постачальник) та ТзОВ «Укрдорс» (покупець) укладено договір поставки №0409-12, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар - дошку зрошену-торцьовану.

На виконання умов договору, ТзОВ «Укрдорс» за період з березня 2013 року по липень 2013 року придбано у ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия» товар на загальну суму 715 512 грн., в тому числі ПДВ 119 252 грн. 01 коп., що підтверджується копіями видаткових та податкових накладних.

Оплата за поставлений товар здійснювалася шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника ТзОВ «Українські лісові ресурси - Коломия», що підтверджується копіями платіжних доручень.

Транспортування товару здійснювалося фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за рахунок покупця відповідно до договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 10 жовтня 2012 року №10/10-12, про що свідчать копії актів здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) та копії товарно-транспортних накладних.

На думку суду, всі первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Отже, зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, належними доказами підтверджено факт поставки товару - дошки зрощеної-торцьованої від постачальника та її перевезення.

Суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, є безпідставними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) Європейський суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейський суд з прав людини зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Отже, на думку суду, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з ПДВ по договору поставки від 10 вересня 2012 року №0409-12, а висновки податкового органу про завищення податкового кредиту на загальну суму 119 252 грн., не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Таким чином, адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 грудня 2014 року за №0008291501.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України з Державного бюджету України слід стягнути понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 25 грудня 2014 року за №0008291501.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдорс» (45034, Волинська область, Ковельський район, селище міського типу Люблинець, вулиця Заводська, будинок 5, код ЄДРПОУ 33354933) 357 (триста п'ятдесят сім) грн. 76 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк